7 Господь скаржиться на невірність вибраних і погрожує
Якось, прокинувшись, я почула голос, що промовляв до мене: “Господеві набридло чекати. Він хоче увійти до Своєї житниці, аби відсіяти зерно від полови”. Ці слова були наче викарбувані в моєму розумі, хоч я намагалася не зосереджуватися на них, бо вони заважали мені в розважанні. Але Святість Божа повертала мене до них знову і знову, примушуючи слухати голос, який промовляв: “Мої обранці переслідують Мене і зловживають Моєю Справедливістю, але виявлю їхні приховані гріхи і покараю їх явно. Я пересію їх через сито Моєї Справедливості, аби тих, котрі грішать, відлучити від вірних Мені, оточивши перших тією самою святістю, яка відокремлює грішника від Мого Милосердя. Коли ж святість Моєї Справедливості оточує грішника, пізнати себе він вже не може, його сумління мовчить, розум залишається без світла, а серце без каяття, і він помирає у своєму засліпленні”.
Показуючи мені Своє зранене і пошматоване Серце, Господь промовив: “Цих Ран завдали Мені обрані. Інші катують Тіло Моє, а вони ціляться в Моє любляче Серце. Але врешті-решт Любов Моя поступиться справедливому гнівові, аби покарати ті душі пихаті, прив’язані до землі, які Мною нехтують, відвертаються від Мене заради створінь, відмовляються Мені коритися, шукаючи пошанівку лише для себе. А позаяк серця їхні спустошені і немає в них любові, залишається їм тільки назва особи духовної”. Саме тоді я не припиняла просити Бога за навернення усіх тих душ, супроти яких повстала Його Справедливість. Жертвувала Йому в цьому намірі заслуги Життя, Смерті і Муки Його Сина і Мого Спасителя Ісуса Христа як винагородження за зневаги, якими ми Його образили. Жертвувала себе Його Божественній Доброті, обіцяючи витерпіти усі муки, які би Він на мене зіслав. Воліла би бачити себе знищеною, ніж дивитися на загибель тих душ, за які Він так дорого заплатив.
8 Надзвичайна ласка
Якось у п’ятницю після Св. Причастя Спаситель приклав мої вуста до Рани Свого Святого Боку. Він пригорнув мене до Себе так міцно, що десь біля чотирьох годин я відчувала насолоду, яку неможливо описати. “Тепер бачиш, – говорив Спаситель, – що в Моїй Всемогутності нічого не гине, а в Моїй радості все віднаходиться”. “О Любове моя, зрікаюся усіх насолод, аби лише Тебе любити, мій Боже!” – відповіла я Йому. Повторювала ці слова щоразу, коли Він пригортав мене до Себе.
9 Досконалий послух настоятелям
Саме тоді Господь промовив до мене, що кожної ночі з четверга на п’ятницю я повинна вставати тоді, копи Він скаже, аби, припадаючи до землі, промовляти п’ять разів “Отче наш” і п’ять “Богородице Діво” разом з п’ятьма чинами адорації, яких Він мене навчив для почитання найбільшої Муки, яку Він витерпів. “Господи, Ти ж знаєш, що не належу собі і зроблю тільки те, що дозволила настоятелька”, – відповіла я Йому.
Господь погодився зі мною і з вуст Правди пролунали такі слова: “Відокремлені від своїх настоятелів чернечі душі – то посудини із затхлою водою. Божественне Сонце Справедливості дивиться на них, як на калабані. Ці душі настільки віддалені від Мого Серця, що чим більше намагаються до Нього наблизитися через Св. Причастя, молитву та інші побожні практики, тим більше Я віддаляюся, відчуваючи відразу до них. Потрапляють з одного пекла до іншого, як потрапило чимало тих, хто не корився проводу настоятелів, адже кожен настоятель, добрий він для чернечих душ чи злий, заступає Мене на землі. Своїм непослухом вони смертельно ранять свої душі і намарно чекатимуть біля Брам Милосердя – ніхто їх не вислухає, якщо вони не прислухаються до голосу настоятелів”.
І Господь показав мені багато чернечих душ, які через свій непослух настоятелям каралися в жахливому полум’ї Чистилища, позбавлені допомоги Матері Божої і святих відвідин своїх Ангелів-Хоронителів. Деякі з них мали терпіти ці муки аж до Судного дня, але, не знаючи про це, не відчували ненависті до Бога. Були там і душ які не жили в любові і єдності зі своїми братами. Вони також були позбавлені заступництва і не мали жодної допомоги.
10 Суворість Справедливості Божої
Іншим разом я відчула, як пронизала мене святість мого Бога і великим тягарем лягла на рамена. “Святосте Божа, яка Ти страшна для душ грішних! – тільки й могла вимовити. “О Господи Боже! Підтримуй слабкість мою, аби я не зігнулася під тягарем моїх злочинів, які вартують усієї суворості Твоєї Справедливості”. “Але Я даю відчути тобі лише дрібку цієї справедливості, решту тягару стримують душі справедливих, аби він не впав на грішників”.
11 Незвичайні шати непорочності
У день моєї річної сповіді, після Св. Причастя, обранець моєї душі, заволодівши усім моїм серцем, промовив до мене з любов’ю: “Я твій Наречений і твій Бог, і любов Твоя приходить до тебе, Моєї обраниці, аби в шати непорочності зодягнути душу твою, щоб могла ти жити тільки життям Богочоловіка. Задля цього Я звільню і очищу усі твої чуття, аби ніщо інше не мало на них впливу. І обдарую тебе цією ласкою в Присутності Святої Тройці і Моєї Святої Матері. Але якщо хоч раз цю ласку втратиш, більше її не повернеш і потрапиш у прірву дуже глибоку, бо дуже високо Я тебе підняв”.
12 Ненависть до гріха
Мій Наречений спалив у Собі усі мої прагнення, залишивши одне – любити Його. Не залишив мені жодного страху, окрім страху згрішити; але цей страх такий великий, що я воліла би витримати ненависть усіх дияволів, аніж допуститися найменшого гріха. А жаль, який відчуваю через свої гріхи, змушує мене жертвувати себе Його Божественній Доброті, приймаючи страждання, які заслужила. Приймаю терпіння і за ті гріхи, яких би допустилася без Його підтримки. Нехай Бог чинить зі мною все, що хоче, лише не допускає до нового гріха. Для мене найжахливіша прірва краща за гріх. Я прошу Бога, аби стер моє ім’я з Книги Пам’яті і не згадував про моє нікчемне життя, бо вчинила стільки гріхів, що нічого іншого не заслуговую. Не можу сама помститися собі за ці гріхи, бо віддала себе під владу послухові, але хочу, аби всі знали, що я вартую зневаги Божої Величі.
Зрештою, віддаю себе в руки Бога, бо Він знає, як страждає моє серце через власну невдячність. Він один є найкращим ліком на всі мої хвороби. Адже Він витиснув їх з моєї душі. І так, як кожна річ знаходить рівновагу лише у власному центрі, так серце моє, обравши для себе центром смиренне Серце мого Ісуса, має лише одне непогамоване прагнення: упокорення і забуття. Лише те, що спіткало мого Розіп’ятого Нареченого, задовольняє мене. І коли відчуваю до себе погорду, притискаю її до себе, як найдорожчий скарб і як запоруку любові мого Коханого, який не може мене покинути ні на мить.