У наших повчаннях ми вже мали нагоду почути про різні аспекти ласки Божої, коли ото наші проповідники старалися відповісти на деякі запитання, як наприклад: Що таке ласка Божа? У чому вона полягає? Як її розуміти? – та інші питання стосовно цього циклу проповідей, головною темою якого є Святі Тайни.
Ось так, між іншим, було сказано, що ласка – це все те, що людині приходить від Бога, щоб вона могла осягнути свою мету. Зрештою, святий апостол Павло наголошує, що ласка – це все те, що ми даром отримали від Бога. Наприклад, створіння, буття, всі засоби, потрібні до існування і діяння, є ласкою Божою. Ми теж читали про ласку Божу, тобто дар, завдяки якому людина стає милою в очах Божих, бо завдяки їй вона освячується, стаючи подібною до Бога. Ласка підносить людину до надприродного стану, до правдивого життя.
Стараючись поглибити відомості про ласку Божу, що походить від Святих Тайн, сьогодні ми зосередимось над наступною темою: «Христос – автор і податель усіх ласк Божих».
«Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, , – казав Ісус до самарянки, – ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води… Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:10; 13-14); «Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є!» (Ів. 7:37), – казав Христос.
Крім води живої, як ми щойно чули, Христос порівнював Себе до виноградної лози або до дерева, гілки та віття якого мають життя, поки вони з Ним з’єднані. Та, одночасно, Він напоумляв Своїх вірних, щоб вони були постійно з Ним з’єднані, щоб могли принести рясний плід (Ів. 15:1-6).
З того виходить, як пояснює апостол Яків, що «усяке добре давання та дар досконалий походить згори» (Як. 1:17). Ось так, усе наше життя, кожна наша заслуга та навіть і слава, що походить з добрих вчинків, приписується самому Христові, що є головною причиною та рушієм кожного такого вільного та природного вчинку людини, Своєю ласкою надаючи сенсу такому вчинкові. Ось, наприклад, один звичайний акт милосердя, що може бути не обов’язковим тут і зараз, але вчинений спонтанно, непримушено та з доброї волі, тільки завдяки Христові знаходить надприродний вимір, стає приємний Богові та гідний вічної слави. Одне слово, через Христа цей людський акт стає оціненим. Та з того виходить, що тільки Христові, а не людині належить слава, честь, вдячність.
Він, одночасно, подає кожній людині всі потрібні засоби та заслуги кожного доброго вчинку, але затримує для Себе славу, як Він сказав через пророка Ісаю ще в Старому Заповіті: «А іншому слави Своєї не дам» (Іс. 48:11). Це тому, як записано в книзі Одкровення, Ангели, поклонившись Йому, співали: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!».
Загальна благодать та всі особливі ласки, які випливають із встановлених Христом Тайн, так тісно зв’язані з Ним, що Святі Писання сміливо надають Йому титул Ангела Нового Заповіту; найперше, тому, що Він погасив гнів та відкликав неприязність Бога до людини; крім того, євангелисти називають Його Ангелом Союзу, або Примирення, або, як пророкував у Старому Заповіті Ісая, «Князем миру» (Іс. 9:5); чи, як пише св. Павло, «нашим миром» (Еф. 2:14). А це тому, що Він знищив оту розписку, що була проти нас, яка нас осуджувала; нас, що були мертвими через гріх, оживив, простив (Кол. 2:13-14). Ми тепер знаходимось у стані примирення, ласку оцю, яку постійно наново знаходимо та відновлюємо завдяки Святим Тайнам, особливо Хрещенню, Покаянню, Євхаристії.., які в подиву гідний спосіб та майже неймовірно (може, тому, що вони виявляються такими звичайними та надто пристосованими до нашого земного життя!), уособлюють ефективну та діючу силу-енергію самого Христа, Який стає присутнім й між нами.
Ісус Христос є джерелом та подателем усіх Божих ласк теж тому, що Він встановив новий союз між Богом і людьми [розв’язавши отой Мойсея], відколи Бог, через Нього, так би мовити, зобов’язується подавати християнам, тобто Його наслідникам та тим, які виконують закон Христа, благодать та вічне життя.
Зодягаючись у людське тіло, яке взяв від Пречистої Діви Марії, людини, як і ми, беручи на себе всі земні недоліки, терпіння, радощі та суперечності, що притаманні людському родові, Христос так з’єднав небо із землею, людину з Богом, встановлюючи між ними тісний зв’язок, союз любови. А одним із найбільших доказів цього живого союзу є Пресвята Євхаристія, яку Він установив перед смертю на хресті. Хоч помер як людина, однак у ній Він залишився живим між нами отим джерелом живої та вічної води, яка дійсно тамує спрагу та в якій знаходимо силу до життя; у Ньому знаходять свій сенс усі наші вчинки, наші мрії. Приступаючи до Євхаристії чи інших Тайн, наше життя освячується, набирає своєрідного поштовху, якого ніщо інше не може нам дати, як тільки ота сила ласки, що з них (Святих Тайн) випливає та без якої ми не зможемо взагалі нічого цінного зробити, як оце сам Христос підкреслює: «Без Мене, – тобто без Його ласки, – нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5). Як каже апостол Павло, самі від себе ми не здатні навіть подумати про щось цінне.
Отже, Христос, присутній у Святих Тайнах, стає таким близьким та так легко доступним кожному із нас, бо хоче нас спасти та вчинити учасниками пасхальної тайни смерти й воскресіння. Він міг надолужити за наші гріхи, залишаючись поруч та не залучаючи нас у цей складний процес відкуплення. Але тому, що Він є любов’ю, а любові не вистачить жертвуватись за своїх вірних, залишаючись осторонь, вона бо бажає з’єднатися з ними, захотів, щоб і ми брали участь у цьому ділі спасіння. Вдягаючись у людину, Христос не задовольнявся стати одним із нас, а перетворив кожного із нас у частину самого Себе.
Святі Тайни якраз мають на меті постійно з’єднувати нас із Христом, вчиняючи, так би мовити, іншими христами, співучасниками в Його стражданнях і прославі.
Чи ж не радіти нам, дорогі брати й сестри, що маємо тут і зараз цінні засоби спасіння, – Святі Тайни – видимі, конкретні та всім легко доступні знаки, які творять ласку, а їхня установа прямо підпорядковується Христові?
о. Ґенезій Віомар, ЧСВВ Протоархимандрит