Унікальність християнського релігійного досвіду

Оперативне визначення поняття релігійного досвіду Джонсона є корисним, але воно таке, що стосується не лише християнського досвіду. Це визначення можна застосовувати до «Нью Ейдж», Муні чи навіть до сатаніста. Ми живемо в такий період історії, коли релігійний досвід усіх видів став звичним явищем. Поширення секуляризації культури, з її вираженим плюралістичним і споживацьким характером у сукупності з крахом властиво християнської культури, створює духовний вакуум. З’явилася псевдодуховність усіх видів, щоб заповнити порожнечу і задовольнити голод людини за духовним. Релігійний досвід став ще одним товаром широкого вжитку. Ворожбити, хіроманти, знахарі, екстрасенси, представники «Нью Ейдж» пропонують свої товари, обіцяючи внутрішню гармонію і засоби входження в контакт з «енергією», яка необхідна людям, щоб заповнити свою духовну порожнечу.

У цьому розділі я маю намір знову підтвердити реальність християнського досвіду, і не просто релігійного досвіду. Існує чітка різниця між християнським релігійним досвідом і різновидами великої кількості релігійних досвідів, що повсюдно з’являються в нашій культурі. Фокус «нових духовностей» наведений не на об’єкт релігійного досвіду, тобто не на джерело енергії чи сили, але на сам досвід. Зазвичай, цей фокус т. зв. досвіду наведений на саму людину, на її внутрішній стан. Мета – знайти якусь внутрішню гармонію або ввійти в контакт із силою, яка є в мене всередині, якою, кажуть, я володію, але вона з різних причин блокується негативним способом мислення чи сприйняття. Роль гуру чи вчителів полягає в тому, щоб допомогти усунути ці блоки, які перешкоджають висвітленню тієї внутрішньої енергії чи сили.

Книга Гарі Зукава «Місце перебування душі», бестселер «Нью-Йорк Таймс», – типовий зразок цих популярних «нових духовностей». Наприкінці книги автор подає опис-входження у своєрідне бачення релігійного досвіду: «Місце перебування душі» розповідає про народження нових видів – і вибух людського сприйняття, оминаючи п’ять органів чуттів…

Це про справжню силу – поєднання особистості з душею… це написано з розрахунку на найбільший, найшвидше зростаючий ринок, який коли-небудь бачив чи побачить світ. Усе це тому, що ці нові види народжуються всередині нас».

Зукав говорить про «виникаючу силу», яка відкриває «грандіозну візію» для всіх. Він каже: «Людство, сучасні люди, прагнуть увійти в контакт з тією силою, відкинути те, що перешкоджає прямому контакту», а також стверджує, що «в цю епоху еволюції людини час вийти за межі релігійності і духовності та прийняти статус справжньої сили, яка прагне народитися»[1]. Його основна думка полягає в тому, що в кожному з нас діє еволюційна сила, яка намагається піднести нас на новий рівень пізнання – поза п’ятьма органами чуттів.

Цей вид «нової духовності» користується сьогодні величезною популярністю. Він відповідає вимогам нашої світської культури з її акцентом на плюралізмі, терпимості, а найбільше, на абсолютній впевненості, що вся правда відносна. Він забезпечує альтернативу традиційній релігії, яка розглядається як нетерпима та абсолютистська, така, що сприяє саме тій релігійності, за межі якої закликає вийти Зукав.

На жаль, багато охрещених католиків приймають цей вид «духовності», тому що він дає змогу більш гармонійно вписатися в нашу світську плюралістичну культуру і дає деяке відчуття релігійного досвіду. Брак автентичної католицької формації і здебільшого будь-якого справжнього християнського досвіду робить більшість католиків незахищеними перед цим явищем.

Християнське розуміння релігійного досвіду абсолютно відмінне. Як один автор зазначив: «Для Біблії роз’єднання об’єктивного змісту Божого об’явлення і суб’єктивного досвіду християнина є немислимим. Усе Св. Письмо, особливо Писання св. Павла і св. Івана свідчать, що християнський досвід у його найбільш автентичному сенсі є навмисним, тобто «це досвід таємниць віри», а не просто психологічне явище, яке можна застосувати до будь-чого в спектрі різноманітного»[2]. Слово «навмисний» тут вживається у філософському значенні «чогось» іншого.

Що це за «таємниці віри», які є об’єктом справжнього християнського досвіду? Передусім, це досвід Особи Ісуса Христа, правдивого Бога і правдивого Чоловіка, а не досвід якоїсь химерної сили чи психологічного явища. Сила і динамізм християнського досвіду є результатом входження в живий контакт із Воскреслим Христом у силі Святого Духа. Цей контакт здійснюється, головним чином, але не тільки, через Святі Таїнства. Він також відбувається через проповідь Євангелія, досвід харизм, знаки й чудеса і через численні й різноманітні способи, якими діє Господь серед Свого народу.

Християнський досвід – це не просто досвід заради досвіду. Люди, прибічники «нової духовності», розповідають мені, що для них ціллю є не об’єкт, а відчуття гармонії чи енергії. Звідки вона приходить чи що означає, – це їх не конче цікавить. Християнський досвід, якщо він справжній, спрямований на Істину, «не на якусь правду» чи «мою правду», але «на Істину». Головне – насправді пізнати Істину. Це не просто пережити силу, але радше пізнати Того, Хто є джерелом цієї сили. Цією Істиною є Особа Ісуса Христа, Який є «Дорога, Правда і Життя». Мета досвіду – уподібнюватися до Нього. Пізнання Істини уможливлює контакт із Його силою, що перемінює життя. Та сила дає справжню внутрішню свободу: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32).

Висновок

Релігійний досвід – фундаментальний елемент нормального християнського життя. Він не обмежується «духовною елітою», і його не шукають заради нього самого. Пізнання Бога через свідому особисту зустріч із Христом у силі Святого Духа і є християнство. Ми створені заради цієї зустрічі. Ганс Урс Фон Бальтазар звертає увагу на цей дивовижний факт, коли пише: «Життєво необхідною є жива зустріч із Богом, Який говорить до нас через Своє Слово, чиї очі пронизують і очищають нас, «немов полум’я огняне» (Об. 1:14). …Людина створена слухачем Слова, і, саме відповідаючи на Слово, вона отримує правдиву гідність. Її внутрішня структура створена для діалогу. Розум людини оснащений світлом настільки, наскільки це потрібно, щоб розуміти Бога, Який промовляє»[3].

Цю зустріч ніщо не замінить. Правильна доктрина і ясні моральні принципи необхідні, але їх недостатньо. Ми потребуємо більшого. Ми створені для більшого. Віра, якщо вона жива, повинна мати досвідний компонент. Св. Павло сказав так: «І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні. І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1Кор. 2:3-5).

Християнська віра будується на «доказі Духа та сили», а не просто на переконливих аргументах. Св. Павло говорить нам, що християнська віра – це результат прямої дії Бога. Саме Він переконує, навчає, дає впевненість розуму і серцю віруючого.

Саме цього досвіду шукає так багато людей у нашій щораз більше секуляризованій культурі, однак наше суспільство закрите на цю зустріч із Богом. Бога вигнали; Він мовчить. Людина залишена на самоті. Потреба живого Богопізнання існує, але, оскільки Бог більше не бажаний, людині нічого не залишається, як створювати підробки, замінники, прийнятні світською культурою. Таким чином, бачимо, що наша культура впадає в різні види поганства, у релігійні форми, які дозволяють людині зберігати свій «контроль» над Богом. Врешті-решт, ці духовні альтернативи не в силі задовольнити.

Сучасна Церква стоїть перед величезним викликом. Вона повинна не лише захищати свою доктрину і віровчення від єресей, але також знову забезпечити місце зустрічі з Христом. Вона повинна відчинити двері автентичному релігійному досвіду, живому пізнанню Бога, закоріненому в «доказі Духа та сили».


[1] Gary Zukav, The Seat of The Soul (New York: Simon & Schuster, 1989), 13.

[2] Healy.

[3] Hans Urs Von Baltasar, Prayer (San Francisco: Ignatius, 1986), 22.

Попередній запис

Визначення поняття релігійного досвіду

Наступний запис

Свідчення о. Павла дивовижне