Смерть нічого не змінює

Навіть ставши батьками, ми далі залишаємося дітьми й потребуємо любови матері та батька. Це не інфантильна потреба залежности й фізичної близькости, а прагнення зберігати контакт із «джерелом» фізичного, емоційного та духовного життя, яким наші батьки будуть для нас до кінця наших днів.

Усе життя ми повинні докладати зусиль, щоб підтримувати з батьками живий зв’язок. Після створення власної родини молоді зазвичай бувають дуже зайняті, завантажені різними справами й деколи забувають про них. Якщо, однак, у цей гарячий період свого життя знаходять хвилинку для власних батьків – це важливий знак і символ їхньої людяности.

Якщо чоловік і його дружина спроможні бути людяними до своїх батьків, то будуть людяними й до власних дітей. Нині треба активно заохочувати тих людей, що вже мають власні сім’ї (чоловіка, дружину, дітей), щоб вони підтримували стосунки зі своїми батьками, коли ті старітимуться. Молоді подружжя слід застерігати від егоїзму, який призводить до занедбання власних батьків і нехтування ними.

Якщо навчимося розуміти батьків – знайдемо ключ до власного життя. Відомий американський письменник Пол Остер[1] після смерти свого батька написав чудове есе «Портрет невидимої людини»[2]. Це автобіографічна розповідь про його стосунки з батьком. «Якщо за його життя я старався відшукати його, намагався знайти батька, якого не було, то тепер, після його смерти, постійно маю відчуття, що не можу припинити цих пошуків. Смерть нічого не змінила. Єдина відмінність полягає в тому, що вже сплив час», – каже Пол Остер.

Намагаючись зрозуміти батька вже після його смерти, автор знову роз’ятрює всі рани. Викладені на папері спогади про батька «замість того, щоб, як я сподівався, заспокоїти мене, тільки ще більше роз’ятрили мою рану. Моментами я навіть відчував, що біль концентрується в моїй правій долоні; а коли я брав до рук перо й намагався писати, мені здавалося, немовби моя долоня розривається. […] Замість того, щоб остаточно поховати батька, ці слова оживили його; і, можливо, він тепер живіший, ніж будь-коли досі. Я не лише бачу його таким, яким він був, а й таким, яким є, яким буде. Він присутній тут щодня, вдирається в мої думки, закрадається без попередження».

Таке пізнання й зрозуміння власних батьків важливе для кожної людини, яка прагне свідомо прожити своє життя. Бо не зможемо зрозуміти себе, якщо перед цим не зрозуміємо своїх батьків. І чим складнішою є історія батька й матері, тим важливіше пізнати її та зрозуміти те, як вона вплинула на життя дітей.

Не раз інстинктивно намагаємося уникати інформації про минуле наших батьків, передчуваючи, що вона може завдати нам болю. Однак якщо пізнаватимемо родинне коріння відважно, наполегливо й терпляче, це передусім дасть нам змогу зрозуміти батьків і самих себе.

І тоді нам більше не захочеться замикатися в собі, гніватися на себе й інших, бо почнемо усвідомлювати, що вчинки та поведінка, з якими ми не можемо впоратися, коріняться не лише в історії нашого життя, а й в історії життя наших батьків.


[1] Пол Бенджамін Остер (нар. 1947) – американський письменник, перекладач і сценарист. Найбільше відомий своєю кримінальною прозою. – Прим. пер.

[2] Разом із «Книгою пам’яті» воно увійшло до книги «Створення самотности» («The Invention of Solitude», 1982) як її перша частина. – Прим. пер.

Попередній запис

Любов матері й батька

Наступний запис

Як ми любимо наших дітей?