Суть навернення

Навернення може проявитися по-різному. Багато в чому воно залежить від особистості: від темпераменту, емоційної врівноваженості, оточуючих людей, колишніх умов життя. Навернення може слідувати за внутрішньою кризою, коли відбувається переоцінка цінностей, у результаті розчарування, коли людина розуміє, що більше не контролює своє життя. Трапляється, що люди всі сили віддають придбанню багатства, соціального статусу, прихильності іншої людини й не досягають успіху. Відчуття втрати в такі моменти важко передати словами.

У важкі моменти життя, коли йдуть кохані люди, людина усвідомлює своє безсилля та цілковиту самотність. У цей момент силою Духа Святого з очей ніби спадає пелена, і вперше в житті людина бачить світ таким, який він є. Вона розуміє, що Бог – джерело справжньої сили, безперервної любові та дружби.

Навернення може настати й на самому піку особистого успіху та процвітання, коли все в повному порядку й коли милості Божі щедро виливаються на людину. Божа благодать теж може послужити причиною навернення й покаяння, як знак визнання сили й доброти Бога (див. Рим. 2:4).

Навернення в такий момент може бути так само несподіваним і пам’ятним, як в апостола Павла на шляху в Дамаск. Не всі навернення подібні до яскравого спалаху, що осяює душу, як це відбувається з людьми, що навернулися в момент кризи. Багато людей наверталися до Христа в результаті довгої внутрішньої боротьби. Для когось навернення – кульмінаційний момент, якому передував довгий процес осягнення задуму спасіння. Процес усвідомленого визнання Христа своїм Спасителем і підпорядкування Йому свого життя може затягнутися.

У своїй духовній автобіографії Клайв Льюїс так описав своє навернення: «І ось, ніч за ніччю, я сиджу в себе, у коледжі Магдалини. Варто мені хоч на мить відволіктися від роботи, як я відчуваю, що поступово, невідворотно наближається Той, зустрічі з Ким я так хотів уникнути. І все ж те, чого я так боявся, нарешті сталося. У семестр Трійці 1929 року я здався й визнав, що Господь є Бог, опустився навколішки й виголосив молитву. Тієї ночі, мабуть, я був самим насупленим і похмурим з усіх неофітів Англії. Тоді я ще не розумів того, що тепер настільки явно сяє переді мною, – не бачив, який смиренний Господь, що приймає новонаверненого навіть на таких умовах. Блудний син принаймні сам повернувся додому, але як дати мені тієї Любові, яка відчиняє двері навіть перед тим, кого довелося тягти силою, – я ж брикався, й відбивався, й озирався – куди б мені втекти. Слова Compelle intrare, «примусити увійти», стільки разів перекручували погані люди, що нам огидно їх чути; але якщо зрозуміти їх правильно, за ними відкриються глибини милості Божої. Суворість Його добріша за нашу м’якість, і, примушуючи нас, Він дарує нам свободу». (З книги «Наздогнати радістю (духовна автобіографія)». Клайв Стейплз Льюїс. Зібр. творів у 7 томах, т. 7. С. 429.)

Навернення може виявитися миттєвою подією, коли людина отримує ясне одкровення від Бога про Його любов. Визнання Христа Богом може відбутися не відразу, однак коли пошук завершується, людина перетинає невидиму межу між світлом і темрявою, між смертю та вічним життям.

Не завжди навернення відбувається саме так. Моя дружина, наприклад, не пам’ятає точний день і годину, коли вона стала християнкою, але вона знає точно, що цей момент в її житті був, момент перетину риски між світлом і темрявою. Багато молодих людей, які виросли в сім’ях віруючих, які навчалися в християнських навчальних закладах, не пам’ятають точного часу, коли вони присвятили життя Ісусові. Хтось справедливо зауважив, що ми можемо пропустити час сходу сонця, але сумніву в тому, що воно зійшло, бути не може. Дехто пам’ятає день і годину свого публічного навернення. Новозавітні навернення зазвичай являють собою яскраву подію, що запам’ятовується, часто пов’язану з пережитою кризою.

Погляд психологів на навернення

Довгі роки психологи обминали вивчення релігійного досвіду в цілому й феномена релігійного навернення зокрема. Але за останні п’ятдесят з лишком років картина змінилася – наверненням присвячуються наукові дослідження й монографії. Вчені дійшли висновку, що навернення не можна вважати лише християнським і, якщо брати ширше, чисто релігійним явищем. Дослідники-психологи зійшлися на думці, що людина під час навернення проходить три стадії: перша – це відчуття людиною розгубленості й сум’яття; друга – наростання напруги душевних сил і поворотний момент, навернення як таке; і третя стадія – полегшення, яке супроводжується відчуттям спокою та радості.

У статті «Чому так добре, коли все так погано?», опублікованій у газеті «Нью-Йорк таймс» 29 листопада 1983 року, йдеться: «Провина – це душевний неспокій, якого ми зазнаємо, коли не відповідаємо покладеним на себе перед самими собою зобов’язанням. Саме провина й виконує роль охоронця нашої персональної праведності. Вона абсолютно необхідна для формування в дитини совісті та профілактики асоціальної поведінки». Далі в статті говориться, що в ранньому дитинстві хороша поведінка – це результат нав’язаного батьками страху провини, страху перед покаранням за порушення правил поведінки. Але в міру дорослішання дитини ідеал, який до цього втілювався в фігурі батька, поступово стає частиною її власної особистості й уже несвідомо виражається в правильному поводженні. На момент подорослішання людина звикає карати себе сама, тобто відчуває докори сумління, коли свідомо чи несвідомо, відходить від моделі поведінки, нав’язаної в дитинстві фігурою батька. Психолог доктор Гейлін, що пише в «Нью-Йорк Таймс», вважає, що відсутність почуття провини при відверто деструктивному способі життя в багатьох молодих людей пов’язана з відсутністю в їхньому житті коригуючого поведінку образу батька. Почуття провини збуджує в душі людини бажання вдосконалюватися й з’являється, якщо людина встановлює стосунки з Ісусом Христом.

Психологи говорять про два різновиди навернення. Перше супроводжується гнітючим відчуттям власної гріховності, інше – почуттям неповноцінності, прагненням до більш осмисленого життя, бажанням духовного прориву.

На жаль, психологічний бік навернення ще мало вивчений. Ці дослідження в жодному разі не можна припиняти. Психологи відповідають на дуже важливі питання, пов’язані з феноменом навернення. Шкода тільки, що більшість із них не бажають визнати надприродний характер біблійного навернення.

Навернення, описане в Біблії, складається з трьох стадій, на двох із них від людини залежить багато, на третій – нічого. Під першими двома активними стадіями навернення слід розуміти каяття та віру. Каяття є початком навернення, поворотом від колишнього життя до нового. Мета навернення – набуття віри, поворот до Бога. Третю, пасивну, стадію можна назвати народженням згори, відродженням, і вона означає входження в Божу сім’ю.

Ісус сказав: щоб увійти в Царство Небесне, потрібне навернення. Це не моя думка, це сказав Ісус! Це не думка людини, а твердження Бога! Ісус Христос сказав: «…коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт. 18:3).

Істинне навернення зачіпає розум, почуття та волю людини. Тисячі людей переживали навернення на рівні розуму. Вони вірили Біблії. Вони вірили всьому тому, що говорилося про Христа, але ніколи не переживали щирого навернення. Біблія говорить, що «й демони вірують, і тремтять» (Як. 2:19).

Попередній запис

ЯК І З ЧОГО РОЗПОЧАТИ?

Наступний запис

Різниця між інтелектуальною вірою та наверненням