Сповідуй віру з вірністю

Бути християнином означає дати обіцянку слідувати за Ісусом, жити згідно з Його вченням і виконувати Його заповіді. Сьогодні по цілому світі ми переживаємо віднову віри. Люди приймають Ісуса вперше або ж відновлюють віру в Нього і свою обіцянку Йому.

Як вірні, ми насолоджуємося повнотою об’явлення в Писанні. Ми також віримо, що Господь говорить до Свого народу через нашу історію віри, нашу історію падіння й підйому. Ми віримо, що Ісус мав на увазі те, що казав, коли обіцяв нам, що буде завжди з нами і що пекло не здолає нас. Ми віримо, що Ісус мав на увазі те, що казав, коли давав ключі Царства Петрові. Ми віримо, коли Він говорив Своїм апостолам, що те, що вони зв’яжуть і розв’яжуть, буде затверджене на Небесах.

Ми входимо в Боже життя через віру. Ми віримо, що віра – це дар, даний нам задарма під час Хрещення. У Таїнстві Хрещення нас усиновляє Небесний Отець. З нашого боку, наші батьки і хресні батьки обіцяють допомагати і зрощувати цю віру. Нам дають свічку, яка символізує світло Христа. Ми починаємо нашу подорож як християни. Хрещення робить нас відмінними від нехристиян. Тепер ми повинні діяти і жити згідно з ученням та заповідями Ісуса Христа.

Ісус закликає нас іти за Ним у повній посвяті в усій нашій праці і взаєминах. Він прийшов, щоб навчити нас, як жити і діяти в цьому світі. Коли Ісус кликав апостолів слідувати за Ним, Його заклик був радикальний: «Іди за Мною». За три роки Його служіння вони пізнали Його особисто. Напевно, вони дуже раділи з усього, що Він робив, – Він міг зціляти і творити чудеса, і Він міг давати надію всім, хто насправді слухав Його. Він був людиною сили. У своєму розумі вони, напевно, думали: «Яке прекрасне життя буде в нас. Наш лідер такий могутній. Ніяких більше проблем. У Нього всі відповіді».

Так, Ісус має всі відповіді, і Він може зробити все, і Він сильний, але Він збирався кинути виклик цим чоловікам. Вони, здавалося, пропустили один момент на початку служіння Ісуса: Він не мав де голови прихилити. У Нього нічого не було, що цей світ цінував би як безпеку. У Нього був тільки Отець.

Одного дня, коли Він розповідав про Свою подорож до Єрусалима і як Він буде страждати, Петро, який любив Його, жахнувся і намагався переконати Ісуса не йти. Це так, ніби Петро казав: «Неможливо, щоб Ти страждав. Зрештою, страждання свідчить про слабкість».

Саме тоді Ісус докорив Петрові і пояснив апостолам, що означатиме бути Його послідовниками. Обіцянку іти за Ним, яку вони дали, буде нелегко виконати. Слова Ісуса до апостолів звучали вимогливо. Як Його послідовники, вони повинні бажати зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ним.

Потім Ісус пішов, щоб зробити зі Своїм життям те, до чого закликав Своїх апостолів і послідовників. Він показав цілковиту готовність виконати волю Отця через смерть на хресті.

Апостоли зрозуміють, про що Ісус говорив, після Його смерті і воскресіння. Вони зрозуміють, що Він мав на увазі, коли говорив, що світ буде ненавидіти їх, тому що світ ненавидів Його (Ів. 15:18).

Ісус не сподівався, що апостоли виконають обіцянку власними силами. Він обіцяв послати їм Духа; ми знаємо вплив П’ятдесятниці на життя Його послідовників. Їхній страх перемінився на палку віру, їхній смуток – на радість, їхній відчай – на надію (Дії 2).

Кожен християнин покликаний дати особисту обіцянку Ісусові. Коли ми виявляємо свою відданість у різних покликаннях, Ісус повинен бути першим у всьому в нашому житті. Його вчення повинно керувати нашими вчинками. Його заповіді повинні бути нашими дорожніми знаками в подорожі – для духовенства, посвячених і так само для мирян.

Я не повинна ніколи дозволяти світові євангелізувати себе, щоб забувати про Божу силу й мудрість, зважаючи на світську силу і мудрість. Ісус дає нам Церкву – спрямовувальне Світло в нашій подорожі.

Моя посвята Ісусові

Як сестра Згромадження св. Клари, я склала обітниці Ісусові. Тепер я бачу три сфери у своєму житті, через які можу навчитися від Нього, як прожити повніше свої обітниці: довіра і відречення, хрест, перемога і воскресіння.

Коли я вперше складала обітниці Ісусові у своєму богопосвяченому житті, я публічно присвятила своє життя вірності й довірі Ісусові, про що би Він не попросив мене. Я вклякнула перед єпископом та своєю настоятелькою і з символічно зв’язаними руками пообіцяла жити життям убогості, чистоти й послуху. Я підписала документ, який засвідчував мою вірність на все життя; багато в чому подібно до цього одружені люди публічно посвячують себе Богові і одне одному в день їхнього вінчання.

Було дуже легко стати на коліна там, перед єпископом. Ті слова були красиві й надихаючі. У шістнадцять років, коли я приймала свої перші обітниці, усе здавалося таким певним. У двадцять один рік, коли я приймала свою обручку, яка символізувала повну і вічну посвяту в Згромадженні св. Клари, це було велично.

Тепер, двадцять п’ять років після моїх перших обітниць, Господь навчив мене багато більше про посвяту. Це не проказування слів, які звершують обітницю, це життя нею, це рішення для Ісуса, які я повинна приймати щодня у своєму житті.

Після років такої посвяти релігійному чи подружньому життю багато людей каже, що коли вони обіцяли, то «насправді не знали, що попереду», а тому «Ісус не може сподіватися від мене, щоб я жив згідно з обітницею».

Я вірю, що ви зростаєте в посвяті. Ми приймаємо рішення. Ми приймаємо запрошення. Господь обіцяє дати нам силу. Так само, як було з апостолами, Він не каже нам, що будемо мати легке життя. Фактично Він говорить, що, навіть якщо ми залишимо все заради Нього (Мр. 10:29-30), ми зазнаємо переслідувань (Мт. 5:11-12) і що нам слід радіти.

Отже, так само із посвятою Згромадженню св. Клари. Озираючись у минуле, я усвідомлюю, що посвята – це нелегко. Бувають моменти в моєму житті, коли я питаю себе: «Що я сказала? Що я зробила?» Саме в ті моменти я усвідомлюю, що Господь дає мені благодать і силу, коли я взиваю до Нього, щоб залишитися вірною своїм обітам.

Саме в такий момент я стояла віч-на-віч з головним питанням християнської посвяти: «Хто на першому місці у твоєму житті?»

Попередній запис

Зустрічі з національними лідерами

Наступний запис

Хто на першому місці