Стикаючись із перешкодами

Перед кожним із нас стоїть фундаментальний вибір. Це насправді питання життя і смерті. Уникнути рішення неможливо. Єдиний спосіб увійти в Боже Царство – свідомо обрати любити Царя. Кожен із нас зустрічається із запитанням: «Чого я прагну? Чи справді я прагну Бога?». Не якогось Бога на моїх умовах, згідно з моїм розкладом чи уподобаннями, але Бога, Який об’явив Себе в Ісусі Христі.

Вибрати Бога – означає мати голод і спрагу за Ним, пристрасно шукати Його, спрямовувати свою свободу до Нього і Його волю перетворювати на власну. Щоб зробити такий вибір цілим серцем, спершу ми повинні впритул підійти до головної перешкоди на шляху до посвячення Богові: любові до себе.

Це повертає нас до першої умови, поставленої Ісусом Своїм учням: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24). Ісус дуже добре розумів людську природу. Першочергова причина того, що не хочемо серйозно шукати Бога – небажання платити ціну. Не хочемо бути змушеними сказати «ні» самим собі. Не хочемо підкоряти свою незалежність іншому, навіть якщо цей інший – Бог.

Для гарантії отримання бажаного відсуваємо рішення йти за Богом. Ми не дивимось у вічі цьому рішенню, просто уникаємо його, часто переконуючи себе, що в неприйнятті рішення ми не відмовляємось від Бога. Ми не хочемо свідомо протистояти Богу, ми тільки хочемо бути певними, що отримаємо те, чого хочемо.

Перспектива відпустити наші прив’язаності до світу дуже болюча. Ми стали залежними від них і не можемо навіть припустити думки, щоб жити без них. Уявіть собі щось таке просте, як встановлення часу на щоденну молитву, щоб побути наодинці з Богом. Регулярна особиста молитва є життєво необхідною для кожного учня. Без неї духовне зростання просто неможливе. Вона є незамінною лінією життя, та, на жаль, так мало людей здатні «знайти час» для неї. Навіть якихось 15 хвилин щодня видаються майже неймовірними. Попри таку велику «зайнятість» і обмаль часу на молитву, нам якось вдається щоденно витрачати чимало годин на телебачення і розваги. Статистика показує, що перегляд телепередач у Сполучених Штатах в середньому становить приблизно 20-30 годин щотижня. 20 годин на тиждень!

Найбільш вірогідна відповідь на запитання «чому ми не молимося?», – банальна: бо ми не хочемо. Краще зайнятися чимось іншим. Ми радо надаємо перевагу розраді розвагами чи іншим відволіканням, аніж дисципліною в молитві та зростанні в наших стосунках з Богом. Таке рішення (а воно теж є рішенням) має далекосяжні наслідки в нашому житті як учнів. Св. Павло нагадує: «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!» (2Кор. 9:6).

Ми не знаємо Ісуса та Його волі щодо нас; не переживаємо радості, щастя і великої пригоди правдивого учнівства, бо не прагнемо цього. Скупо сіємо в наші з Ним стосунки. Жаліємо свого часу та уваги. В результаті скупо жнемо. Не досвідчуємо повноти, яку Він любить виливати на тих, хто шукає Його. Натомість залишаємося сам на сам із нудьгою, байдужістю, виснажуючим почуттям провини і не можемо віддатися Його волі щодо нашого життя. Ісус залишається далеким чужинцем, суддею чи суворим наглядачем. Християнське життя стає тягарем.

Рішення мають наслідки. Наше просте рішення не молитися приносить неминучі плоди: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7-8).

Багато людей кажуть, що не люблять молитися чи ходити до церкви, тому що «нічого з цього не отримують». Причина того, що ми нічого з цього не отримуємо, – те, що ми майже нічого самі не вкладаємо! Ісус наситить потреби тих, які щиро шукають Його. Ті, які прагнуть і тужать за Господом, знайдуть Його. Благодать бути святим, увійти в глибокі стосунки з Богом існує завжди. Пам’ятаймо одне: розвиток цих стосунків, їх зростання залежить від того, наскільки щиро я прагну відгукнутися на них, наскільки справді їх прагну.

Це справа бажання. Піти за покликом Ісуса має ціну. Воно вимагає дисципліни, жертви і невимовної наснаги, а це не завжди легко. У сучасному світі ми звикли до негайних результатів, відчутних доказів нашого внеску. Важка праця і наполегливість, необхідні в пошуку Бога, можуть відлякувати і знеохочувати. Але якщо ми чесні з собою, то визнаємо, що кожного дня йдемо на різні жертви заради бажаних речей. Приміром, атлет, який готується до марафону, щоб отримати золото, жертвує години на довге, безперервне тренування. Якби ми всі шукали Ісуса та Його волі для нашого життя з цілеспрямованим посвяченням, готовністю жертвувати бурхливою енергією та безмежною пристрастю, з якими дехто шукає успіху на Уолл-стріт[1], то давно би стали світом святих.

Ісус каже: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6:19-21).

А що є твоїм найбільшим скарбом? Визнач, що це таке, і там знайдеш бажання твого серця. Бути учнем означає мати Ісуса частиною «спадку мого та чаші моєї» (Пс. 16:5). Він – «захований у полі скарб» і «дорогоцінна перлина» (див. Мт. 13:44,46). Ми не пізнаємо Ісуса так, як Він цього хоче, поки не зробимо Його своїм скарбом. Якщо Він стане нашою нагородою, метою життя, найдорогоціннішим скарбом, тоді володітиме тим, чого найбільше шукає: нашим серцем. А коли здобуде наше серце, воно заспокоїться, ми пізнаємо в глибинах нашого єства здійснення Його обіцянки: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30).


[1] Уолл-стріт (Wall Street) – назва вулиці в Манхеттені, одному з районів Нью-Йорка (США), де розміщена Фондова біржа; історичний центр фінансового району міста (прим. ред.)

Попередній запис

Дружба зі світом

Наступний запис

Пити з криниці