Увесь світ поганий: За якими критеріями можна це перевіряти?

Будь-яка пропозиція допомоги базується на певному образі людини. І тут виникає перше запитання: чи цей образ вписується в цілісний біблійний образ (див. розділ 2-3). Жоден окремий метод не охоплює цілого спектра людського життя: сповідь не допоможе проти пухлини мозку, а найкраща вправа на самоствердження не розірве окультних зв’язків. Це означає, що сфера дії кожного методу обмежена. Однак через це він ще не стає поганим чи непридатним. Сповідь допомагає тоді, коли відчуття вини блокує життя, а тренінги на самоствердження підходять несміливим людям. Одне й друге може допомогти, бо до біблійного образу людини належить і здатність відчувати вину, і здатність навчатися. Щоправда, і одне, й друге може нашкодити. Особливо тоді, коли зауважувати, що правильний лише якийсь один-єдиний метод. Тоді є небезпека, що справжня проблема так і залишиться непоміченою. Це стосується й усіх класичних форм християнського душпастирства. Наприклад, шкідливо потішати людину, якщо життя не складається через постійно повторюваний гріх, а не через перенесені страждання.

Деякі методи, на мій погляд, категорично не узгоджуються з біблійним розумінням дійсності, тому я, як християнин, відмовляюся від них. Йога, наприклад, заспокоює людину, відриваючи її від світу та єднаючи з Богом. Отже, йога – це не гімнастичні вправи. Вона полягає у виконанні індуїстських релігійних практик, які повинні вести до усвідомлення єдності всього (Бога, людей, Всесвіту). Або квіткова терапія Баха. Вона полягає в доволі сумнівному вченні про характер і хвороби, яке засновники отримали від духів на спіритуалістичних сеансах. Уявлення, що людина знаходить спокій, коли доходить висновку, що її власна божественність гармонує із Всесвітом, або уявлення, що спіритизм веде до пізнання людини, категорично не узгоджується з біблійними уявленнями про людину.

Натомість більшість психотерапевтичних методів базуються на порядках, які стосуються всього сотвореного. Так звана поведінкова терапія розглядає людину як учня. Людина, до речі, і є учнем. Тому, на мою думку, не варто категорично відмовлятися від поведінкової терапії. Просто слід визначати, чи в конкретному випадку вона допоможе досягнути потрібної мети.

Так само із більшістю напрямів глибинної психології. Усі вони розглядають людину як дуже складну, багатогранну істоту, різні мотиви якої ведуть до внутрішніх конфліктів. У цьому процесі розуміння вражень із дитинства відіграє дуже важливу роль.

На мою думку, методи глибинної психології варто застосовувати тоді, коли йдеться про внутрішні конфлікти і приховані враження, однак не тоді (принаймні не одразу), коли напруження, зумовлене стресом, спричиняє головний біль.

Представники так званої клієнт-центрованої терапії вважають, що людині шкодить, коли їй задають певний напрям, що чуйна постать терапевта, який приймає людину, будучи чесним, веде до кращого сприйняття людиною себе. Це добре узгоджується з багатьма біблійними висловами про правильне ставлення один до одного. А коли йдеться про сприйняття себе, то методи клієнт-центрованої терапії справді дуже допомагають. Однак їх замало, якщо людині на якомусь етапі глибокої депресії потрібні ліки.

Також так звані системні методи (наприклад, сімейна терапія) можуть бути корисними тоді, коли люди в соціальних мережах розвивають шкідливі моделі поведінки. Ці методи теж узгоджуються із біблійним розумінням людини.

Відмовлятися треба від будь-якого методу, якщо його абсолютизують і радять використовувати у всіх випадках. Однак багато методів цілком придатні для конкретних цілей, їх можна застосовувати. До методів, які узгоджуються із біблійним образом людини, якщо застосовувати їх у відповідних цілях, належать також численні релаксаційні техніки (разом із так званим автогенним тренінгом, який, всупереч деяким публікаціям християнських авторів, не має ніякого ні релігійного, ні окультного підґрунтя), а також прогресивне розслаблення м’язів за Якобсоном чи дихальні вправи для розслаблення тощо. Окрім принципу узгодженості з біблійним баченням людини, можна назвати ще один важливий критерій: сприятливе співвідношення між витратами (разом із побічними ефектами) та бажаним результатом. Психологи проводили дослідження численних психологічних методів. Нам відомі здебільшого однозначні результати, які підтверджують ефективність методу. Якщо хоча б частково підсумувати результати досліджень близько 200 психотерапевтичних методів, які застосовували в німецькомовних країнах, то можна буде вийти поза межі відомих нам можливостей. Однак тут діє принцип «пробної поїздки»: можна з певністю стверджувати, що психотерапія, яка за десять-двадцять сеансів не дала виразних успіхів, не дасть їх і надалі і, ймовірно, навіть зашкодить. Яке співвідношення між витратами й здобутками – кожен може визначити сам. Нема нічого дивного в тому, що продавець вихваляє свій товар, але це не означає, що я зразу його купуватиму. Все відбувається так, як під час купівлі автомобіля: хто хоче до кінця переконатися, той нехай порадиться із фахівцями і вислухає різні думки.

Отже, перевіряти треба, навіть якщо це вимагає зусиль. Поцікавтеся, який образ людини характерний для певного терапевтичного методу, як ставляться до християнської віри ті, до кого Ви звернулися по допомогу, які його теоретичні та ідеологічні підстави. Якщо перевірка виявить, що можна скористатися саме такою допомогою, тоді користуйтеся. І дивіться й надалі критично. Не дозволяйте, щоб Вам нав’язували якусь нісенітницю. І «тримайтеся доброго».

Попередній запис

Увесь світ поганий

Наступний запис

Християни розриваються між власною відповідальністю і залежністю