Ісус, Який віддав усього Себе за вас і за мене, просить, ні, вимагає від тих, хто хоче бути Його учнями, сміливо зректися себе і повністю присвятити Йому своє життя до самої смерті… нагороджуючи їх вінками переможців.
Основний ризик
Сестра Ха йшла широким бульваром у в’єтнамському місті Хошіміні. Безліч мотоциклів переповнювали повітря їдким задушливим димом. Після короткої зустрічі з чоловіком, який перебував у в’язниці, на серці в неї було важко. Але вона посміхалася, згадуючи швидкоплинний час, проведений з ним.
– Тепер влада зламає об нього зуби, – міркувала вона.
Його заарештували 10 грудня 1983 року. Під керівництвом пастора Ха церква швидко зростала. Зараз церква була закрита, а більшість віруючих приєдналися до інших громад і домашніх церков. Але тепер у в’язниці в пастора Ха з’явилася маса можливостей для особистого свідчення, якої ніколи не було на волі.
Згадавши, що діти вже давно чекають на неї і прагнуть почути новини від батька, сестра Ха прискорила ходу. Коли жінка зупинилася, щоб хоч трошки перевести дух, вона побачила, що діти виглядають її з балкону.
– Ось як Господь обертає все погане на добро! – подумала вона.
Коли її чоловіка заарештували, усе їхнє майно було конфісковано, а її з дітьми силоміць вигнали на вулицю, і їм довелося шукати нове житло. Але два місяці тому міська влада примусила її залишити квартиру, де вони жили разом з іншою сім’єю з церкви. Вирок говорив: немає дозволу на офіційну прописку.
А тепер Господь подбав, щоб інша християнська сім’я виявила бажання дати їм притулок, дозволивши жити там, де в них ще було не зайнято – на балконі.
Діти збігли донизу, спотикаючись на сходинках, вони наввипередки задавали питання і розмахували листом, що прийшов від близьких друзів-християн, які емігрували в Оттаву, Канада.
Відповівши на всі їхні питання і повністю відзвітувавшись про візит до батька, сестра Ха сіла якомога зручніше, щоб прочитати листа. Вже стемніло, а вона була дуже втомлена і фізично, й емоційно, але їй дуже хотілося написати відповідь. Ось частина її листа:
«Ви знаєте, що нам зараз дуже важко. Але слава Господеві, Він підтримує і втішає, Він піклується про пас в усьому. Лише проходячи через нещастя, горе, бідність чи труднощі, ми бачимо, як рясно Господь благословляє нас, ми просто не в змозі вмістити Його милості, настільки вона велика. Алілуя!
Нещодавно нас примусили залишити нашу скромну квартиру, і ось уже більше двох місяців ми живемо на балконі. Буває, що дощ періщить по наших спинах, і ми промокаємо до кісток. Іноді нам доводиться посеред ночі збирати ковдри і ховатися під сходами.
Знаєте, що я відчуваю в такі моменти? Я просто щаслива, я сміюся, я славлю Господа, бо ми все ще можемо сховатися там. Але ж багато людей переживають труднощі набагато більші, ніж мої…
…Я не знаю, чи існують слова, якими можна описати ту любов, що Господь виявляє до нашої сім’ї. Я можу тільки схилити коліна і своє серце і принести Господеві слова глибокої вдячності і хвали. Хоча ми втратили будинок, усе наше майно, але ми не втратили Господа, і нам цього достатньо. З Господом у мене є все»[1].
* * *
За останні кілька років усе більше жителів Північної Америки стають схожими на сестру Ха, потерпаючи від різного роду втрат. Проблем дуже багато: звільнення з роботи, вимушені передчасні виходи на пенсію і слабке здоров’я. Але чи знаємо ми, як вирішувати ці проблеми?
Мій близький друг, д-р Джим Каннінгем, в 1994 році, коли терпляче чекав, поки Бог дасть йому постійне місце роботи написав вірш, в якому перефразував слова з книги пророка Авакума:
- «Хоча пропозиції про роботу не надходять
- Хоча ціни на цінні папери падають
- і мої відсотки[2] не дають великих прибутків.
- Хоча на моєму рахунку немає заощаджень
- і в кишені залишився мінімум готівки.
- …Я Господом тішитись буду й тоді,
- радітиму Богом спасіння свого!
- Господь Бог – моя сила,
- І чинить Він мої ноги, як у лані, і водить мене по висотах»[3].
* * *
Ісус покликав перших дванадцять учнів короткою фразою наказового способу: «Йдіть за Мною!» Вони залишили все, щоб піти за Ним. Сьогодні Його заклик лунає так само, але ми вже непогано знаємо біблійне вчення. Першим учням Ісуса доводилося вчитися і зростати в процесі служіння, а в нас є можливість навчатися з записаних ними спогадів і також брати приклад з багаторічної історії Церкви.
Слова Ісуса голосно звучать і зараз: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Лк. 9:23).
Господь сказав це відразу після того, як Петро проголосив Його Христом Божим. Ісус попередив учнів, щоб вони нікому не розповідали про це. Він також пророкував, що Йому належить багато постраждати І бути вбитому, а потім воскреснути. Отже можна сміливо заявити, що Ісус адресував ці вічні слова всім, хто хоче бути Його учнями[4].
У сучасному світі такі слова посвячення здаються настільки далекими і чужими, що нам доводиться аналізувати їх зміст для того, щоб навчитися застосовувати цей принцип у своєму комфортабельному і безтурботному житті. Хтось сказав: «Сьогодні наші багаття егоїзму підливаються олією достатку». У самому достатку немає нічого поганого. Але виявилося, що достаток від необхідності і важливості учнівства.
Виступаючи перед молодіжними лідерами на святі місії в канадському місті Ванкувері, Тоні Камполо процитував слова Ісуса про самозречення і самопожертву з Євангелії від Луки 9:23, а потім висловив своє цікаве спостереження:
«Ви не можете відчути цього у своїй церкві, яка не знає турбот. Подібне ставлення можна буде прийняти як життєвий вибір, коли молоді люди будуть обговорювати цей принцип самозречення, пам’ятаючи про тих, хто страждає!»[5]
[1] З листа від 5 липня 1986 року, перекладеного з в’єтнамської на англійську мову.
[2] Канадський зареєстрований пенсійний ощадний план (звичайний вкладання грошей відбувається на основі Взаємного фонду).
[3] Джим Каннінгем, 1994.
[4] Слово disciple (учень) – найпоширеніший термін, що використовується при описі послідовників Ісуса в Новому Заповіті. Це слово зустрічається 269 разів, у той час як слово ’Christian (християнин)’ зустрічається тільки три рази.
[5] З касет, записаних на святі місії у Ванкувері, Канада, у січні 1992 р.