“Я не був одним із перших братів, але жив разом з ними. Доволі добре знав самого благословенного Домініка не тільки поза Орденом, але і в самому Ордені після того, як вступив до нього; я одягнув домініканський габіт через чотири роки після його заснування. Мені було доручено написати спогади про всі події, які стосувалися нашого Ордену: про те, що особисто побачив або почув, або довідався із розповідей перших братів про започаткування Ордену, про життя і чуда нашого благословенного о. Домініка. […] Завдяки цьому наші нові співбрати, коли народяться для чернечого життя і будуть мужніми, довідаються про заснування Ордену, а їхнє прагнення пізнати свою історію буде задоволене, коли вже мине стільки часу, що не залишиться жодної особи, яка змогла б розповісти щось конкретне про заснування і розвиток нашого Ордену (LIB, №3).
***
Брати і сестри, які належать до Ордену проповідників, вдячні благословенному Йорданові де Сахе, що він був таким передбачливим, щоби записати, якими були перші роки Ордену домініканців, бо, без перебільшення, його виникнення стало початком цілком нової реальності в житті Церкви.
Св. Домінік попрямував до релігійного горизонту епохи нового способу монашого життя. Він реалізував або, іншими словами, відновив апостольське життя, яке домініканці почали провадити, беручи за зразок життя Христових апостолів. Отримав з небес не тільки своє чернече покликання, але також і покликання стати засновником Ордену, яке зарезервоване для небагатьох осіб. Домінік насамперед сам отримав чернече покликання і завдяки цьому став членом дієцезії. Він був єдиною духовною особою при місцевому єпископові. І несподівано був покликаний, щоби створити цілком нову реальність, якої вимагало започаткування нової спільноти. Принагідно зазначимо, що такі ідеї були вже властиві світобаченню тієї епохи. Багато-хто випробував свої сили в організації нових форм монашого життя. Потрібний був хтось, хто впорядкував би їх, щоб вони стали міцною християнською доктриною.
Саме такий привілей і отримав Домінік. Завдяки йому Церква створила нову спільноту, в якій брати могли провадити апостольське життя. Церква зорганізувала посвячене життя в Ордени, а пізніше буде організовувати його життя в Згромадженнях. Знаємо про Ордени Тамплієрів, Госпіталієрів, Братів Милосердя (їхнім завданням було визволення в’язнів із рук мусульман) та багато інших.
Св. Франциск створив чернечу спільноту вбогих, метою якої було проповідування Христа убогого; Домінік, натомість, створив спільноту проповідників, щоби наслідувати Ісуса Христа, Який проповідував Добру Новину.
Серед братів св. Домініка люблять розповідати бувальщину, яку в цій спільноті переповідають з покоління в покоління, і кожний наступний може знайти в ній віддзеркалення того, що шукає.
Наводимо фрагмент запису в хроніці.
“Коли Апостол (тобто Папа) повинен був затвердити Статут Ордену, то попросив секретаря, щоби той написав у назві статуту вислів “брати, які проповідують”. Але той, переписуючи начисто затверджений документ, написав простіше – брати-проповідники. Після прочитання переписаного документа, Апостол звернувся до секретаря: “Чому не написав “брати, які проповідують”, як я тобі доручив, а вирішив написати “брати-проповідники”? Секретар не розгубився і відповів так: Слово “проповідник” є іменником, і то віддієслівним іменником, який указує і на особу, і на її діяльність”. Розумієте тепер, дорогі читачі, з якою точністю відповідав секретар на звинувачення. Апостол прийняв таку аргументацію, Орден отримав назву “брати-проповідники” (в українській мові користуємося назвою Орден [Чин] проповідників) й її урочисто визнали кардинали (EVA, С. 87).
Ця бувальщина є дуже правдоподібною, бо в архівах у Каркасоні можна побачити буллу, якою затверджено Орден. На цій буллі видно сліди зміни назви Ордену, а ця зміна мала дуже суттєве значення. Адже Домінік не просив для себе і для своїх братів дозволу на тимчасове проповідництво в Тулузі або в якомусь іншому регіоні, він мав іншу сміливу візію, на підставі якої закладав підвалини нового способу чернечого життя за принципами життя перших апостолів в Єрусалимі після зіслання Святого Духа.
Апостольське життя складається з двох нерозривно пов’язаних елементів – життя в спільноті та проповідування Євангелії. Сьогодні зосередимося на принципі життя в спільноті, якому Домінік надавав великого значення.
Це не те саме, що життя групи осіб, які разом мешкають. Цей принцип базується на трактуванні кожної особи, як цілості, або тіла і душі. Якщо йдеться про матеріальні справи, то вона передбачає передання приватних статків у розпорядження спільноти. Якщо член спільноти не мають приватної власності, тоді очевидно, що вони залежать одні від одних. А це зумовлює такі взаємини, які можуть бути лише братерськими, бо в протилежному випадку на них чекає смерть, як про це сказано в “Діях апостольських” у фрагменті про Ананію і Сапфіру, які померли, бо вирішили обдурити апостолів і не віддати свого майна в розпорядження спільноти (Дії 5:5-11).
Спільне життя також вимагає і спільної молитви. Молитва апостолів була молитвою Церкви – це Свята Літургія, яка постійно прославляє воскресіння Ісуса Христа. Ми ще повернемося до цього.
Спільне життя, якщо воно повинно стати гармонійною і спокійною пристрастю, вимагає також і спільного перебування під одним дахом. Ця єдність є віддзеркаленням фрагменту з “Дій апостольських”: “А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу” (Дії 4:32). Саме про таку єдність завжди піклувався і св. Домінік. Він розумів, що його співбрати втримають її тільки тоді, коли будуть постійно дбати про спільне життя. Правило св. Бенедикта звучало так: habitare secum (жити з самим собою), натомість в Домініка – convivere conventualiter (жити разом у спільноті).
Складовою частиною цього спільного життя є вбозтво. Домінік, вибираючи такий спосіб життя, рекомендував своїм співбратам, щоби зрезигнували з матеріальних доходів, які в той час, зазвичай, нагромаджували духовні особи. На самому початку Домінік не заперечував, щоби Орден мав кілька маєтків. “Це було тоді, коли Орден проповідників ще не був затверджений. Тоді обговорювали лише його створення і майбутній розвиток, хоча в той час брат Домінік присвячував всі свої сили проповідуванню Божого Слова” (LIB, №37).
Однак Домінік швидко зрозумів, що існують різні причини, з огляду на які потрібно відмовитися від матеріяльних доходів. Свобода необхідна для проповідування християнського вчення; становище співбратів, наслідування Ісуса і багато інших аргументів спонукали його до того, щоби в цьому питанні бути непохитним.
Домінік не тільки “дуже любив убозтво і спонукав братів до його практичного втілення в житті спільноти” (VIE, с. №58), саме він запропонував цілковито відмовитися від усяких земних благ, які могли стати джерелом прибутків. Брат Рудольф розповів про це зі знанням справи, бо він був призначений відповідальним за матеріальну сторону життя монастиря.
“Якось пан Годорік Галіціяні забажав передати братам кілька своїх маєтків, які коштували понад п’ятсот болонських ліврів, і вже навіть підписав дарчу. Однак брат Домінік наказав анулювати його, бо не хотів, щоби брати отримали ці багатства чи жодні інші, й наполягав на проживанні з милостині. Хотів, щоби їхні будинки були маленькими, а одяг скромним. Заборонив співбратам занадто глибоко поринати в справи дочасні, займатися проблемами матеріальної власності, а вирішувати такі питання могли тільки ті брати, яким було доручено цим займатися. А стосовно решти братів, то Домінік прагнув, щоби вони весь свій час присвятили навчанню, молитві й проповідуванню Божого слова” (VIE, С. 39).
Це свідчення не є одиноким, воно є віддзеркаленням монашого духу Ордену. У ньому можна чітко простежити концепцію Домініка. Він прагнув, щоби брати займалися тільки проповідництвом і всім, що з цим пов’язане. Хотів, щоби були жебраками і так прославилися. Спільнота набувала різних форм, залежно від епохи. Сьогодні домініканці не мають прибутків і живуть з того, що захоче їм дати Боже Провидіння. А те, що отримують, розподіляють поміж усіма.
Домінік, який був людиною, що керувалася здоровим глуздом, щодо цього питання зовсім не сумнівався. Знав, що від цього залежатиме динамічний розвиток апостольського життя. Навіть на смертному ложі знову наголошував своїм співбратам, щоб вони дотримувалися принципів євангельського убозтва.
Ті, хто хоче приєднатися до школи св. Домініка, повинні розпочати своє духовне навчання саме із цієї його засади.