Хай Господь благословить вас

Почуй, Господи, молитву мою і вислухай голос благання мого. В день скорботи моєї я взиваю до Тебе, бо Ти почуєш мене, Боже. Пс. 85(86):6-7

Останній рік я провів у постійних запоях та скандалах. Дружина пішла, мати померла, дітей не мав. Я скомпанувався з місцевими бомжами і з ними пропивав спадок матері. Почуття провини глушила оковита, тому не відчував уже нічого – та й не хотів відчувати. Я боявся цього почуття, боявся його наслідків, тому топив його на дні пляшки, яка завжди рятувала в таких ситуаціях. Про зміни у своєму житті не думав, бо вони мені не були потрібні. Я не хотів страждати, не хотів відчувати муки совісті та душевні терзання. Одного дня, долаючи традиційну відстань від дому до найближчої крамниці за черговою пляшкою, я побачив сусідську дівчинку, яка гралася м’ячем на дорозі. Спостерігаючи за нею, в один момент так пожалів себе, особливо за те, що втратив свою дружину, з якою також міг мати дитину, яка б так само гралася м’ячем під нашим будинком. Раптом на скаженій швидкості з-за рогу вискочила дорога автівка. Водій, здається, був у нетверезому стані, не бачив нічого перед собою, не зважав ні на сміттєві баки, ні на собак, які перебігали дорогу, не бачив він і дівчинки. Вихопити дитину з-під коліс металевого звіра мені вдалося в останній момент. Прибігла її перелякана бабуся і зі сльозами на очах почала дякувати мені й ніяк не могла заспокоїтися. Наостанок старенька додала: «Хай Господь благословить вас і подарує вам Свою опіку». Я не звернув уваги на слова жінки, але за пляшкою до магазину вже не пішов.

Наступного ранку в мене трусилися руки, боліла голова і нерви були на межі. Так було завжди, коли організм вимагав чергової дози, а я йому заперечував. Не міг ні про що думати, у голові лунали лише слова старої жінки: «Хай Господь благословить вас…». Я здивувався, що ті слова справили на мене таке враження, але чомусь твердо вирішив, що пити більше не буду. Згадав прості молитви і повторював їх у ті моменти, коли, здавалося, сили покидали мене. І Господь давав мені власні сили. Я знайшов поблизу місцевий храм, до якого почав регулярно ходити. Мені не соромно розповідати про своє минуле, не соромно визнати власні помилки, і я завжди дякуватиму Всевишньому, що одного дня подарував мені шанс змінитися.

Я переїхав в інше місто, почав життя з чистого аркуша, в якому зажди є місце для Бога і зовсім нема місця для пляшки. Я не боюся осуду і за нагоди розповідаю знайомим історію про те, як маленька дівчинка і Господня опіка допомогли мені знайти стежку до кращого життя.

Андрій.

Попередній запис

Святість вінчання

Наступний запис

Переміна