Щоб протистояти підступам диявола, потрібно мати повну Божу зброю… Засвоєне Слово Боже і молитва в Дусі дають християнину можливість атакувати… і постійно залишатися переможцем, навіть у найважчих битвах.
Сила для боротьби
Український пастор Степан Германюк сидів у тюремній камері. На серці було важко. Він весь час згадував, як його трирічна дитина (найменша з п’яти) кричала, коли його заарештовували вранці. Дивлячись, як батька грубо заштовхували в машину і повезли до міліцейського відділка, хлопчик заходився плачем.
Він також згадував розмову зі слідчим, який показав три товстих папки його справи і заявив:
– Просто відмовся від своєї релігійної діяльності, і я кину ці папки у вогонь, а ти зможеш вільно піти!
Степан посміхався, згадуючи відповідь, яку Бог вклав йому у вуста.
– Я не можу пообіцяти вам цього. Я не можу перестати служити Господеві.
А тепер, ввечері, семеро з дев’яти його співкамерників кудись повели, і йому було самотньо. Але в камері залишився чоловік, який був явно не при своєму розумі. Пізніше Степан ділився жахами того дня:
«Я дійсно почав хвилюватися. Щойно інших ув’язнених повели з камери, цей чоловік розірвав на собі одяг і почав наближатися до мене. Він був страшенно розлючений, і я бачив, що він збирається накинутися на мене. Я почав молитися і голосно наказав йому: «В ім’я Ісуса Христа я наказую тобі не підходити до мене!»
Це був високий сильний чоловік, але після моїх слів він відразу ж відскочив назад. Через якийсь час він знову почав наближатися до мене, і знову я наказав йому в ім’я Ісуса.
Це продовжувалося кілька годин, весь цей час я був у великій напрузі і хвилюванні і молився так сильно, як тільки міг. Ні на хвилину я не міг відірвати від нього погляд, бо він знов і знов нападав на мене.
Пізніше я довідався, що начальство в’язниці спостерігало за усім через вічко на дверях. Вони явно уклали з цим хлопцем угоду, щоб він навмисно нападав на мене. Але після того, як я кілька разів наказав йому в ім’я Ісуса відійти від мене, він безпомічно відійшов в куток камери, і охоронцям, врешті-решт, довелося його забрати»[1].
Протягом усіх років ув’язнення, а пізніше – усіх років заслання, пастора Германюка постійно перевіряли і спокушали, вимушуючи піти на компроміс із владою. Його тріумфальною заявою стали слова: «Якщо Господь із нами, то перемога гарантована».
Пропрацювавши з переслідуваною Церквою багато років, я можу відзначити, що в ній духовна боротьба розцінюється і сприймається як невід’ємна частина життя християнина. Але, вивчаючи свої записи і щоденники, я зрозумів, що це питання майже завжди обговорюється у світлі позитивної духовної дисципліни, яка приносить перемогу і яку апостол Павло в посланні до ефесян називає повною Божою зброєю.
Божа зброя дає віруючому здатність твердо стояти на своїх позиціях, бути сильним, захищеним і наполегливим. Більшість атрибутів цього озброєння призначені для захисту. Але два з них життєво необхідні для нападу: це Слово Боже і молитва, яка керується Духом[2].
Засвоєне Боже Слово
Коли пастора Вань Минь Дао нарешті випустили із в’язниці, він сказав: «За ці останні двадцять років я жодного разу не читав Біблію, у мене її не було. На щастя, у віці 21-24 років я проводив багато часу, вивчаючи Святе Письмо. Я вивчив напам’ять багато віршів. Ці вірші я згадував один за одним, і вони зміцнювали мене. Якби не ці вірші зі Слова Божого, то не тільки б я зазнав поразку, але й багато хто із тих, що були зі мною».
Пастор Лем з Південного Китаю провів у в’язниці багато років у цей самий час. «Тоді я зрозумів, навіщо вивчав напам’ять так багато віршів з Біблії під час навчання в Біблійній школі, – говорить він. – Я залишився при здоровому глузді лише завдяки тому, що повторював вірші з Біблії знову і знову»[3].
У класичному творі Джона Буньяна «Подорож пілігрима» головному герою постійно загрожували сили сатани, люди-гіганти і вплив світу. Але, щоб бути переможцем, християнин має можливість використовувати Слово Боже і підтримку віруючих.
Прислухаючись до поради псалмоспівця і «ховаючи в серце Слово Боже», ми отримуємо найсильнішу зброю в духовній боротьбі. А в критичних ситуаціях християни, здається, найбільш чітко усвідомлюють цей принцип. Християни, які провели багато років у в’язницях, не маючи там Біблії, впевнені у важливості запам’ятовування Божого Слова.
У колишньому Радянському Союзі пастор Іван Антонов провів 24 роки в узах за проповідь Євангелії. Він був звільнений із сибірського вигнання в листопаді 1988 року. Згадуючи минуле, він говорить:
«Найважливішим для нас є вивчення і запам’ятовування Слова Божого. Коли я був у в’язниці і трудовому таборі, у мене не було Біблії, але в мене була можливість згадувати те, що було сховано в моєму серці. Я «прочитував» два розділи зі Старого Заповіту і два – з Нового щодня.
Це нагадувало мені життя Йосипа в Єгипті. Під час великого врожаю він відкладав зерно, роблячи запаси, а коли прийшов голод, він виділяв усім із цих запасів, і люди не померли з голоду… Ці вірші були їжею для моєї душі… Бог завжди піднімав мене рано-вранці… Він давав мені можливість помолитися і порозмислити в мирі»[4].
* * *
Коли в 1975 році до влади в Лаосі прийшли комуністи, провідного пастора країни, преп. Салі на три роки кинули до в’язниці для «перевиховання». Пізніше він назвав ці роки «університетськими». У той час через нього в Христа увірували п’ятеро чоловік. У нього не було Біблії, але він наставляв цих молодих послідовників Ісуса віршами, які знав напам’ять. Пізніше ці п’ятеро стали служителями в церквах.
Часто Святе Письмо говорить про те, щоб ми розмірковували над Словом Божим, а це вимагає багато часу і дисципліни. Проте нагорода за це дуже велика, навіть для тих, хто не обмежений стінами в’язниці.
Мій колега із Сінгапуру поділився переживаннями після першої поїздки до Китаю. Його найбільше вразило те, що багато церковних лідерів щотижня заучують напам’ять один розділ зі Святого Письма. Вони почали робити так через нестачу Біблій, але пізніше продовжили, побачивши, яке велике благословення приносить заучування віршів в їхнє життя.
Одна домашня церква у В’єтнамі вирішила давати Біблії тільки тим віруючим, котрі напевно використовуватимуть її. Критерієм, за яким давали Біблію, була кількість вивчених напам’ять віршів. Біблія видавалася тільки тим, хто, не збиваючись, читав напам’ять Псалом 119 – усі 176 віршів!
Не дивно, що наша місія так піклується про те, щоб Біблії одержали ті, кому вони ще недоступні. А це сила Божа до спасіння!
Якось, коли я працював з радіокомпанією «Далекий Схід» у 70-х роках, ми отримали лист від нашого слухача з В’єтнаму після встановлення там комуністичного режиму. У ньому говорилося: «Брат, хвали Господа за силу його Слова. Чим сильніше розігрується шторм, тим наполегливіше люди шукають Слова Божого».
[1] Georgi Vins, Let the Waters Roar: Evangelists In The Gulag (Grand Rapids, MI: Baker Book House, 1989)
[2] Послання до ефесян 6:17-19
[3] Дейл Мак-Клейн, «Навчений у гонінні», ОМС єван- гелізаційна програма, січень/березень 1992 p., стор. 7
[4] Іван Антонов, «Виживання 101: як бути готовим до тюремного ув’язнення», Тюремне зведення, 1989, стор. 13