«Скільки ж тут речей, яких мені не треба»

Сучасна людина постійно питає себе, чого вона потребує. Якщо вона таке питає, то починає усвідомлювати, що в неї нема всього, що їй потрібно. Нам треба дедалі більше й більше. Часто наші бажання прокидаються не від таких запитань, а від пропозицій. Ми бачимо в супермаркеті гарні речі, смачні страви, практичні кухонні прилади, – і наші бажання заявляють про себе. Мені цього всього дуже треба! Воно принесе мені неабияку користь. Воно мені дуже смакуватиме. Воно суттєво полегшить мою працю на кухні. Або так: якщо я придбаю найновіший I-Pad, то зможу бути на рівні з іншими, дочекаюся їхнього визнання. Так наші бажання ростуть до такої міри, що на їхнє здійснення не вистачає тих грошей, які ми заробляємо. Тоді залишається одне – взяти кредит, щоби оплатити свої споживацькі потреби. Однак колись ми дійдемо до межі, переступити яку вже не зможемо. Інакше наші бажання приведуть нас до особистого банкрутства. Грецький філософ Сократ любив дискутувати з людьми свого часу, щоби визволити їх з їхнього стереотипного мислення. Коли люди нарікали, що не мають бажаних матеріяльних засобів для того, щоби почуватися щасливими в цьому житті, тоді він ставив їм запитання, яке змушувало їх сумніватися у своїх наріканнях. Ось якою була типова відповідь Сократа для невдоволеної життям людини: «А скільки ж тут речей, яких мені не треба». Замість того, щоби нарікати на нестачу чогось, Сократ підходив до справи з іншого боку. Він радів тим, що багатьох речей навіть не потребує. Він не вибачався за те, що не потребував тих речей, без яких ці люди не могли обходитися. Філософ був відомий своєю внутрішньою свободою. А це для греків було найвищим добром. Той, хто вільний, також від зовнішніх речей, – справді мудра людина для греків.

На завершення роздумів про правильну міру це було би для нас усіх доброю вправою. Спитаймо себе разом зі Сократом: а яких речей я не потребую? Якщо поставимо це запитання, то обов’язково знайдемо багато речей, без яких можемо обійтися. Для когось це – телевізор, для жителя міста – автомобіль, з яким у нього лише постійні проблеми при паркуванні, для когось це – найновіший одяг, за який він платить більше за марку, ніж за сам виріб. В когось це – новий мобільний телефон, комп’ютер чи планшет. Хтось сумує через те, що не може купити собі все найновіше, а хтось радіє, що не потребує цього. Хтось з легкістю відмовляється від найновішого лижного спорядження та дорогого відпочинку в горах, а обирає місце для відпустки ближче до свого дому.

Коли я працював економом у нашому монастирі, то мене часто запрошували до банку. Там я любив спілкуватися з працівниками. Якось директор банку спитав мене, чи я бачив певну передачу по телевізору. В тому питанні звучала певна вимога, так ніби кожен добрий економіст, кожна освічена людина змушена дивитися цю передачу. Однак я відповів з усмішкою на його запитання: «Я не дивлюсь телевізора». Це геть спантеличило мого співрозмовника. Але, можливо, він також запитав себе про те, чи справді потрібно дивитися стільки програм, щоби потім про це поговорити. Чи він справді цього так потребує. Тож сьогодні так важливо знати свою правильну міру. Я щасливий, що не маю телевізора. В кімнаті, де стоїть спільний телевізор, і де брати можуть дивитися три програми, я майже ніколи не буваю. Мені шкода вечора, щоби дивитися телевізор. Я краще почитаю. Мені зовсім не бракує телевізійних програм. Мені не потрібен інтернет та новий I-Pad. В мене вже є простий мобільний телефон. Однак зазвичай я не ношу його з собою. Беру його лише в дорогу, щоби на випадок неочікуваних ситуацій повідомити, що я кудись запізнююсь.

Кожен може назвати речі, яких не потребує. Тоді можемо з гордістю сказати, що перебуваємо на шляху пошуку правильної міри. Тоді відчуття правильної міри не відчуватиметься як щось моралізаторське, як щось аскетичне та строге. Навпаки, воно принесе радість позбавлення від тих речей, які ми вважаємо необхідними. Ми визволяємося від тиранії думок, від тиранії нав’язливих потреб. Правильна міра дарує нам відчуття свободи і радости від життя. Людина усвідомлює, що сама вибирає те життя, яким живе, а не дозволяє своїм потребам вибирати замість неї. Вона живе відповідним життям, життям, що відповідає її мірі. Тоді це життя буде щасливим. Людина, яка не знає міри, нещаслива. Вона потребує все більше й більше, а не може мати всього, чого бажає.

Попередній запис

Краса та міра

Наступний запис

ПІСЛЯМОВА