Церква для всіх

Деякі люди відчувають особливу близькість до Бога лише в церквах, що вражають своєю архітектурою, або беручи участь у пишних релігійних обрядах. Іншим для близькості з Богом більше підходить простота обстановки. Деяким подобається більше офіційний стиль служіння, іншим ближче сімейний і неформальний стиль. Найважливіше тут не те, як проводиться служіння, а з яким ставленням, щирістю та глибиною переживань ми беремо в ньому участь. Нам і церкву треба вибирати за тією ж ознакою – чи можемо ми в ній повніше висловити своє поклоніння Богові.

Не допускайте поширеної помилки – не дуже прив’язуйтеся душею до окремого служителя церкви та його служіння, краще живіть життям всієї церкви. Служіння може змінитися – будь-яке служіння має час від часу змінюватися або навіть замінюватися новим, – і ви повинні зберегти вірність не йому, а Христу та Його Церкві. Якщо в церкві розуміють, що прихожани насамперед повинні поєднувати любов Ісуса й щире бажання слідувати Його шляхами, то такій церкві не страшні труднощі.

Істинний християнин ходить до церкви не тільки заради того, щоб отримати щось, він ходить туди, щоб віддавати. Він приходить до церкви, щоб додати свою молитву до молитов інших віруючих, щоб його голос злився з іншими голосами в хвалі Богові, щоб просити з іншими прихожанами про Боже благословення. Він приходить, щоб своїм свідченням про Божу милість дати можливість іншій людині прийти до спасіння. У церкві християнин поклоняється Богові, його серце ще раз відчуває безмежну милість і любов Бога і вбирає їх у себе. Він приходить, щоб брати участь у громадському житті, щоб допомагати іншим, радіти з ними й засмучуватися.

Християнин, який не бере участі в житті помісної церкви, нагадує тліючу вуглину, вийняту з багаття. Поступово вуглина догорає й остигає.

На американському заході, коли вовки нападають на отару овець, вони насамперед розганяють їх, а потім уже атакують овець окремо.

Церква розподіляє матеріальну допомогу

Церква Христова повинна мати кошти, щоб спрямовувати їх у місії або допомагати окремим віруючим. Біблія вчить давати десятину. Десятина – це десять відсотків від вашого доходу. Ці десять відсотків належать Богові. Крім десятини, ми повинні жертвувати від усього того, чим Бог благословив нас. Бажання жертвувати служить проявом християнської милості й із часом має стати невід’ємною частиною нашого життя. Великодушність живить усі наші вчинки.

Христос сказав: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії, 20:35). Він знав, як добровільна жертва зігріває серце та насичує душу. Він пристрасно бажає, щоб ми були джерелом благословення для інших. Егоїзм викликаний страхом, але християнинові страх не личить. Ісус зустрічав людей із відкритими обіймами, чого не зможе зробити той, хто керується себелюбством, жадібністю та бажанням якомога більше утримати для себе. Жертвувати треба по можливості непомітно. Ісус це описав так: «А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя» (Мт. 6:3).

Давання не можна виміряти доларами, євро або мішками з поношеним одягом. Кращим подарунком іноді може бути прояв дружби та уваги. Добре слово, дружнє вітання, вечір у компанії того, кому самотньо, можуть стати неоціненним внеском у поширення Царства Божого. Неможливо стати «ловцем людей», не навчившись спершу ділитися з іншими. Не тільки гроші, але й ваші час, таланти, все те, що у вас є, можна віддати на служіння Христу.

Грошові пожертви, крім десятини, не потрібно розподіляти якимось одним, раз і назавжди обраним чином. Ви повинні керуватися правилами, встановленими Ісусом в Євангелії від Матвія (6:14). Вашої допомоги можуть потребувати сусід, листоноша, житель Африки чи Південної Америки. Наші давання – вираз любові до Бога. Ми повертаємо Йому крихітну частину того, що Він дав нам, ми дякуємо Йому за велику любов до нас і хочемо поширити її на інших.

Християнин повинен брати участь у житті церкви, наскільки йому дозволяють час і фінансові кошти. Люди, які отримали допомогу, повинні знати, що ви зробили її в ім’я Ісуса Христа. У листі, що супроводжує грошовий внесок у благодійну організацію, варто вказати, що ви – християнин, який вірить, що саме Бог поклав вам на серце допомагати іншим.

Стережіться обкрадати Бога. Біблія говорить: «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (Мал. 3:10).

Доктор Луїс Еванс сказав: «Євангеліє дається людям даром, але на виготовлення посудин для живої води, яка дарує спасіння, потрібні гроші».

Сама по собі жертва – такий самий акт схиляння перед Богом і Його прославлення, як співи й молитва. Американський уряд сьогодні дозволяє громадянам країни віддавати до п’ятдесяти відсотків загального річного доходу на потреби благодійних та релігійних організацій. Ці внески не оподатковуються, але лише десять відсотків населення жертвують на благодійність. Корпораціям дозволено віддавати на благодійність до десяти відсотків, проте лише п’ятнадцять відсотків із них користуються цим законом. Але навіть якби не було відповідного урядового закону, все одно десять відсотків доходу віруючого належать Богові.

Церква поширює Євангеліє

Церква робить усе, щоб Євангеліє було почуте скрізь, по всьому світу. Церква слідує велінню Христа йти по всьому світу й проповідувати Добру звістку. Першочергове завдання Церкви полягає в тому, щоб донести Добру звістку Христа загиблим душам. Гинучий світ посилає сьогодні сигнал SOS, просячи Церкву прийти йому на допомогу. Занадто багато в світі соціальних, моральних і економічних проблем. Люди гинуть, хвиля злочинів іде по країнах. Світ має потребу в Христі. Церква повинна кинути рятівний круг потопаючим грішникам.

Ісус Христос сказав: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете…» (Дії, 1:8). Сила Духа Святого може об’єднати вас у справі благовіствування з іншими християнами. Шістдесят п’ять відсотків населення земної кулі ще не чули Доброї звістки Ісуса Христа. Наше покоління не впоралося з завданням поширення Євангелія у світі. За статистикою Інституту перекладу Біблії імені Уікліфа, Біблія ще не звучала більш ніж на трьох тисячах мов і говірок.

Рання церква не знала ні Біблії, ні семінарій, ні друкарських верстатів, ні християнської літератури. У ті часи не було радіо, телебачення, автомобілів і літаків, і незважаючи на відсутність усіх цих плодів цивілізації, за життя одного покоління Євангеліє було поширене майже по всьому цивілізованому світу. Таємниця поширення Євангелія полягала в силі Духа Святого.

У наші дні, коли засоби повідомлення та інформації досягли досконалості, сила Духа Святого залишилася колишньою, і нам не потрібно покладатися лише на власні сили, інакше ми зазнаємо невдачі.

Сьогодні ми – Христові глашатаї. Ми, і тільки ми, – Його руки і ноги. Він промовляє через нас. Ми повинні користуватися всіма даними нам талантами, можливостями й методами, щоб залучати людей до Христа. В цьому й полягає велика місія Церкви. Наші методи можуть відрізнятися. Добру звістку можна нести, приходячи до людей додому, через освітні програми, проповідничі кампанії, допомогу в будівництві, через організацію малих груп, через теле-, радіо- і кіноєвангелізацію.

Мені відомо, що в багатьох країнах світу церква знаходиться поза законом, її ганьблять у ЗМІ, іноді справа навіть доходить до руйнування церков і фізичного знищення віруючих. Але тим самим знову й знову підтверджується істинність висловлювання: «Кров мучеників – насіння Церкви». Божа Церква заснована на Біблії, і в часи труднощів вона міцніє. У деяких регіонах світу слова про те, що де двоє або троє зібрані в ім’я Христа, там Він посеред них, сприймаються буквально. Навіть там, де люди живуть у жахливій бідності, вони знаходять можливість жертвувати десятину. І де один віруючий страждає, йому на допомогу приходять інші віруючі. Не маючи можливості проповідувати словами, віруючі в таких країнах проповідують справами. Якщо віруючий страждає за віру й зносить страждання з честю, інші люди починають помічати це. І тоді віруючий має можливість розповісти про свою віру.

Коли християнська Церква страждає, вона зростає. Нам не можна про це забувати!

Попередній запис

ХРИСТИЯНИН І ЦЕРКВА

Наступний запис

ЧИ Я СТОРОЖ БРАТА СВОГО?