ФУНДАМЕНТ ПОДРУЖНЬОГО СТАНУ

Після Другої світової війни американські часописи описували такий випадок: молода жінка захворіла на проказу – страшну й майже невиліковну недугу. Вона мусіла податися до притулку прокажених у Карвіл (штат Луїзіяна). А її чоловік, майор під час війни, заявив, що він свою жінку настільки любить, що не опустить її і піде з нею до притулку прокажених. «Тільки однієї речі бажаю у світі – бути з моєю жінкою». Він і його жінка під час війни були в американській армії на Тихому океані і там обоє потрапили в японський полон. Вона мала можливість вийти на свободу, але не хотіла, бо бажала бути зі своїм чоловіком. І обоє залишилися в японському полоні, де вона заразилася на проказу. Який це прегарний взірець подружньої любові й вірності своїй шлюбній присязі!

Подружній стан – це постійна, Богом установлена інституція. Господь у Своїй премудрості надав цій інституції не тільки благородної цілі, але також поставив її на сильному і тривалому фундаменті, який творять єдність любові, нерозривність та святість.

Єдність подружньої любові

Любов – цінний Божий дар, таємна сила, магніт, що притягає до себе людські серця і лучить їх в одно. Згідно з Божими планами, подружжя має опиратися, перш за все, на любові. Подружжя починається любов’ю, з’єднується любов’ю і тримається любов’ю. Брак любові роз’єднує подружжя. Любов – основа подружнього співжиття та щастя. Сам Бог ще в раю заснував перше подружжя на єдності любові. Він творить одного чоловіка й дає йому одну жінку. У Св. Письмі читаємо: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:24). Бог міг створити чоловікові кілька жінок, або дати жінці кілька чоловіків. Він того не хотів з огляду на подружжя, їхнє особисте добро й щастя. Тільки там, де двоє можна говорити про правдиву любов і згоду, взаємну поміч та правильне виховання дітей.

Любов у подружньому житті – це любов духовна, оперта на вірі; любов, яка йде у вічність; любов, повна взаємної пошани. Про таку духовну любов говорить св. апостол Павло: «Чоловіки, – каже він, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив ЦерквуЧоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себеа дружина нехай поважає свого чоловіка» (Еф. 5:25-33). Правдива любов засновується не тільки на вірі, але й на пожертві, бо пожертва – мова любові. Любов без пожертви – пустий звук.

Якось італійські часописи згадували родину, що, маючи двоє діточок, жила в любові і згоді. Жінка була співачкою. Та до їхньої хати заглянуло нещастя. Чоловік утратив зір. Для врятування хоч одного ока лікарі радили зробити перещеплення рогівки із живого ока. І хоча були приятелі, охочі дати йому своє око, та дружина на те не погодилася, кажучи: «Це мій обов’язок дати своєму чоловікові одне око, щоб ми обоє дивилися одним оком. І ніхто цього за мене не може зробити». Ось сила подружньої любові, опертої на пожертві!

Подружня нерозривність

Крім єдності любові, в основу подружнього життя Бог поклав ще й нерозривність подружньої присяги. Шлюбна присяга має бути не на тиждень, місяць, рік чи роки, але на ціле життя, аж до смерті. Довершене подружжя не може розірвати ні найвища церковна, ані цивільна влада. А це тому, що нерозривність подружжя не є людською, а Божою установою. І тільки Він може змінити свої закони. Чи так воно дійсно є, послухаймо Ісуса Христа.

Якось фарисеї ставлять Христові таке запитання: «Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?» (Мт. 19:3). А Христос, пригадуючи їм Божі плани, відповідає: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?» (Мт. 19:4). Це значить, що Бог тільки двох їх створив і нерозлучно зв’язав разом, як це бачимо з подальших слів Св. Письма: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Мт. 19:6). Отож, через подружню присягу сам Господь лучить двох молодят, і тієї злуки ніхто не має права розв’язати. Такий Божий закон від початку.

Коли ж фарисеї далі питали Христа: «А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» (Мт. 19:7), то на це Христос дає їм таку відповідь: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було» (Мт. 19:8). Христос виразно підкреслює грішність розлучення словами: «Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб» (Лк. 16:18). Слова Христові ясні і для всіх зрозумілі.

За Христом так само вчить і св. апостол Павло: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1Кор. 7:10-11).

Нерозривності подружжя вимагає добро чоловіка й жінки, дітей і загалу. Чоловік через подружжя хоче мати вірну товаришку на ціле життя. Він закладає родину, а родина – постійна, незмінна, тривала установа. Він хоче матері, яка виховувала б йому дітей. Він хоче повірниці тайн свого життя.

Подібно й жінка шукає вірного друга на ціле життя. Чи ми вибралися б з кимсь у далеку подорож, знаючи, що ця людина в дорозі залишить нас самих? Чи дівчина мала б охоту вийти заміж, знаючи, що її чоловік може потім, як надужиє її любові, коли зів’яне її краса й втратяться сили, викине її на вулицю, наче витиснену цитрину? Жіноче серце, передусім, тужить за любов’ю і вірною та нерозривною приязню.

Нерозривності подружжя вимагає й добро дітей. Батьки мають дати їм фізичне та духове виховання. Найбільша трагедія для дітей – розлучення їхніх батьків. Врешті, нерозривності вимагає ще й добро суспільства. Родина – найменша клітина Церкви та народу. І яка родина, такий народ, Церква й держава.

Символом нерозривності подружньої присяги є шлюбний перстень. Його кругла й замкнена форма означає щось одне й нерозлучне. Обмін перснями при шлюбі означає, що молодята себе взаємно собі дарують.

Подружня святість

В основу подружнього стану Бог поставив не лише єдність любові і нерозривність, але й святість. І кожний, хто в тому стані живе чи до нього готується, мусить пам’ятати, що подружжя – це не тільки Божа установа, але й свята Тайна. Усвідомлення того буде давати одруженим силу совісно дбати про головну ціль подружжя та вірно зберігати подружню присягу. Зберігання святості подружжя буде для одружених великим джерелом спокою, радості, задоволення і Божого благословення.

Подружжя святе не лише тому, що це свята установа, але й тому, що має святу мету: давати життя новим розумним істотам. Якщо ж подружжя таке святе, то, послідовно, співжиття подругів має бути також святим. Вони мають взаємно зберігати щодо себе глибоку пошану, не сміють дозволяти собі що-небудь таке, що противилося б святості подружжя та понижувало їхню людську гідність. А свою подружню святість вони повинні часто скріпляти молитвою й святими Тайнами Сповіді та Причастя. Тоді Христос буде в їхніх серцях і родині.

Попередній запис

ЦІЛЬ ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Наступний запис

НЕОФІЦІЙНІ ПОДРУЖЖЯ