ТУГА – НАПРУГА І ГЛИБИНА

Туга була особливим почуттям доби романтизму. Романтики тужили за почуттям захищености й батьківщини, любови та щастя. Та навіть сьогодні людей може охопити невгамовна туга. Слово «тужити» (нім. sich sehnen) походить від «прагнути з любов’ю, журитися». Це почуття пов’язане з відчуттям болю, однак цей біль солодкий, бо, попри тугу, людина відчуває себе живою. Вона усвідомлює, що ця туга наче підносить її над світом. Туга – це не пошук чогось. Семантично це слово більше пов’язане зі значенням залежности, хвороби. Тому можна сказати, що людина хворіє на тугу, настільки кохання зробило її слабкою. Відтак ця журба охоплює не лише людське серце, а й ціле тіло. Усім своїм тілом людина відчуває в собі тугу.

Латинською мовою слово «туга» звучить «desiderium». Це слово походить від «sidera», тобто «зорі». Отож це почуття можна назвати шляхом сходження зірок на землю. Тут, у моєму серці, я відчуваю захопливий вплив зірок, які спонукають мене відчути тугу за небом та нескінченною красою Бога. Туга приносить небо на землю. Вона прокладає в мені простір величі та небес.

Для святого Августина туга є основою людського буття. У глибині душі кожна людина тужить за Богом, за відчуттям захищености, любови, істинної Батьківщини, справжности та свободи. Сам Господь вклав у моє серце глибоку тугу за вічним Громадянством. Хочемо ми того чи ні, однак у всьому, чого ми пристрасно бажаємо, насправді прихована глибока туга за Богом. Навіть коли ми кинемо усі свої сили на пошуки і здобуття багатства, то навіть великі статки не заповнять нашої туги. У пошуках багатства прихована глибока туга за спокоєм, надія, що саме воно нарешті принесе нам спокій. Однак парадокс полягає в тому, що багатство робить нас залежними, ще більше заганяє людину в неспокій. Якщо ми прагнемо успіху, то за цим прагненням приховане глибоке бажання бути цінним у чиїхось очах. Водночас ми свідомі того, що жоден успіх не втамує нашої туги. Людина досвідчує свою справжню вартість Божої дитини лише в Бозі.

Насправді кожна людина глибоко в душі прагне бути любленою і любити. Навіть читаючи щоденну газету, переконуємося, скільки людей не можуть задовольнити цього прагнення, або скільки разів ця туга закінчується самотністю і розпачем. Усе ж у кожній маленькій любові прихована туга за абсолютною Любов’ю, туга за Творцем. Святий Августин увічнив цей факт у своєму відомому вислові: «Неспокійне наше серце, допоки не спочине в Тобі, мій Боже». Людина сповнена невгамовної спраги Бога, вічної Батьківщини, захищености, втраченого раю. Навіть якщо назовні видається, що людина прагне досягнути якоїсь високої мети, остаточною метою завжди є Бог. Навіть у людині, яка відвернулася від Бога, у ритмі серця б’ється прагнення чогось більшого, чогось зовсім іншого, такого, якого єдиного достатньо.

Однак парадокс у тому, що людей, які досягнули всього, чого прагнули, охоплює глибоке відчуття внутрішньої пустки. Філософ, медик та психотерапевт Станіслав Ґроф одного разу сказав: «Хтось хоче, щоб його найменували футболістом року, хтось прагне захистити наукову працю з відзнакою, здобути серце ідеального партнера, або заробити стільки грошей, що вони зможуть гарантувати бажаний стиль життя». Однак зрештою кожен приходить до усвідомлення, що всередині нас залишається незаповнена пустка і велика туга за чимось зовсім іншим і значно більшим. Ніщо земне, жоден успіх, жодна кохана людина не втамують нашого внутрішнього неспокою. Августин таки мав рацію. Ми справді знайдемо спокій лише тоді, коли спрямуємо свою тугу до Бога, коли віднайдемо Бога в собі як внутрішнє джерело, яке ніколи не висихає, як відчуття захищености та Батьківщини, якого в нас ніхто відібрати не зможе, як любов, яка ніколи не минає і не розтечеться крізь наші пальці.

Справді кожна людина прагне бути любленою і любити. Любов завжди глибоко пов’язана з тугою, немає любови без туги. Терапевт Петер Шелєнбаум у своїй книжці «Рани нелюбленого» описує глибокий зв’язок між любов’ю та тугою. За його словами, любов та туга відчуваються в одній і тій самій частині людського тіла, «а саме в грудях на висоті серця, там, де тримають руку люди, які страждають від любови та туги». Саме напруга від туги робить любов цінною і сповнює її незбагненною глибиною. Велике щастя від любови та невимовна журба містяться дуже близько між собою. Любов завжди вказує на щось вище. Огорнені нею, ми завжди прагнемо чогось абсолютного і безумовного, а зрештою, божественної любови.

Попередній запис

ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ – СИЛА ПРОЩЕННЯ

Наступний запис

ТУРБОТА – ДОВІРА ДО БОЖОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ