Твір Луки

Ми ніколи не зможемо до кінця подякувати Луці за те, що він залишив нам свою книгу Дій апостольських, котра ознайомлює нас із першими тридцятьма роками життя Церкви – приблизно від 30-го до 61-го р. по Хр. Адже без цієї книги ми мали б лише деякі фрагментарні відомості про первісну Церкву з послань Павла та інших апостолів, але ми нічого чи майже нічого не знали б про первісну Церкву в єврейському середовищі і навіть про значну частину життя й діяльности самого Павла.

Сучасна назва книги не є оригінальною. Цю назву дав їй не Лука, вона була прийнята пізніше, у II ст., коли третє Євангеліє відділили від Дій і прилучили до інших трьох для утворення збірки всіх чотирьох розповідей про життя Ісуса.

* * *

Вже, мабуть, усі згідні в тому, що Лука спланував і написав Євангеліє і Дії як дві частини єдиного твору. Розповідь про життя Ісуса, відділена від цього твору й приєднана до книг Матвія, Марка та Івана, отримала назву Євангелія, тимчасом як друга частина отримала загальну назву «Дії святих апостолів», оскільки в ній описана проповідь та деякі епізоди із життя апостолів та інших проповідників Євангелія.

Лука, правдоподібно, не вибрав би цієї назви для своєї книги. Основна увага в ній зосереджена не так на апостолах і на подіях їхнього життя самого по собі, як радше на тому, щоб продемонструвати, як здійснилося пророцтво й повеління Ісуса: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Іншими словами: ви проповідуватимете про Мене, поширите Мою науку і донесете благодать спасіння аж до кінців землі.

Звісно, Лука не мав змоги описати діяльність усіх апостолів, він не володів відповідною документацією й інформацією, щоб могти говорити про всіх. Будучи відповідальним істориком (пор. вступ до його Євангелія: Лк. 1:1-4), він обмежується до викладу того, про що він мав можливість безпосередньо чи посередньо довідатися, й із зібраного матеріялу складає захопливу й геніальну розповідь.

У Палестині – у Кесарії і в Єрусалимі – та в Антіохії, звідки Лука був родом, він мав змогу ознайомитися з життям різних християнських спільнот й зібрати матеріяли про проповідь Петра та інших проповідників Євангелія. Таким чином він має змогу скласти собі уявлення про Церкву на її початках. Що ж до останньої частини Ісусового пророцтва («…аж до останнього краю землі»), найкраще, що він міг зробити, було розповісти про головні етапи апостольської праці Павла: саме завдяки Павлові Євангеліє глибоко проникло в поганський світ грецького суспільства, і завдяки Павлові воно досягло до Риму – столиці імперії та центру всього знаного тоді світу.

Початкова й кінцева точка розповіді – Єрусалим і Рим – надзвичайно важливі.

Єрусалим являє собою колиску християнства; він нагадує про його єврейське коріння та про весь Старий Заповіт, що був приготуванням до нього, про «святий корінь» нашої віри, як із захопленням висловлюється сам Павло (пор. Рим. 11:16). Одночасно Єрусалим уособлює в собі найрадикальніший партикуляризм і націоналізм, який тільки був відомий у той час.

Рим – це практично всесвітній центр влади; на нього споглядав й очікував від нього порядку та спокою увесь знаний тоді світ. Проповідь Ісуса, будучи універсальною за своєю природою, у певному сенсі знаходить у Римі символ самої себе, завдяки отій ознаці універсальности, яку Рим втілював у собі, тож Лука чинить його ідеальною кінцевою точкою поширення Євангелія, яке завдяки Павлові остаточно відривається від партикуляристичного юдаїзму, що намагався придушити проповідування Ісуса, переслідуючи, ув’язнюючи та вбиваючи Його учнів і насамперед Його проповідників, тобто апостолів та їхніх співпрацівників.

Рим чинитиме з послідовниками Ісуса ще гірше, але в Діях його подано як символ універсальности; зрештою, у період, що його описує Лука (30-61 рр.), ця сутичка ще не відбулася.

Структура і зміст книги Дій

По коротенькому вступі (Дії 1:1-2), в якому зазначено, що ця книга є продовженням попереднього тому, в якому йшлося про діла і науку Ісуса, Лука розпочинає свою розповідь, прив’язуючись до останнього епізоду свого Євангелія – вознесіння.

Ісус востаннє з’являється Своїм апостолам. Дехто ще сподівається, що ось тепер Він започаткує очікуване юдеями месіянське царство. Та Ісус не звертає уваги на ці ілюзорні сподівання: Його земна місія вже завершилася. Остання Його воля – щоб апостоли залишалися всі разом в Єрусалимі, очікуючи приходу Святого Духа. Від моменту вознесіння Ісуса на небо, власне, і починається епоха апостолів та історія Церкви.

А тим часом відсутність Ісуса зумовила те, що апостоли й насамперед Петро усвідомили свою відповідальність. Петро відчував себе беззаперечним проводирем, якому належить брати на себе ініціятиву та приймати рішення, та й інші відразу визнали це. Передусім він має намір доповнити колегію апостолів, вибираючи жеребом одного з-поміж найвірніших послідовників Ісуса на місце зрадника Юди. Так членом апостольської колегії стає Маттій, доводячи її до числа «дванадцяти».

Із моменту зіслання Святого Духа (Дії 2) починається життя й історія Ісусової Церкви.

Мал. 3 – Центрально-східне Середземномор’я в апостольському періоді

Як ми вже зауважили, у намірах Луки не було дати повного викладу історії Церкви в перших тридцяти роках її життя. Його книга – це збірка вибраних епізодів переважно з житія Петра і Павла, скомпонована з тією метою, що він її поставив був перед собою, задумувавши написати Дії. Й оскільки тією метою було продемонструвати, як здійснилося пророцтво Ісуса (Дії 1:8) зокрема завдяки праці двох найбільших Його апостолів, – на основі головних етапів, за якими розвивалася ця євангелізація, нашу книгу можна поділити так: а) народження і життя першої християнської спільноти в Єрусалимі (Дії 2:1 – 5:42); б) поширення Євангелія на сирійсько-палестинській території (Дії 6 – 12); в) перша місійна подорож Павла і Єрусалимський собор (Дії 13:36 – 15:35); г) великі місії Павла (Дії 15:36 – 20:38); д) ув’язнення і судовий процес над Павлом, який прибуває до Риму в кайданах, та все ж таки має ще можливість звіщати Євангеліє (Дії 21 – 28).

Попередній запис

Апостольська наука

Наступний запис

Єрусалимська спільнота. Поширення Євангелія