В’єтнамський пастор Ха є дивовижним прикладом людини, яка завжди бажає служити Ісусу, де б Він її не поставив, навіть у в’язниці, що кишить тарганами, і де дають огидну їжу. Ось як він описує свої почуття під час перебування у в’язниці:
«Якби Бог покликав мене до служіння у в’язниці в 1975 році, я б відмовився. Але Він витратив роки, щоб підготувати моє серце. І коли прийшов час, я прийняв усе. Я побачив, що все, що відбувається – дивний Божий задум щодо мене.
Протягом шести років і двадцяти трьох днів мого тюремного ув’язнення Господь покликав до Себе дев’яносто шість осіб. Серед них були члени колишнього уряду, члени нового комуністичного уряду, біженці, китайці, камбоджійці, навіть кілька наших тюремників.
В’язниця, в якій я перебував, не схожа на в’язниці США, де є навіть телевізори. Ми спали на холодній підлозі, відмахуючись від москітів, комах і тарганів. Ув’язнені були завжди голодними, постійно боролися з хворобами й один з одним.
Деякий час я сидів у темному ізоляторі. Шістнадцять місяців я нічого не бачив. Їжа була огидною. Але, слава Богу, я жодного разу не занедужав.
Бог послав мене у в’язницю, щоб донести звістку про спасіння через Ісуса Христа до тих, кого називають «покидьками суспільства» і виразити любов тим, хто втратив надію. І про Його славу стало відомо у в’язниці. Охоронці різними способами намагалися перервати наше спілкування, але свідчення поширювалося.
За роки існування цієї тюрми ув’язнені зробили діри в товстих стінах камер. Ці діри призначалися для того, щоб передавати сигарети, але я використовував їх, щоб говорити про Господа. Перебуваючи в ізоляторі, я виявив, що ув’язнені в камері знизу можуть чути мене через діру в туалеті. Вони заучували напам’ять вірші зі Святого Письма, учили пісні і ставали християнами»[1].
Пізніше пастор Куонг Нгуен провів понад шість років у в’єтнамській в’язниці, після чого його депортували в США. Більше року він провів у камері-одиночці. Решту часу він проводив або в томлінні, або ж у напружених цілодобових допитах. Він говорить, що з усіх цих років, проведених у в’язниці, взяв такий урок: «Куди б не послав тебе Бог, саме в тому місці і знаходиться твоя місіонерська нива». Під час тюремного ув’язнення він привів до віри в Христа п’ятдесят шість чоловік. Багато хто з них зараз активно служать учителями Недільної школи[2].
Я побачив, як посвячення звільняє цих пасторів. Але вони виявилися не першими, хто так суттєво вплинув на моє життя через служіння у в’язницях. Коли в середині 80-х я жив у Сінгапурі, я прочитав дивне свідчення одного непальського християнського лідера, якого не залякали тюремним ув’язненням за те, що він приводить людей до Христа в індуській країні. Це був пастор Никанор Таманг. Ніколи не забуду свого подиву, коли прочитав його молитовне прохання, адресоване віруючим на Заході. Він говорив: «Не моліться про моє звільнення!»
Моя західна орієнтація, моє мислення не дозволяло мені молитися про щось інше для нього. Але він бачив, що Бог помістив його у в’язницю навмисно. Пізніше мені пощастило зустрітися з ним і його родиною в Канаді і довідатися більше цікавих подробиць про Боже помазання на цьому братові у в’язниці.
Фактично церковні лідери Непалу усвідомлюють, що без погрози тюремного ув’язнення церква може втратити прагнення мужньо нести Добру Звістку тим, хто гине.
Трита Тапа, генеральний секретар Національного товариства церков Непалу, розповідає про свій візит до християн, які перебували у в’язниці: «Я ввійшов до камери. Світло було настільки тьмяним, що я нічого не міг роздивитися відразу. У кутку камери я побачив обриси фігур, які притискалися одне до одного на холодній бетонній підлозі. Коли очі звикли до темряви, я зрозумів, що то були побиті люди, яких дротом зв’язали докупи. Дріт впивався їм у руки і спини, роблячи глибокі рані і заподіюючи нестерпний біль. Вони виглядали просто жалюгідно. Це була вже друга зустріч з ними. Тепер їх неможливо було впізнати, але вони упізнали мене. «Джайі маші! – вигукнули вони. – Перемога Месії!.. Не хвилюйтеся, з нами все гаразд, якщо ми славимо Господа. Скажіть нашим братам і сестрам, що ми щасливі в ув’язненні»[3].
[1] Xo Хіє Xa, з виступу на конференції на тему «Молитва», проведеної місією «Відкриті двері» у жовтні 1992 р.
[2] Куонг Нгуен, із виступу на конференції на тему «Молитва», проведеної місією «Відкриті двері» у жовтні 1992 р.
[3] Джим Реапсам, «Ланцюги і поцілунки Херші», Пульс Світу, том 28, №18, 24 вересня 1993 p., стор. 9.