Все, чого наш благий і люблячий Бог бажає від мене і від вас, це нероздільної любові до Нього, яка стоїть понад усе, яка доведена покірністю Йому і любов’ю до інших… І нагороджена Його добротою і батьківською турботою.
Любов на все життя
Її очі світяться радістю, повне ніжності обличчя вкрите зморшками від довгих років турботи про інших. Минуло шість тижнів після жахливої різанини на площі Тяньаньминь, і ми сидимо біля ніг цієї жінки в одному з пекінських готелів. Її ласкаво називають «тітонька Естер» і вона, ця маленька літня китаянка, зачаровує нас своїм свідченням абсолютної відданості Богові. Її тихий, добрий голос немов пом’якшує враження від розповіді про довгі роки страждань, через які вона пройшла. За фахом вона – лікар.
«Якось під час культурної революції, – продовжує вона, – мене викликав керівник. На той час я працювала в лікарні і була відповідальною за вісім великих.
Комуністи переслідували усіх, хто не йшов тодішнім курсом партії. Керівник попередив мене, що я повинна відмовитися від своєї віри і приєднатися до комуністичної партії, інакше мене переведуть на менш кваліфіковану роботу зі скороченням заробітної плати.
Через кілька днів мене грубо розбудили чотири медсестри, вони витягнули мене з ліжка і перепровадили в лікарню. По дорозі ми зайшли в перукарню, де зістригли частину мого волосся. Я повинна була зректися віри в Христа перед усіма працівниками лікарні й вступити до комуністичної партії.
Я відповіла:
– Я не можу зректися Ісуса. Я люблю Ісуса!
Коли я вимовила Його ім’я мене штовхнули на підлогу, посипалися лайки. А дещо пізніше один із партійних працівників нашої лікарні зірвав з мене стетоскоп і сказав: «Ти більше не Естер, ти – Ідіотка!».
Те, що ми чули не могло залишити нас байдужими. На очах з’явилися сльози, ми ловили кожне слово тітоньки Естер, переживаючи разом з нею події, про які ми знали лише зі слів їх безпосередніх учасників.
Вона продовжувала розповідь. Протягом наступних одинадцяти років їй довелося жити в лікарняному підвалі, вона покірно виконувала свої нові обов’язки – мила підлогу і туалети лікарняних палат, якими раніше завідувала. Її і без того невелика заробітна плата в п’ятдесят юанів була скорочена до п’ятнадцять юанів[1] на місяць. За ці ж гроші вона повинна була купувати миючі засоби і щітки. А решта залишалась їй на харчування.
Але Естер переживала присутність Ісуса у своєму житті. Працюючи, вона співала. Її очі блищали, коли медсестра казала: «У нашій лікарні були найчистіші підлоги і туалети у всьому Китаї!»
Працівники лікарні приходили до неї і з величезною заздрістю розпитували її про джерело радості, яку вона переживала, незважаючи на всі труднощі. Естер відповідала:
– Коли у вашому серці Ісус, для вас не має значення, яка у вас робота і яку посаду ви обіймаєте. Для вас важливо лише те, наскільки ви любите Його і наскільки ви вірні Йому!
Коли закінчився період «культурної революції», тітонька Естер була поновлена у своїй посаді, і їй виплатили все, чого вона була позбавлена протягом цих одинадцяти років. Ці гроші згодом дали їй можливість відправити одного з дітей у США, для отримання вищої освіти.
Тітонька Естер – лише одна з багатьох членів переслідуваної Церкви, які зуміли дати нам простий, але важливий урок, урок любові до Бога, любові від усього серця, яка стоїть понад усе. Важливість усіх й усього повинна згаснути в порівнянні з нашим посвяченням Йому. Наші сучасники кажуть любити Бога «по вуха».
Таке посвячення є глибоко особистим. Воно відрізняється від звичайного релігійного посвячення, посвячення принципам і мотивам. Любов не визначається сентиментальними почуттями, любов є свідомою дією волі.
Ісус заявив, що Божа любов є сутністю усього, що вимагав Бог від людства в усіх біблійних розповідях. Він підсумував весь закон і пророків, посилаючись на слова з Повторення Закону 6:5: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!»
Так Ісус проголосив любов до Бога першою і найбільшою заповіддю. А зворотною стороною медалі є наша любов до ближнього як до себе самого (див. Мт. 22:37-40) – як зовнішнє свідчення внутрішньої реальності істинної Божої любові. «Безкорислива» любов – це абсолютна протилежність любові «егоїстичної». Таким чином, ці дві заповіді щодо любові є підсумком усіх заповідей Бога.
Через усе Святе Письмо проходить думка про те, що все, що б ми не робили, ми повинні робити від усього серця. Це образ людини, в якої думки не роздвоюються.
У Старому Заповіті ми бачимо приклад Халева, людини, яка подобалася Богові. Він був відділений для того, щоб побачити, а потім і успадковувати Обітовану землю. І це не через те, що він підтримав Ісуса Навина, коли той позитивно відгукнувся про землю, яку вони розвідували, а тому, що в Халева був «інший дух», і він слідував за Богом від усього серця[2].
Світ може цінувати людську байдужість, але Бог бажає бачити Своїх послідовників «гарячими». Фактично, Він говорить, що «байдужих» (тих, хто ні холодний, ні гарячий) Він викине геть (див. Об. 3:16).
Близькі друзі
«Їй було лише дев’ятнадцять років, коли її змучене тіло брутально кинули в камеру підземної в’язниці. Світла не було. Дівчина розуміла тільки те, що знаходиться десь під землею. Уся підлога була мокра. По запаху вона могла здогадатися, що це були людські екскременти. Всюди були пацюки і хробаки. Ліжка в камері не було, тому, якщо їй хотілося відпочити, доводилося лягати на власні екскременти і на екскременти тих, хто був у камері до неї. Коли вона нарешті сіла на підлогу, то відчула, що по руці біжить щось тепле. Доторкнувшись до руки, вона вперше зрозуміла, що стікає кров’ю.
Після перенесених побоїв її тіло почало поступово опухати. Тихо, намагаючись присісти так, щоб якнайменше торкатися підлоги, вона почала дякувати Богові за те, що Він удостоїв її честі постраждати за Нього. Їй треба було тільки відмовитися від свого Спасителя, але вона не могла цього зробити, і через це тепер знаходилася тут – одна, побита, зі сльозами радості на очах, бо ця камера стала для неї притулком миру. Вона тихо просила в Бога мудрості і сили проповідувати Євангелію Господню, куди б Бог не послав її»[3].
Ця історія китаянки пані Чен детально викладена моїм добрим другом Карлом Лауренсо у зворушливій книзі «Церква в Китаї». Коли я вперше слухав свідчення пані Чен, вона сказала:
– Тільки у в’язниці я сказала Ісусу, що люблю Його просто так, а не за те, що Він може зробити для мене, чи за те, що я можу зробити для Нього.
Ісус Христос бажає, щоб ми були з Ним в особливих, близьких відносинах. Він говорить: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» (Ів. 15:15).
Жертовність Христа і Його повне посвячення Батькові вимагає від нас повного посвячення Йому.
На жаль, світогляд, обумовлений західною культурою, диктує нам, що любити когось, а особливо Бога, ми повинні, виходячи з того, що ми матимемо з цих взаємин, а не з того, що ми в них вкладемо. Освальд Чемберс нагадує: «Бог хоче, щоб ви більше прагнули Його Самого, а не Його дарів. Він хоче, щоб ви пізнали Його… Моє прагнення – сам Бог, не радість і не мир, і навіть не благословення, але тільки Він, мій Бог»[4].
* * *
Один з улюблених пасторів Китаю Вань Минь Дао провів у в’язниці в цілому понад двадцять три роки. Після звільнення він згадував про роки в’язниці як про «медовий місяць з Ісусом». Коли працівники місії «Відкриті двері» відвідали його і запитали, чи є в нього молитовні потреби, він сказав: «Моліться, щоб ми більше любили Ісуса!»
Багатьох місіонерів у різних країнах світу надихає приклад кубинського пастора, якому на початку 60-х місцевий поліцейський, завзятий комуніст, сказав:
– Ми можемо повністю знищити церкву в Кубі!
Пастор відповів йому:
– Так, ви можете зруйнувати всі церковні будинки в Кубі, але в моєму серці живе Ісус Христос, і ви ніколи не зможете забрати Його в мене!
У Росії пастор Петро Петерс протягом одинадцяти років проходив через важкі випробування, перебуваючи в жахливих умовах таборів Сибіру, де багато часу сидів в ізоляторі. Коли його запитали, що підтримувало його тоді, він сказав:
– Присутність Ісуса!
Століття тому назад Фома Кемпійський зрозумів це і ось що написав в роботі «Наслідування Христу»:
«Блажен той, хто розуміє, що означає любити Ісуса і нехтувати собою заради Христа. Потрібно зректися всього, що ми любимо, заради Нього, бо наша любов до Ісуса має бути понад усе. Любов до створеного світу – омана, вона мінлива, бо мінливим є сам цей світ. Любов до Христа – незмінна. Хто любить світ, той загине разом зі світом, але той, хто обіймає Христа, не похитнеться. Люби Його. Нехай Він буде твоїм другом. Коли всі інші зрадять тебе, Він залишиться вірним до кінця. Він не лишить тебе і не дасть тобі загинути.
Бажаємо ми цього чи ні, але прийде час розлучитися з усіма. Тому тримайся за Ісуса як у житті, так і в смерті. Довіряй Йому. Тільки Він зможе допомогти тобі, коли всі інші відійдуть. Господь не хоче поділяти тебе з кимсь, він бажає бути Володарем твого серця. Якби ти міг повністю знехтувати світом, Він охоче перебував би з тобою. Все, що ти забереш в Ісуса і віддаси людям мимо Нього – загине на твоїх очах. Не покладайся на людей, бо «кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав’яний: засохне трава – то й цвіт її опаде» (1Пет. 1:24).
Якщо дивитимешся на зовнішність людську – впадеш в оману, і якщо в інших шукатимеш розради або прибутку, то часто втрачатимеш. Коли в усьому шукаєш Ісуса, Ісуса і найдеш, а коли самого себе шукаєш, то себе найдеш, але собі ж на загибель. Бо коли людина Ісуса не шукає, більш шкоди терпить від себе, ніж від усього світу і всіх своїх ворогів»[5].
[1] У цей час дорівнював приблизно одному долару
[2] Числа 14:24. Цікаво зауважити, що Халев пізніше прийняв призначення Ісуса Навина керівником, який був наступником Мойсея.
[3] Carl Lawrence, The Church in China (Minneapolis, MN: Bethany House Publishers, 1985), стор. 44.
[4] Oswald Chambers, My Utmost For His Highest (Westwood, NJ: Dodd Mead & Co. Inc.), стор. 118 і 194.
[5] Bernard Bangley, modern readings of Thomas a Kempis, The Imitation of Christ (UK: Highland), стор. 33