Упередження апріорі

Виявляти обережність щодо релігійного досвіду свідчить про здоровий глузд. Усі духовні автори в католицькій містичній традиції застерігають проти надмірного зосередження на релігійному досвіді і говорять про потребу серйозного розрізнення духовних явищ і релігійного досвіду, навіть коли вони справжні, однак можуть за неналежного поводження призвести до ряду проблем. Невиважений підхід до релігійного досвіду може стати причиною надмірного зосередження на собі більшою мірою, ніж на любові до Бога і ближнього, до чого належним чином зобов’язує будь-який справжній релігійний досвід.

І все ж, попри свої постійні застереження, письменники-містики розуміють, що релігійний досвід – це природна складова християнського життя. Фактично їхні застереження це підтверджують. Насправді особисте життя містиків було насичене широким спектром релігійного досвіду і справжньою зустріччю з живим Богом.

Центром їхньої творчості часто була саме та жива зустріч, яка неодмінно тягне за собою певний вимір релігійного досвіду: чи то сни, чи видіння, досвід духовного екстазу чи духовного шлюбу, пророцтва, чудеса і т. д. Вони не лише забезпечують нас принципами ведення духовної подорожі, їхні твори часто є описом широкої різноманітності духовного досвіду, з яким учень, імовірно, зустрінеться на своєму шляху.

Інакше кажучи, католицькі експерти з духовного досвіду, церковні письменники-містики не розглядають релігійний досвід як щось негативне, як щось таке, чого треба неодмінно уникати. Вони не зводять це все до простих емоцій чи поверховості, чи безумства, що можна зустріти, у середовищі духовно слабких і незрілих людей, і не відчувають дискомфорту, переживаючи релігійний досвід.

Ставлення цих видатних письменників до релігійного досвіду, на мою думку, дуже відмінне від домінуючого тепер серед багатьох у Церкві. Здається, що апріорі існує упередження в ставленні до релігійного досвіду. Чимало католиків, так само, як мої друзі священики зі Східної Європи, відчуває дискомфорт у зв’язку з релігійним досвідом, особливо коли він включає емоційний компонент. Релігійний досвід, на їхню думку, – це щось таке, що трапляється зі святими і містиками; це дається небагатьом вибраним, монахам, тим, хто практикує контемпляцію, справді «святим» людям. Як зазначає один сучасний письменник, «покоління звичайних мирян-католиків засвоїли поняття, що духовне життя – це переважно життя моральної боротьби і завчених молитов; воно не має нічого спільного з прямим і безпосереднім контактом з Богом і Його справами спасіння»[1].

Чому таке ставлення до релігійного досвіду переважає сьогодні, і як саме ми до цього дійшли – дуже цікаві запитання, але я залишу їх для тих, хто краще підготовлений, щоб дати на них відповідь. Моє завдання – окреслити драматичний контраст між ставленням, типовим для католиків сьогодення, і чіткою картиною нормативної якості релігійного досвіду, яку знаходимо у Святому Письмі, творах святих упродовж історії Церкви.

Св. Письмо повне розповідей про релігійний досвід. Весь Новий Заповіт, особливо Дії апостолів і Послання ап. Павла – це опис зустрічей ранньої Церкви з живим Богом у Святому Дусі. Сучасний бібліст Лука-Тімоті Джонсон сказав: «Новий Заповіт вирізняється серед старовинних релігійних текстів своєю значною пропорцією чудових свідчень про досвід». Він зазначає, що «потрібні значні зусилля, щоб читати сторінки Нового Заповіту і не натрапити на повідомлення та твердження про те, що автори і читачі або досвідчують, або вже досвідчили… Буквально неможливо читати Новий Заповіт, не зустрівшись із твердженнями, що щось відбувається з людьми і відбувається зараз»[2].

Розглянемо лише кілька прикладів з Дій апостолів:

  • «Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони» (Дії 2:1,2).
  • «Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!» (Дії 4:31).
  • «А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…» (Дії 7:55,56).
  • «А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.» (Дії 9:3-5).
  • «І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалась додолу.» (Дії 10:10,11).
  • «Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували… Петро тоді відповів: Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?» (Дії 10:44-47).
  • «І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію» (Дії 16:9,10).

Насправді щось відбувалося з цими людьми: будівлі тряслися, вони були сповнені Святим Духом, вони бачили видіння, впадали в екстаз, чули, як люди говорять різними мовами, бачили Ісуса і чули Його голос, отримували вказівки під час видіння про те, де їм далі проповідувати Євангеліє і т.д. Вони зустрічалися з Воскреслим Христом через дію Святого Духа. Цей досвід був реальним. Неважливо, наскільки незвичним був досвід, апостоли, здавалося, приймали його як нормальну частину свого нового життя в Христі.

Історії розповідали в достовірній манері. Було відсутнє надмірне зосередження на досвіді. Апостоли не відкидали його, але, здавалося, і не шукали духовних явищ заради них самих. Разом із тим, вони жили в готовності прийняття дії Духа серед них.


[1] Mary Healy, «Charismystics: Baptism in the Spirit and the Renewal of the Catholic Spirituality», from Theological Symposium on the Catholic Charismatic Renewal After 35 Years, Franciscan University of Steubenville, 9/11/02.

[2] Luke Timothy Johnson, Religious Experience in Earliest Christianity (Minneapolis: Fortress Press, 1998), 4-5.

Попередній запис

Присутність Святого Духа

Наступний запис

Життя святих