Цензура власного досвіду, або Чому людина не має права на певні відчуття

У цьому розділі розглянемо, що багато хто сприймає емоції як «добрі» чи «погані» або як «духовні» чи «недуховні». Від цього можна захворіти. Цей розділ стверджує: нема добрих або поганих відчуттів. Бо відчуття – це відчуття.

* * *

У багатьох християнських спільнотах є норми, які визначають, що людина повинна відчувати. Такі норми здебільшого чітко не сформульовані, їх переказують більш чи менш делікатно. Із незначного зауваження стає зрозуміло, що тут не заведено, наприклад, сердитися. Або зі свідчень та проповідей можна зробити висновок, що зі мною щось не так, коли я не радію. Так можуть впливати і тексти пісень. Наприклад, діти колись співали «Завжди радість, завжди втіха, завжди сонце сяє, і життя таке прекрасне, щастя не минає!». Хоча це звучить трохи зухвало, діти люблять такі пісеньки. Але ось є такий куплет: «Як відвернемось від Нього, то життя свій блиск втрачає, нема певності ні в чому, радість гасне-проминає».

Дитина частенько співає цей куплет і врешті починає думати: якщо я не відчуваю радості, почуваюся невпевнено і мені страшно, то це означає, що я відвернувся від Ісуса. А що означає «відвернутися від Ісуса»? Це жахлива річ. Це означає потрапити до пекла. Однак я часто почуваюся невпевнено, боюся і не завжди відчуваю радість. «Не можна почуватися невпевнено, не можна боятися, не можна мати певних відчуттів» – такий підхід може вилитися в психологічний терор. Такі і подібні навіювання стають причиною того, що християни певних конфесій часто мають розлади, пов’язані зі страхом, і депресії. Через такі нездорові норми люди перестають вирізняти світські речі та речі духовні. Будь-яке відчуття страху, гніву, люті, радості, смутку, напруження тощо – це сигнал. Жодне відчуття не добре чи погане. Воно просто є і до чогось нас спонукає: страх спонукає до уникання чогось, радість – до повторення, смуток – до усамітнення, гнів – до самозахисту тощо. Здорові відчуття виникають унаслідок реалістичного сприйняття та здорової інтерпретації оточення. Вони спонукають до дії, доцільної в певній ситуації. Розлад відчуттів означає, що відчуття або постійно зумовлюють фальшиву тривогу (наприклад, у разі депресії, коли часто виникає смуток і бажання уникати всіх), або вони вчасно не виникають і не повідомляють про справжню тривогу. Здорові відчуття чи ні – це залежить не від виду та особливостей цих відчуттів, а від того, чи вони реалістичні і чи повідомляють про те, що відповідає дійсності.

Якби Ви, наприклад, не мали страху, то, ймовірно, зараз і не читали б цю книжку, бо могли б загинути ще в дитинстві на своєму першому триколісному велосипеді. Світ надто небезпечний, щоб дозволити собі не мати страху. Страх – це відчуття, яке рятує нам життя. Воно запобігає тому, щоб ми чинили щось небезпечне. У нашому суспільстві саме хлопці доволі швидко засвоюють, що не годиться чого-небудь боятися. І коли отримують водійські права, то гинуть значно частіше, ніж дівчата чи молоді жінки.

А чому? А тому, що вони ще хлопчиками навчилися: боятися – це смішно і не по-чоловічому. І тому зі швидкістю 140 км/год обганяють «Фольксваген GТІ» на мокрій дорозі, на крутому повороті, адже вони нічого не бояться. Ясна річ, що страх не буває ні жіночий, ні чоловічий, він не добрий і не поганий. Навіть не можна сказати, що страх – це відчуття духовне чи недуховне. Страх – це механізм, який нам дав Творець, щоб ми могли вижити, незважаючи на численні небезпеки.

Однак саме відчуття страху часто трактують як ознаку невірства. Є така сучасна дитяча пісенька: «Хто зубного лікаря боїться? Фріц – найбільший боягуз. А зі мною завжди Бог, я нічого не боюсь!». Це дуже добра ілюстрація розладу відчуттів. Адже той, хто знає, що на прийомі в стоматолога буває боляче, сам відчув цей біль, той, певна річ, може боятися. І це не має нічого спільного з Божою присутністю. Хто серйозно сприймає такий спосіб благовісті, той рано чи пізно мимоволі дійде висновку, що щось не так або із власними відчуттями, або щось не так із Богом. Результат такий: страх залишається, а до нього додається ще страх перед Богом і страх власних переживань. А страх страху – це динаміка невротичних порушень на тлі страху. У цьому випадку «найкраще» помагає алкоголь і таблетки. Так одразу програмується залежність.

Інший приклад – це гнів. Для багатьох християн – це складне питання. «Так, Ісус гнівався, це всім відомо, але це був, звісно ж, святий гнів. Мені гніватися не можна».

Отаке безглуздя! Якщо Ви не навчилися гніватися, то я можу дати Вам таку пораду: не одружуйтеся і не починайте ніяких інших справжніх стосунків. Станьте пустельником! Усе інше для Вас небезпечне.

Гнів – це життєво необхідна емоція. Тільки-но Ви розпочнете стосунки з іншою людиною, травми будуть неодмінно. Хто не навчився гніватися, той докоряє сам собі і не намагається з’ясувати справу. Це означає, що людина більше не відчуває гніву. А хто не відчуває гніву, той більше не може захищатися від травм. Як наслідок така людина за будь-яку ціну оминає конфлікти і не витримує ніяких стосунків.

Отже, питання не в тому, чи можна мені гніватися, чи ні, а в тому, як поводжуся зі своїм гнівом. Якщо я агресивно всиплю кому-небудь – це деструктивна поведінка. Якщо я ігнорую гнів, це теж деструктивна поведінка, яка руйнує мене. Жінки, порівняно з чоловіками, страждають від депресії частіше в співвідношенні 7:4. Це не має нічого спільного з біологією, гормонами чи місячним циклом. Жінки частіше страждають від депресії тому, що їх до цього часу вчать, що гнів – це не жіноче відчуття і жінкам зовсім не личить. (Про це можна прочитати у великому дослідженні, в якому підсумовані всі, які відомі сьогодні, дослідження причин жіночої депресії; американська асоціація психологів видала його під назвою «Жінка і депресія»). Окрім агресивного та депресивного підходу до гніву, є ще можливість сваритися чесно і з повагою один до одного, витримувати конфлікти, не маючи наміру зруйнувати один одного.

Багато інших емоційних переживань часто оцінюють як позитивні чи негативні. Наприклад, емоцію задоволення та внутрішнього спокою часто плутають із Божим миром. Божий мир – це «юридичний факт», який Ісус Христос здобув на хресті. Бог спростував докори, звернені проти нас, Він відмовився від помсти. Бог сам спокутував нашу провину. Божий мир, про який часто зазначається в Біблії, не має нічого спільного з відчуттям внутрішнього спокою. Божий мир, якраз навпаки, часто викликає внутрішнє горіння, піднесення. Водночас емоція внутрішнього спокою не завжди свідчить про «літеплий внутрішній стан», який Бог виплюне зі Своїх уст (Об. 3:16). Про що насправді сигналізує кожне відчуття? Про це можна стверджувати лише тоді, коли людина сприйме його серйозно і поміркує над ним.

Ще слід згадати пісеньку, за змістом протилежну до «Завжди радість, завжди втіха», і таку саму шкідливу: «Коли радієш – пильним будь! Хто високо несеться – низько падає». Радість, яку відчуває людина, трактують як фривольність, Ісусові вона не подобається. У проповідях часто зауважують: «Ніде в Біблії не написано, що Господь Ісус сміявся» (Але й ніде не написано, що сміх з’явився у світі аж після гріхопадіння). Нема нічого дивно, що через такі настанови люди стають сумними, скованими і боязкими. Така цензура відчуттів не має нічого спільного із Євангелієм та наслідуванням Ісуса Христа. Вона є всього-на-всього ознакою «побожної» суб-культури.

Отже, всі відчуття – це сигнали. Пояснювати людині, що в неї не повинно бути тих чи інших відчуттів, – це так само безглуздо, як ударити когось по гомілці і сказати: «Це я не зі злості, ти, будь ласка, не відчувай болю».

Відчуття – це внутрішні реакції на сприйняття зовнішніх подій. Я, звісно, можу «відчувати неправильно», коли сприймаю нереалістично своє оточення. А ще можна «відчувати неправильно», якщо мене навчили певних відчуттів не мати взагалі.

Можна помітити, що в багатьох християнських колах наявна виразна цензура відчуттів, що, наприклад, гнів, страх або радість і задоволення називають «духовними» або «недуховними». Це завжди призводить до обмеженого сприйняття себе, а водночас до спотвореного сприйняття зовнішньої і внутрішньої реальності.

Відчуття – це відчуття. Це внутрішні реакції, а не вчинки. Тому вони не можуть бути провиною, викривати провину чи спонукати до вчинків, які є провиною. Відчуття можуть вести до з’ясування стосунків або шкодити їм. Питання в тому, чи можу я сприймати відчуття серйозно? І в тому, що я з ними роблю.

Попередній запис

Відповідальне ставлення до минулого

Наступний запис

Дедалі більше людей працює щораз менше і дедалі менше людей працює щораз більше