Св. Ігнатій Лойола в школі пошуків Божої волі

Якими небезпечними можуть бути такі магічні «штучки», створені для власного вжитку, показує один факт із життя св. Ігнатія Лойоли. Звернімося до його автобіографії, написаної в третій особі.

«Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без чоловіка, але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини, які спадали йому на думку. Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника в протилежному йому не вдалося. Мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося в нього з цим мавром. Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов’язку. Це спричинило в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її чести. Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за такі слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала в нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж тепер робити. Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі тією ж дорогою, зовсім недалеко від битого шляху, хоч цей битий шлях там і не проходив. Тож, стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя. Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій. Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога» (Заповіт прочанина 15-16).

Згадуючи цю подію, св. Ігнатій Лойола стверджує, що, бажаючи вчинити для Бога великі, але зовнішні речі, не звертав тоді ще увагу на «внутрішні речі» та не розумів, «що таке смирення, милосердя чи терпеливість або ж проникливість» (ЗП 14).

Цей дивний «метод розпізнавання» св. Ігнатій застосував тоді, як сам стверджує, «стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку» (ЗП 16). Він наводить цей приклад для того, аби краще зрозуміти, як «Господь наш поводився з душею, яка була ще сліпою, хоч і горіла бажанням служити Йому» (ЗП 14).

Недооцінювання людського зусилля у виконанні Божої волі

Найбільшими ворогами розпізнавання Божої волі та виконання її в нашому житті є нерозпізнана і неприйнята невпевненість у собі, уникання відповідальности за життя, страх перед заангажуванням, побоювання ризикувати. Саме тому суттєва мета Духовних вправ св. Ігнатія – пізнання і впорядкування усіх невпорядкованих почуттів, аби, долаючи їх у свободі, стати здатним шукати і знаходити Божу волю «стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі» (ДВ 1).

Розпізнавання і виконання Божої волі вимагає внутрішнього очищення і впорядкування почуттів, аби світ наших хаотичних, мінливих і незрілих емоцій не визначав нашого світогляду, наших виборів і рішень. Божа воля не може бути місцем заспокоєння власних людських прагнень, потреб і пристрастей або формою втечі від відповідальности за життя. Наприклад, треба ґрунтовно розпізнати прагнення чернечого життя, поєднане зі страхом перед подружнім життям, щоб монастир не був утечею від заангажування в людську любов.

Часто трапляється, що вдаємося до вислову «Божа воля», аби приховати свою незрілість, невпевненість у собі або страх перед відповідальністю. Розпізнавання, пошуки і виконання Божої волі вимагають щоденної праці й боротьби із власним внутрішнім опором, хворою амбіцією, надмірною потребою безпеки або звичайним людським лінивством.

Тільки впорядковуючи і долаючи хаос своїх емоцій, ми стаємо здатними ввійти у творчий неспокій, аби запитати себе: Чого Бог хоче від мене насправді? Яка Його воля щодо мого життя? Як маю її шукати і як її сповнити? Рефлексія над цими питаннями повинна вести нас до повнішого духовного заангажування і до відповідальности за власне життя та життя тих, кого Господь нам довірив.

Розпізнавання, пошуки і виконання Божої волі не вимагають від нас бути морально чистими і цілковито почуттєво зрілими. Натомість вимагають постави боротьби, духа щирости й правди, а також – щедрого відкриття для Бога і Його благодаті. А коли торкаємось людських меж, коли нам дошкуляє наша крихкість і слабкість, тоді – всупереч відчуттям – ми повинні декларувати прагнення пошуків і виконання Божої волі з усвідомленням, що Господь не залишить нас самих у духовних устремліннях і прагненнях.

Переоцінювання людських зусиль у виконанні Божої волі

Друга небезпека в пошуках і виконанні Божої волі – переоцінювання людського зусилля та праці та нехтування або легковаження присутністю і дією Божої благодаті. У такій духовній поставі приховується фальшивий принцип, що Бог прагне того, до чого прямує сама людина, і що Він допасовує Свою Божу волю до людських намірів.

У цьому деформованому розумінні Божої волі людина приймає рішення і робить вибір, а потім «жертвує» свою дію Богові, щоб Він її прийняв і «благословив». Це своєрідне «яйце зозулі», підкинуте Богові.

І хоча Бог у Своєму милосерді й великій пошані до нашої свободи часом «змушений» толерувати таку поведінку, але це не та постава, яку Він очікує від нас, його дітей. Людська самоволя і невірність щодо Бога не б’є безпосередньо Його, а нас і наших ближніх.

Гармонійна співпраця Бога й людини в пошуках і виконанні Божої волі

В автентичному розпізнаванні й виконанні Божої волі зустрічаються два суттєві елементи: дія Бога і людське зусилля. Ці два елементи необхідні. Виконання Божої волі буде частковим, якщо бракуватиме якогось елементу. З одного боку, не можемо приховувати свій страх перед відповідальністю за свої вибори й рішення, звертаючись до Божої волі. З другого боку, не можемо раціоналізувати свою самоволю, приписуючи Богові те, чого самі шукаємо й прагнемо.

Розпізнавання і виконання Божої волі вимагає гармонійної співпраці Божої благодаті з людським заангажуванням. Співпраця Творця і творіння зумовлює як розуміння людської крихкости, так і глибоке прагнення служити Богові всім серцем, усією душею і всім розумом. Гармонійне поєднання Божого і людського належить до суті християнської духовности.

Обмеження або усунення Божого або людського виміру в нашому житті деформує, деградує і нищить усе духовне житгя. Ісус багаторазово висловлювався проти такої постави. Він дорікав фарисеям, що Боже слово підміняють людськими законами: «Порушуючи Боже Слово вашим переданням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите» (Мр. 7:13).

Св. Ігнатій Лойола, великий фахівець у духовному розпізнаванні, використовував лаконічний афоризм, який досконало виражає весь парадокс гармонійної співпраці Бога і людини: «Так довіряй Богові, ніби весь успіх залежить тільки від Бога, а не від тебе; так докладай усіх зусиль, ніби все зробиш сам, а Бог нічого».

Попередній запис

ПОСЛУХ І ЗААНГАЖУВАННЯ В ПОШУКАХ БОЖОЇ ВОЛІ

Наступний запис

ДІЯ БОГА В ЛЮДИНІ