«Це неправда… але я в це вірю!»

«Це неправда… але я в це вірю!» Ця відома цитата Тото є назвою одної гарної комедії Пепіно де Філіпо, що побачила світ 1942 року. Я її використовую з перших рядків своєї книги не для того, щоб применшити важливість такої тематики, а власне тому, що я переконаний у тому, що висміювання, гумор та іронія є найкращою зброєю для боротьби зі забобонами, які часто є дійсно абсурдними.

Ми спробуємо сформувати цілісне бачення про найпоширеніші з них, але, звісно ж, без надання їм будь-якої серйозности. Ці вірування, манії, магічні жести чи нав’язливі ідеї необхідно розглянути комплексно, за допомогою певного критерію, але не без мінімального гумору, адже, як казав свого часу Кіркеґор: «Нав’язливі ідеї – як судоми в ногах, найкращий засіб від яких полягає в тому, щоб пройтися по них». Ми побачимо, що певні забобонні практики – далеко не невинні дитячі забавки, оскільки вони, завдяки ірраціональному страху, створюють умови та відчиняють двері для світу окультизму, особливо ворожіння та спіритизму. Умови, стиль життя або ж неправильне ставлення до священного свідчать про те, що забобони зараз поширені повсюди, навіть в індустріалізованих країнах, які досягли піку технологічного розвитку. Протягом тривалого часу тоталітарні режими Радянського Союзу та Китаю не змогли – як, загалом, і всі країни Західної Європи – знищити ті вірування, які віддавна вкорінені серед людей, незважаючи на поширення раціональних методів пізнання та технологічних наук.

Наші сучасники дедалі більше збентежені та невдоволені відповідями, які пропонує релігія, обіцянками швидкого прогресу та суспільної безпеки, почуваються самотніми і незахищеними перед життєвими труднощами та небезпеками, а це звертає їхній погляд на ірраціональну поведінку, яка нібито повинна «вигнати з них біса» тривоги і страху майбутнього. Втрата систем відліку та відсутність істини, наявність яких не спроможні гарантувати ані релігія, ані сучасне суспільство, стимулюють людей до пошуків компенсації власного невдоволення поза конкретною реальністю. Необхідність знайти вирішення життєвих проблем штовхає осіб, які зі страхом дивляться на непевне майбутнє, приймати різні форми забобонної поведінки, попри те, що неправдивість цих вірувань та сподівань регулярно підтверджують повсякденні події та факти. Це зумовило те, що багато людей потерпають від самотности, а забобони для них є єдиною можливістю втекти від страху життя в цьому світі.

У цій книзі задля збереження цілісного бачення не вдалося заглибитися в усі деталі, хоча цікавість штовхала мене в найбільш приховані глибини великого таємного світу забобонів. Можливо, я ще напишу книгу, де викладу поглиблене дослідження цієї теми, а зараз бажаю вам приємного читання, перед початком якого не забудьте… перехреститися і сплюнути через ліве плече!

о. Жиль Жангене

Попередній запис

Нова євангелізація

Наступний запис

Опитування в парохії Північної Італії