Дорогі брати й сестри!
Сказав Ісус Христос Апостолам: «Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку». Бог є усюди. Він як Творець Своєю творчою силою стало перебуває з нами. У Ньому ми живемо і рухаємося, як проповідує св. Павло. Можна сказати, як риба у воді, що плаває в безмежному океані, або наче маленька немічна дитина на руках своєї мами.
Бог – це дух. Ми, люди, своїм розумом, уявою та змислами якось собі Його уявляємо та вірою доповняємо й завершуємо собі поняття Його буття.
Але Боже провидіння так до нас, людей, наблизилося, що Відвічне Боже Слово сталося тілом – людиною, Господь Ісус Христос жив і діяв серед людей, – як людина. Його добачаємо з опису і оповідань у святих Книгах, в оповіданнях Апостолів. Того Ісуса Христа також ми собі уявляємо в нашій уяві. Також Його накреслюємо фарбами, кольорами на образах. І це легко нам приходить, бо ж Бог – Дух: явився – жив у людському тілі. Тому Його шануємо в іконах, ці ікони цілуємо. Ікони розміщуємо на різних місцях по хатах та церквах. Але ікони – це тільки наша уява, яку доповняє мистецтво – малярство чи різьбярство.
Одначе з нами і серед нас є ще Ісус Христос особливіше – Христос Євхаристійний, Він перебуває з нами правдиво, реально. Це Богочоловік: наш Господь, наш Спаситель Ісус Христос під видами хліба і вина. І це не лиш уява, – це не мистецтво, що його впровадив якийсь мистець. Тут Христос приходить вірою, на силу Божих слів, сам каже: «Беріть і їжте, це Моє Тіло». Тут віра доповняє нам усе, що наш розум не може зрозуміти. Тут виразно діють слова Христові. – «Це Моє Тіло!»
Із оцим Христом Євхаристійним ми стрічаємося, ми Його бачимо. Він – у чаші, Він на дискосі. Йому ми кланяємося. Його ми адоруємо, перед Ним палимо лямпадку. Із Ним розмовляємо, Його відвідуємо. – Це ж живий Христос, хоч утаєнний під видами хліба й вина.
Члени родини, що живуть разом, сусіди мають між собою зв’язки, відвідують одні одних, телефонують. Знайомі вітають одні одних, діляться дарунками, а коли стається якесь нещастя, то висловлюють співчуття, потішають. Вони розуміють один одного, і діляться між собою любов’ю та своїм горем.
Подібне до цього наше життя з Христом Євхаристійним, і це не тільки уява перед образами, як то не раз мама каже до своєї дитини: «Бозя дивиться» – і вказує на ікону. Тут віра також спонукає нас жити в єдності з Христом Євхаристійним. Жити з Ним, і то глибоко особисто. Проходимо попри храм, а він переховує, скриває в кивоті нашого Приятеля. Ідучи до праці чи з неї повертаючись, вступаємо до храму бодай на хвилинку, щоб Його відвідати.
Побожні душі часто практикують відвідини Христа Євхаристійного. По монастирях є звичай, що в часі дня усі члени спільно мають такі відвідини Христа Євхаристійного. Але ревні душі й в особистих відвідинах радо входять у глибоко особисту розмову перед кивотом. Католицька Церква поручає плекати культ Христа Євхаристійного, тому одобрює різні практики – чи то приватні, чи то спільні.
Оповідає один місіонер, що працював у Карпатській Україні. Переходив він якось попри церковцю в селі. Завважив, що при вході до храму стояло багато кіс. Це був час косовиці. І тут косарі йшли до праці і вступили на відвідини Христа Євхаристійного. Яке ж гарне співжиття цих косарів із Христом Євхаристійним!
Закінчу ці мої роздумування парафразою церковної народної пісні, що її помістив журнал Івано-Франківської єпархії «Добрий Пастир»:
Край лісу, у долині, село в садах цвіте, там в церковці – в святині – Ісус забутий жде. Його ж Боже Серце любов, ярко горить, – Він жде там ласкаво, чей же хтось Його відвідає. – Але немає там нікого, – Ісус засумував.
Зайди, на хвилиночку, розмовся там з Христом! Одержиш усе від Нього, що лиш проситимеш Його.
о. Доротей Шимчій, ЧСВВ