Структура і зміст Об’явлення

Цю книгу означено як «об’явлення», чи «одкровення» (по-грецьки αποκαλυψις), Ісуса Христа, відкрите Іванові. Автор адресує свій твір сімом Церквам – християнським спільнотам Малої Азії. Очевидно, число «7», що часто траплятиметься в цій книзі, також і тут має символічне значення, вказуючи на повноту Церков. Тож це об’явлення адресоване цілій Церкві.

Слід звернути увагу, що в пролозі (Об. 1:1-8) Ісус означений як «Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти»; цей вираз вказує на Його божество і на Його друге пришестя на землю (Об. 1:4-8).

Досить важко чітко окреслити структуру цієї книги. Однак якусь схему необхідно таки прийняти і керуватися нею під час читання, аби зовсім не заблукати серед її сторінок. Пропонуємо ось таку загальну схему, сперту на критерії, що їх, на наш погляд, підказує сам автор:

СХЕМА-ПІДСУМОК
1.   1:1-8: Пролог.

2.   1:9 – 3:22: Листи до сімох Церков.

3.   4:1  –  22:5: Книга видінь.

а) гл. 4-11: Перша серія видінь:

5:1 – 8:5: Книга з сімома печатками;

8:6 – 11:18: Сім сурем;

б) гл. 12-21: Друга серія видінь:

12:1  – 15:4: Чуда і погрози на небі;

15:5 – 20:15: Сім чаш і перемога Христа;

21:1 – 22:5: Небесний Єрусалим.

4.   22:6-21: Епілог.

 

Листи до семи Церков (Об. 1:9 – 3:22)

В Об. 1:9-20 описано, за яких обставин Іван отримав небесні видіння, що містяться в книзі. Спершу апостол бачить самого Христа, що зветься тут «Сином Людським», як у Книзі Даниїла (Дан. 7:13). Як ми вже говорили, це був улюблений титул Ісуса, що його Він уживав на означення самого Себе під час Своєї прилюдної діяльности.

Об. 1:19 натякає на загальний поділ книги: «Отже, напиши, що ти бачив, і що є, і що має бути по цьому». Вислів «що є» стосується стану речей у Церквах, для яких призначена книга, в часі видіння Івана і відповідає адресованим їм листам (Об. 2-3). «Що має бути по цьому» – це те, що описане в подальшому тексті книги (Об. 4:1 – 22:5).

Листи до семи Церков укладено за усталеною схемою та термінологією. Господь Ісус підтримує, хвалить і дорікає, залежно від потреби, і закликає вірних до витривалости в боротьбі проти всього, що може віддалити їх від віри і від плідного християнського життя, обіцяючи переможцям вічну нагороду, показану під різними символами.

Мал. 10 – Сім церков книги Об’явлення

Книга видінь (Об. 4-22)

З 4-ої глави починається низка видінь, що стосуються всієї Церкви в її цілості та її історичного становища аж до кінця віків.

Мабуть, доречно буде поділити цю книгу на дві великі частини, Об. 4-11 і 12-22, оскільки в ній помітні дві серії видінь, пов’язані з двома небесними книгами (Об. 5:1 і 10:2,8-10), в яких міститься те, що пророк побачить і має написати. Згідно з характерним для апокаліптичних книг менталітетом уся доля світу була наперед встановлена Богом й записана в небесних книгах.

Тож це є образ, за допомогою якого стверджувано, що все, що мусить статися у світі, – і насамперед те, що стосується Церкви, – кероване й проваджене Божим провидінням з мудрістю, що часто неосяжна для нашого розуму, але в ній все досконало передбачене і все прямує до наперед установленої мети.

На той час, коли Іван писав своє Об’явлення, уже був позаду перший болісний конфлікт між Церквою та ворожими до її науки і до самого її існування силами – конфлікт із юдейським світом, в якому вона зродилася й почала розвиватися. Апостольські Дії і послання Павла свідчать про цю ворожість, що є підтвердженням євангельських уривків, в яких Ісус провіщав Своїм послідовникам терпіння і переслідування (пор. Мт. 10:17-23). Крім цього, позаду був і ще один конфлікт Церкви з ворожими силами – перше переслідування Нерона. Тогочасна світова потуга вже раз лютувала проти беззахисного і маленького стада Христа. І ось настає час ще одного переслідування, ще важчого, масштабнішого і жорстокішого від попереднього – переслідування Доміціяна.

У першому випробовуванні Церква вистояла. Навіть більше, у 70-му році юдейський світ зазнав цілковитого руйнування. Ісусові пророцтва про знищення Єрусалиму (пор. Лк. 19:41-46; 21:20-24) дочекалися свого трагічного здійснення. Суд над Єрусалимом і над юдейською державою, що лютувала колись проти Божої Церкви, уже звершився.

Друге випробовування – переслідування Нерона – також не знищило, а тільки зміцнило Церкву.

Тим-то і теперішнє переслідування так само, як і попередні, не знищить нового Божого народу. Воскреслий Христос – це непереможна сила, проти якої не зможуть встояти лютування земних потуг.

У книзі видінь образно показано два аспекти церковних стосунків: у першій її частині – з юдаїзмом, а в другій – із поганським світом, репрезентованим тогочасною потугою Риму.

а) Перша серія видінь (Об. 4-11)

У цій серії видінь подано історію Божого суду над юдейським світом, який відмовився прийняти Ісуса, Агнця, принесеного в жертву за його спасіння, і бореться проти послідовників Ісуса, переслідуючи та вбиваючи їх. У книзі, замкненій сімома печатками, міститься те, що призначене для юдейського народу.

Видіння Івана починаються спогляданням неба, де возсідає Бог, як Цар всесвіту, оточений слугами, міністрами та іншими достойниками. Зауважмо, що Іван уникає будь-якого опису Бога: це лише сіяння світла. Усі, хто перебуває перед Божим престолом, складають Йому честь і поклоніння, немов в якійсь грандіозній літургійній відправі. Двадцять чотири старці, мабуть, вказують на класи священиків, що чергувалися на літургійній службі в єрусалимському храмі, або ж просто на визначніші постаті Старого Заповіту. Чотири «чотири тварині», схожі на тих, що їх бачив Єзекіїл (Єз. 1), репрезентують усе те, що лише найбільш дивовижного існує в сотвореному світі (наймогутніші з диких, домашніх і літаючих тварин та людина, що є чудом сотвореного світу завдяки своєму розумові), в акті поклоніння Творцеві і Господеві всесвіту.

Книга семи печаток (Об. 5:1 – 8:5). Але увага зосереджується на запечатаній книзі (Об. 5:1), яку тільки Агнець, що є також «Лев, що з племени Юдиного» і «корень Давидів», може розпечатати. Це значить, що доля юдейського народу міститься в руках Ісуса Христа, відкупителя і судді. З появою Агнця знову починаються акти поклоніння, після яких настає відкриття печаток: перші чотири виводять на сцену чотирьох вершників, що є уособленнями війни, спустошення, голоду та смерти, якими буде знищена Палестина. Далі йде видіння мучеників, кров яких кличе до Бога про помсту, та видіння повного перевороту всесвіту.

Сьома печатка має започаткувати на землі здійснення того, що було об’явлено під час відкриття попередніх печатей; але перед тим Іван бачить, як послідовники Ісуса отримують спеціяльну печатку, що вказуватиме на їхню належність Богові. Ці «попечатані», до яких належать як вихідці з племен стародавнього Ізраїля, так і незліченна маса люду усіх мов і національностей, становлять новий Ізраїль, новий Божий народ (Об. 7:9), що його пророк бачить уже прославленим у небі після «великого горя» (Об. 7:14), тобто після переслідування, яке вони мужньо і терпеливо винесли за ім’я Ісуса.

Сім сурем (Об. 8:6 – 11:18). Відкриття сьомої печаті з півгодинною тишею на небі – це натяк на закінчення процесу приготування того, що має відбутися на землі, і на нетерпеливе очікування початку здійснення запланованого.

Виконання кари супроводжується трубленням семи сурем: перші чотири спрямовані проти неживої природи, наступні ж три стосуються безпосередньо людей (каяття і розпач, війна і винищення).

Перед звуком сьомої сурми, якою буде сповіщено кінцевий тріюмф Бога над людськими і диявольськими силами, що воюють проти Ісуса та Його послідовників (Об. 11:15-18), пророк бачить ангела надзвичайної величини з розгорненим і вже без печатей сувоєм у руці. Іван має «з’їсти» його (пор. подібне видіння в Єз. 2:9 – 3:3) – тобто засвоїти його зміст, щоб могти передати ще одну серію пророцтв після звуку сьомої сурми (Об. 10:8-11).

Але перед цим звуком пророк має виконати ще одну символічну дію – виміряти храм (Об. 11:1-2). Як видно з опису, мова йде про храм Єрусалимський, і якщо це так, то цей епізод мав би означати ось що: найсвятіша частина храму, святеє святих, була найбільшою цінністю, якою лише володів Ізраїль, адже це було обране Богом місце Його мешкання ще від епохи Давида; отже, найбільша цінність у духовному сенсі, якою володів Ізраїль, – тобто його релігійна спадщина, – не пропаде з катастрофою і розсіянням єврейського народу, адже її перейме і збереже Церква Ісуса Христа. Значення цієї символічної дії може бути ще й таке: Церква, показана під символом храму, можливо, і буде винищена у своїй зовнішній структурі, але їй завжди вдасться зберегти свою спадщину віри і любови до Ісуса, незважаючи на всі зусилля її ворогів.

До цього зроблять свій внесок «два свідки», що збережуть живими віру і любов між вірними (Об. 11:3-6). З ким ідентифікуються ці дві постаті, важко встановити. Дехто вважає, що це апостоли Петро і Павло, символи пастирського й учительського уряду Церкви; хоч їх було вбито, вони завжди продовжуватимуть жити і діяти в Божому народі. Але, мабуть, більш правдоподібною є думка, що це загальні символи: у Церкві завжди існуватимуть героїчні мученики за віру, і їх винищення в різних переслідуваннях не перерве їхнього роду, адже їх ставатиме все більше й більше.

Час їхньої діяльности (1260 днів) теж має символічне значення. Він відповідає 42-ом місяцям, тобто трьом з половиною рокам, що становлять половину семи – числа повноти. Це означає, що час випробовування обмежений, подібно, як і сама сила ворогів Церкви: вони ніколи не зможуть її знищити.

І ось трубить сьома сурма. Усе завершилося: настав час блаженної вічности для всіх Божих слуг, тобто для всіх мешканців раю, і час остаточного покарання переслідувачів. За все це святі прославляють Бога і віддають Йому хвалу (Об. 11:15-18).

Попередній запис

Історично-літературне середовище книги Об’явлення

Наступний запис

Структура і зміст Об’явлення (закінчення)