Оскільки Ісус полюбив нас і подав нам приклад любові, ми як вірні віддані раби доводимо свою любов, де б ми не були… І Він нагороджує нас тим, що завжди перебуває з нами.
Квітни там, де ти посаджений
Військова вантажівка повертала з одного боку в інший, намагаючись об’їхати затор з мотоциклів на вулицях Хошиміна. На деяких маленьких мотоциклах їхало по п’ять чоловік – ціла сім’я! На твердому задньому сидінні вантажівки їхав пастор Хо Хіє Ха, він важко дихав і витер піт з чола, коли водій ледь не врізався в «сімейний мотоцикл», вибираючи собі дорогу. Подивившись на цей мотоцикл, пастор Ха подумав про свою церкву. Вона тоді швидко зростала. Багато сімей, які жили далеко, так само їздили на зібрання. Спогади торкнулися серця пастора, викликаючи посмішку.
Відтоді, як церкву зачинили, а його посадили до в’язниці, минуло вже півтора роки. Це сталося на Різдво 1983 року. Зараз перед пастором Ха лежав зовсім інший шлях, думки про нього переповнювали серце тривогою. Сьогодні починався суд. Чи дозволять його дорогій дружині і дітям бути присутніми? Він так за ними нудьгував!
Вантажівка нахилилася, зупиняючись напроти будинку суду. Коли заарештований вийшов із неї, сонце на мить засліпило його. Звідусіль доносився шум, який ставав дедалі голоснішим. За хвилю він побачив величезну юрбу людей, що стояла неподалік. Придивившись до облич, він упізнав багатьох членів своєї колишньої церкви. Якими ж вони були вірними і відданими!
Потім він побачив свою дружину, і неймовірно тепле почуття наповнило його. Як би він хотів, щоб їй дозволяли відвідувати його частіше, а не лише зрідка. Але коли їхні погляди зустрілися, він помітив, що вона тихо плаче. Йому хотілося просто обійняти і втішити її. Певно, її засмучувало те, що він дуже схуднув і виглядав слабким.
Усвідомивши, що більша частина його пастви знаходиться в цій юрбі і потребує його підтримки, пастор Ха крикнув дружині:
– Люба моя, не плач! Немає чого плакати! Господь дав мені у в’язниці таке ж повноцінне служіння, яке було в мене в церкві. Я бажаю залишитися тут і служити Йому[1].
У попередніх розділах ми зустрічалися з людьми, які любили Ісуса так, що бажали вмерти за Нього. Але є й інша сторона медалі – ми покликані жити для Нього. Смерть для себе істинно звільняє і дає силу жити для Ісуса. Разом з цим приходить і чітке усвідомлення сили і величі Бога.
Нещодавно до нас поштою надійшов лист від служителя, якого Бог кличе до служіння в Північній Кореї, він готовий присвятити себе цьому. Він підтримує зв’язок з підпільною групою християн. Вони дуже хотіли прийняти водне хрищення і попросили його допомогти їм.
Вони позбулися небажаних очей, напоївши провідника, і пішли до річки. Брат, який приїхав до них, ніколи раніше не проводив водного хрищення. Він невпевнено запитав тих, хто бажав прийняти водне хрищення:
– Ви бажаєте вмерти за Ісуса Христа?
І вони відповіли:
– Так, і ми бажаємо жити для Нього![2]
Молодий житель Кабула, Афганської столиці, сліпий хлопець на ім’я Зіа, якось слухав проповідь Євангелії по радіо. На той час він уже вивчив весь Коран арабською мовою (за обсягом вивчений ним матеріал відповідає всьому Новому Заповіту грецькою мовою). Коли він привселюдно заявив про свою віру в те, що Ісус є Месією, друзі запитали Зіа: чи усвідомлює він, що може бути убитим, бо покарання за відступництво від ісламу – смерть.
Він відповів їм так:
– Я знаю ціну віри в Ісуса Христа і бажаю вмерти за Месію, бо Він уже вмер за мене на хресті.
Незабаром Зіа став духовним наставником декількох афганських християн.
Після проходження спеціального навчального курсу для сліпих, він став першим сліпим учнем у звичайній школі в Афганістані. Школу він закінчив екстерном, проходячи два роки навчання за один. Йому дуже хотілося вивчити ісламський закон, щоб захищати переслідуваних за віру християн. Зіа успішно закінчив університет у Кабулі, одержавши диплом юриста. Паралельно він вивчив німецьку мову і переклав Новий Заповіт на свій рідний діалект.
Після цього хлопець поїхав у Саудівську Аравію, де переміг у конкурсі на знання тексту Корану. Мусульманських суддів вразило і здивувало те, що перше місце посіла людина, для якої арабська мова не була рідною, і присудили ще одну премію кращому арабу в цьому конкурсі.
За часів комуністичного режиму Зіа заарештували за несправедливим звинуваченням, і кинули до в’язниці для політичних злочинців, яка знаходилася за межами Кабулу. У цій в’язниці вбивали тисячі людей. Вона не опалювалася, і ув’язнені залишалися незахищеними від зимового холоду. Зіа доводилося спати на мерзлій брудній підлозі, закутавшись у пальто. Ув’язнений, який лежав поруч з ним, тремтів від холоду, бо в нього не було навіть піджака. Зіа знав слова Івана Хрестителя:
«У кого дві сорочці, нехай дасть немаючому, а хто має поживу – нехай робить так само» (Лк. 3:11).
Він зняв пальто і віддав сусідові. З того часу Господь дивним чином зігрівав його щоночі. Він спав так, начебто був укритий ватяною ковдрою.
У в’язниці комуністи катували Зіа електрошоком, щоб «допомогти йому викинути з голови дурні думки» . На голові в нього залишилися шрами від опіків електричним струмом. Але він не здався. Коли йому запропонували вивчати у в’язниці російську мову, Зіа погодився і опанував її.
Після звільнення він вивчив єврейську, а також урду, мову сусідньої держави, – Пакистану. Зіа продовжував перекладати Біблію, писати і проповідувати.
23 березня 1988 року його викрала група мусульманських фанатиків Хісбе Ісламі. Зіа звинуватили в співпраці з ЦРУ, бо він знав англійську, і в співпраці з КДБ, бо він знав російську, а також у відступництві від ісламу, бо він був християнином. Його годинами били батогами… Сліпа людина не бачить, як наближається батіг, і тому одержує удар у повній силі. Подібне пережив і Ісус, коли Йому зав’язали очі й били (Лк. 22:64).
Зрештою Зіа Нодрата жорстоко вбили. Його пам’ятатимуть не тільки через мученицьку смерть, але й тому, що він повністю присвятив себе Господеві, і все життя віддано служив Йому[3].
[1] Приватний репортаж Рега Раймера із перекладу листа з в’єтнамської мови, 1985 р.
[2] Лист міжнародної місії «Наріжний камінь», 19 квітня 1993 р.
[3] Джонатан Гофорт, «Історія Зіа Нодрата», Торонто, Канада: Єдність віри.