Структура та зміст Євангелія від Луки

Третє Євангеліє найдовше з усіх, і ми маємо бути вдячні Луці за те, що він так сумлінно й ретельно назбирав масу різних епізодів та повчань Ісуса, які можна знайти лише в його Євангелії і яких без нього, найімовірніше, було б втрачено і забуто. Адже з 1150 віршів його Євангелія понад 500 відсутні в інших Євангеліях.

Той факт, що Лука був поганського походження і був при цьому доволі освічений та що, відповідно, відчував оригінальність і красу християнської вістки ще сильніше, ніж співвітчизники Ісуса, вклав у його душу ненаситне бажання «від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати» все це за порядком високодостойному Теофілові (Лк. 1:3-4).

Теофіл, якому Лука присвячує свій твір, мабуть, був віднедавна наверненим заможним християнином; йому не лише була б приємна така присвята, але він подбав би й про поширення цієї книги, публікуючи її власним коштом за тогочасним звичаєм у грецько-римському світі.

Пишучи своє Євангеліє, Лука мусив користуватися Марковим Євангелієм чи принаймні тими документами, якими послуговувався Марко, адже дуже часто він дотримується тієї ж послідовности подій, яку ми знаходимо і в другому Євангелії. Утім, він робить це не механічно: Лука опускає деякі епізоди та вставляє чимало інших – зокрема низку Ісусових повчань та притч. В Луки ми спостерігаємо ту ж саму загальну схему, що і в Марка, і тому прилюдне життя Ісуса в цьому Євангелії теж можна поділити на три великі частини: діяльність у Галілеї, подорож до Єрусалиму та діяльність в Єрусалимі, що завершується стражданнями, смертю та воскресінням. Однак Лука, «від першої хвилі докладно розвідавши», перед прилюдною діяльністю Ісуса поміщає дві надзвичайно мальовничі глави, в яких описує декілька подій, що пов’язані з народженням і дитинством Ісуса та Його предтечі Івана Христителя.

У його Євангелії чітко видно, з яких періодів складається життя Ісуса.

1) Євангеліє дитинства (Лк. 1-2) дуже ретельно опрацьоване з літературного погляду. Воно складається із семи епізодів, впорядкованих таким чином: розповідь починається благовіщенням Захарії, батька Івана Христителя, (Лк. 1:5-25) та Марії, матері Ісуса, (Лк. 1:26-38); далі описано зустріч двох матерів, коли Марія відвідала Єлисавету (Лк. 1:39-56); наступні дві паралельні сцени описують народження та обрізання Івана Христителя (Лк. 1:57– 80) й Ісуса (Лк. 2:1-21) та жертвоприношення за Нього в храмі (Лк. 2:22-40); Євангеліє дитинства завершується епізодом зустрічі дванадцятирічного Ісуса з учителями закону (Лк. 2:41-52).

Усі ці епізоди проводять паралель між Іваном Христителем та Ісусом, підкреслюючи вищість останнього, але й не применшуючи величі першого.

У своїй розповіді Лука двічі підкреслює, що «Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Лк. 2:19,51). На думку деяких учених, Лука тут делікатно натякає, що джерелом, принаймні найголовнішим, тих відомостей, на підставі яких він написав Євангеліє дитинства Ісуса, була сама Марія.

Ці дві глави відкриваються та замикаються подіями в Єрусалимському храмі – привілейованому місці Божої присутности для євреїв.

Але, окрім храму, на цих сторінках перед нашими очима мовби постає увесь Старий Заповіт зі змістом його очікувань і приготувань, що нарешті наближаються до свого здійснення, з його літературним стилем, що імітує біблійні оповідання, з натяками на славні події та постаті з єврейської історії. Під пером Луки Старий Заповіт набуває потужного відголосу, в якому прості події, що відбулися в сутінках і в тайні, набирають надзвичайно глибокого значення.

Це дуже виразно видно зокрема у двох «благовіщеннях». Розповідь Луки – це плід роздумів Церкви над особою Ісуса. У Луки, подібно, як і в Матвія, розповіді про перші роки життя Ісуса являють собою останній етап процесу формування Євангелій, хоч обидва євангелисти розглядають ці роки під власним кутом огляду і зупиняють свою увагу на різних епізодах. Однак при цьому вони узгоджуються між собою щодо кількох важливих фактів: дівиця на ім’я Марія, заручена з Йосипом із роду Давида, під діянням Святого Духа зачала сина, якому буде дано ім’я Ісус; після їх одруження за царювання Ірода у Віфлеємі Марія приводить на світ Ісуса, відтак вони оселяються в Назареті. Така узгодженість між євангелистами свідчить про те, що на початках Церкви були загально відомі певні відомості про родину Ісуса та про Його дитинство. І це має вагоме значення. Базуючися на деяких подіях з дитинства Ісуса, що, на їх погляд, були дуже важливі з обраної ними богословської перспективи, євангелисти намагаються спонукати читача задуматися над значенням цілого Ісусового життя, що стало вповні зрозуміле лише після Його воскресіння.

У Матвія від перших сторінок його Євангелія ми бачимо поборювання, відкинення і переслідування Ісуса; у Луки, натомість, домінує атмосфера слави, якою огорнений прихід очікуваного Спасителя, що вже від самого початку названий «Христом і Господом» (див. Лк. 2:11). Таке означення Ісуса з Назарету було в тому часі нечуване, адже «Господь» (Κυριος у грецькому перекладі Біблії) – це ніхто інший, як сам Бог Ягве. Тож це сам Ягве «зглянувся й визволив люд Свій» (Лк. 1:68); у цьому біблійному вислові мається на увазі остаточний Божий прихід для встановлення спасіння.

Для Луки Ісус є Господом, починаючи від самого народження; він єдиний з євангелистів застосовує цей титул до Ісуса ще в час Його земного життя, тобто ще перед Пасхою, хоч насправді його могли почати вживати лише після Ісусового воскресіння.

Мати Ісуса теж стала предметом роздумів первісної Церкви. Вона не була наділена жодною чітко означеною функцією в церковній структурі, але поступово стала знаком і символом Ізраїля в очікуванні, кращої частини Ізраїля, «останку Ізраїля», як говорили пророки. Вона є «дочкою Сіону», яку стародавні ясновидці запрошували до радости, бо «Цар Ізраїля – Господь – посеред тебе». Це запрошення пророків (Соф. 3:14-17; Йоіл. 2:21-27; Зах. 9:9-19) відлунює в першому слові ангела до Марії, яке слід розуміти не як просте привітання, але як заклик: «Радій, благодатная, Господь із тобою!»

Далі ангел сміливим порівнянням проводить паралель між Марією та стародавнім ковчегом заповіту, який Бог «отінював» Своєю хмарою, що була видимим знаком Його присутности (пор. Вих. 40:34-35; Лев. 16:2,12-13; Чиє. 7:8-9). Цей образ, запозичений із книги Виходу, був загально відомий в юдейському середовищі.

Тепер новим храмом, чи наметом, в якому замешкує Бог, буде Марія. Святий Дух зійде на неї, і сила Всевишнього «обгорне» її (Лк. 1:35), звершуючи таїнство втілення Божого Сина. Марія, спонтанно сприйнявши слова ангела як мову про звичайне материнство та звернувши увагу на свій стан дівицтва, отримує пояснення: саме цим її станом Бог послуговується, щоб учинити її матір’ю Свого Сина, адже «для Бога нема неможливої жадної речі» (Лк. 1:37).

Останній епізод Євангелія дитинства трохи піднімає завісу таємничости з дитячих років життя Ісуса. Тут привертає до себе увагу не так особливість самого епізоду (хлопчина, який виходить з-під нагляду батьків), як значення, якого він набуває в Євангелії Луки. Адже вся його увага зосереджена на Єрусалимі і на його храмі: звідси починається вся розповідь; сюди приносять Ісуса після Його народження; тут, у домі Свого Отця, Він вперше виявляє Свою мудрість; до Єрусалиму Він рішучо спрямує Свої кроки, коли виб’є година останнього акту Йго місії; сюди ж повернуться, хвалячи Господа, апостоли після вознесіння Ісуса. Єрусалим становить центр Євангелія Луки, весь зміст якого є немов єдиною драматичною «прощею» до Святого Міста, адже тут має здійснитися повнота об’явлення Ісуса і звідси це об’явлення пошириться на цілий світ (Дії 1:8). Усе це відповідає певному планові: «Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?» – каже Ісус до стривожених батьків. Це перші записані в Євангеліях слова Ісуса, і вони вже є першим об’явленням того, що кермує Його життям, вони вже є початком того плану, що колись має звершитися сповна. Ісус не раз повторюватиме ці слова, востаннє звертаючися ними після Свого воскресіння до учнів, що крокували до Еммаусу: «Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?» (Лк. 24:26).

2) Третя глава безпосередньо готує читача до періоду прилюдної діяльности тим початковим «триптихом», що спільний для всіх трьох синоптиків: проповідь Івана Христителя, хрещення Ісуса та Його спокуси в пустелі. Після хрещення Лука поміщає родовід Ісуса (Лк. 3:23-38), який, на відміну від Матвієвого родоводу, не зупиняється на Авраамі, родоначальникові вибраного народу, а сягає аж до родоначальника усього людства, Адама, першого чоловіка, що вийшов безпосередньо з Божих рук.

Лука усвідомлює, що цими подіями він розпочинає розповідь про історію, яка безпосередньо стосуватиметься всіх людей, він знає, що поміщення цієї історії в ширшому контексті сучасних їй подій надасть їй більшої вірогідности, тим більше, що ця історія була недавня, і в її правдивості легко можна було пересвідчитися. Тому він розпочинає свою розповідь точною хронологічною приміткою: «У п’ятнадцятий рік панування Тиверія кесаря…» (Лк. 3:1), продовжуючи ці слова історичними відомостями про ситуацію в Палестині на той час. Вказаний рік, найімовірніше, тривав, за сирійським звичаєм, від 1 жовтня 27 р. до 30 вересня 28 р. (як ми вже зазначали, Ісус народився кілька років перед нашою ерою, у 6-7-му році до Хр.).

Попередній запис

Лука, євангелист-«поганин»

Наступний запис

Структура та зміст Євангелія від Луки (закінчення)