«СТАРОЗАВІТНИЙ ЄВАНГЕЛИСТ» І ЗВІЛЬНЕННЯ (550-538 РР. ДО Р. X.) (ЗАКІНЧЕННЯ)

4) Торжество правди Божої (Іс. 42:9-25; 51)

42:9. Другий Ісая – спадкоємець попередніх пророків, але він не просто повторює їхнє вчення, а й сповіщає щось нове. Це нове – вчення про вселенського Спасителя, який викупить світ Своїми стражданнями. 42:10-12. Гимн Богові, який заспівають народи землі. Кедар – пустельна територія, на якій жили араби. 42:13-17. За гріхи Ізраїля Господь довго дозволяв зневажати його. Та тепер Він знову простягає йому руку порятунку. За допомогою метафор, запозичених із воєнної сфери, пророк веде мову про початок нових дій Божих в історії. 42:19-24. Слуга Ягве – Ізраїль – був глухий і сліпий. Він не зрозумів, що випробування й біди, які випали на його долю, трапилися з волі самого Бога, Який проводив Своїх людей крізь очисний вогонь.

5) Визволення (Іс. 43; 44:1-23)

43:2-3. Новий Вихід стане знаком незмінности Заповіту. Він буде таким самим чудесним, як у дні Мойсея, коли відбувалося створення народу Божого. 43:7-9. Навіть якщо сам Ізраїль не вірить у чудо звільнення, Господь виявить щодо нього Своє милосердя і любов. 43:10-11. Ізраїль покликаний свідчити у світі про єдиного Бога – Бога, крім якого немає іншого. Деякі тлумачі вбачають у цих віршах полеміку проти дуалізму східних релігій (особливо перської), які протиставляють дві споконвічні сили: творчу й руйнівну (у персів – Агурамазда і Анграмайнью). 43:18. Докір тим, хто не засвоїв уроків священної історії. 43:19. Бог, Творець усесвіту, має владу перестворити світ, а також Свій народ.

6) Преображений світ. Новий Єрусалим (Іс. 49:7-23; 50:1-3; 52:1-12; 54; 55)

49:7-9. Месіянське Царство – Церква Христова. 49:22-23. Пророцтво про вселенську силу «знамень» Хреста, до якого зберуться люди з усіх кінців землі.

7) Кир Перський – помазаник Ягве (Іс. 41; 44:24-28; 45:1-13)

У ті роки (середина VI ст.) цивілізований світ переживав переломний період своєї історії. На зміну Єгиптові та семітським державам Ассиро-Вавилонії приходять мідо-перси, яких очолював Кир. Одну за одною підкорює він країни, загрожуючи Вавилону. Проте під час своїх походів Кир проявляє себе як гуманний володар: не плюндрує міст, не бере людей у полон, не зазіхає на святині. Пророк називає його мужем, за яким іде перемога, і пояснює, що Кир переміг, бо такою була воля Божа. Якщо раніше погани були «знаряддям Гніву», то тепер руками Кира здійсниться звільнення народу Божого (див. Б. А. Тураев. История древнего Востока, т. II.)

41:8-13. Бог буде оберігати Ізраїль посеред усіх світових переворотів, бо обрав його Своїм слугою. 41:14. Господь нагадує Ізраїлю, що в очах світу він малий і нікчемний, але його служіння велике в очах Ягве, який викупив і освятив його (тобто придбав для Себе, зробив Своїм наділом). 41:17-20. Вода, що тече в пустелі, – улюблений образ пророка. Він говорить про бідних і жебраків (тобто про праведників Ізраїля), спраглих живої води – Слова Божого (див. Ів. 4:10). За помахом Господа зазеленіє безплідна пустеля (символ благодатних дарів Духа). 41:21-23. Чимало тих, хто сумнівається, перечать пророкові. Вони вже більше не вірять ні в Божі обітниці, ні у звільнення. 41:25. Другий Ісая відповідає тим, хто вагається, що Кир стане для Ізраїля добрим знаряддям Провидіння. 45:1-6. З огляду на те, що Месія в очах Другого Ісаї вже не є царем у політичному значенні цього слова, пророк наділяє титулом «помазаника» (месії) Кира перського, який, сам того не знаючи, виконує Господню волю. 45:7. У перській релігії Заратустри (вона зародилася бл. VІІ-VІ ст. до Р. X.) існувало вчення про те, що джерелом світла й добра є бог Агурамазда, а темряви та зла – Анграмайнью. Пророк відкидає такий дуалізм. Життя з Богом – це мир (євр. «шалом» – благоденство), а віддалення від Нього – зло (євр. «ра»). Отож, і добро, і зло пов’язані з Богом, і немає ніякої споконвічної темної сили. 45:9-12. Відповідь тим, хто сумнівається в могутності Господа. 45:13. Знову йдеться про Кира.

8) Навернення народів (Іс. 45:14-25)

9) Присмерк Вавилону та його богів (Іс. 13:19-22; 14:3-23)

13:9 і наст. Це грізний гимн про падіння Вавилона, міста, яке втілює в собі великі царства цього світу, побудовані на неправді, крові й насильстві. Падіння Вавилона зображено в апокаліптичних тонах, як Судний день (див. Об. 14:8; 16:19; 17:5). 14:3-23. Продовження гимну про падіння Вавилона. Образ Вавилона набуває ще ширшого змісту: він стає подібним до сатани, який повстав проти Бога, але був кинутий в ад (вірші 13-14). У 9-10 віршах описані померлі («померлих тобі побудив, усіх проводирів на землі»), які зустрічають упалого «сина зірниці» біля воріт пекла. Хоча в пророцтві згадано мідян (13-17), ворогів халдеїв, загалом воно, однак, далеке від реальних історичних подій. Предметом його є не так конкретний Вавилон, як узагалі поганська тиранія та богоборчі сили.

10) Взяття Вавилона (Дан. 5-6:1)

539 року Кир наблизився до Вавилона. Усі міста добровільно переходили під його владу, бо перський цар нікого не карав, поважав місцеві звичаї та вірування. Вавилон теж здався без бою, від рук персів загинув лише намісник Вавилона – князь Валтасар. У Книзі Даниїла міститься оповідь («мідраш») про загибель Валтасара.

5:1. Валтасар (євр. Белшацар, вавил. Белшарруцур) був сином Навуходоносора та єгиптянки Нітокріс. Як показали найновіші дослідження, Набонід для зміцнення своєї влади одружився з Нітокріс і усиновив Валтасара. На час своєї відсутности він призначив Валтасара «другим правителем у царстві» (Дан. 5:29), намісником Вавилона. Бенкет Валтасара відбувався з нагоди свята (див. Геродот. Історія, 1:191), під час якого армія Кира підступила до Вавилона, а противники Набоніда таємно готувалися відчинити ворогові ворота. 5:2-4. Вавилон здався без бою. Нікого, навіть Набоніда, не вбили. А от долю Валтасара вирішило його блюзнірство. 5:7. Через те, що напис був без голосних, прочитати його можна було по-різному. 5:25-28. На думку деяких тлумачів, слова напису означали три монети, розміщені одна за одною, відповідно до зменшення їхньої вартости, що, як вважають, указувало на поступовий занепад Вавилонського царства. 5:29. «Першим правителем» був цар Набонід. 6:1. Війська Кира зайняли Вавилон 12 жовтня 539 р. Ними командував Гобрій (Губару або Угбару), якого Кир призначив намісником Вавилонії. 6 листопада 539 р. Гобрій помер, його замінив Камбіз, син Кира, а за 10 місяців – сам Кир. Тому 538 р. вважають «першим роком» правління Кира у Вавилонії (див. Ездр. 1:1). Видіння Валтасара лягло в основу віршів Байрона й Гайне.

11) Маніфест Кира про звільнення. Шешбацар – очільник переселенців (Ездр. 1)

Перший караван репатріантів становив лише незначну частину народу, переважно це були ентузіасти, священики та представники найбідніших прошарків населення.

12) Радість повернення (Пс. 66 [65], 124 [123], 126 [125], 129 [128])

13) Перший жертовник після повернення (Ездр. 3; Пс. 107(106))

На чолі юдеїв стають первосвященник Ісус і князь Зоровавель, нащадок Давида. Вони, очевидно, прийшли з другим потоком репатріантів.

14) Перший конфлікт із самарянами (Ездр. 4)

Самарянами називали змішане населення колишнього Північного царства. їхня релігія не очистилася, як це відбулося в юдеїв, від поганських елементів, і тому очільники народу остерігалися контактів із ними.

Попередній запис

VІ. «СТАРОЗАВІТНИЙ ЄВАНГЕЛИСТ» І ЗВІЛЬНЕННЯ (550-538 РР. ДО Р. X.)

Наступний запис

VII. ПРОРОЦТВА ДРУГОГО ХРАМУ (538-520 РР. ДО Р. X.)