41 Мужня боротьба проти однієї природної відрази
Розповім лише про один з таких випадків умертвлення, що були понад мої сили, бо саме через нього Господь дав мені зрозуміти дієвість Своєї обітниці. Залагоджуючи справу мого покликання і знаючи, що є одна річ, до якої уся наша родина мала велику відразу, мій брат домігся обіцянки, що мене не змушуватимуть це робити. Однак я пройшла і через це випробування. І якби покликання не було для мене ціннішим, ніж життя, відмовилася би від нього, аби лише не робити те, чого від мене вимагали. Але мій спротив і цього разу був даремним, бо Господь хотів від мене цієї жертви, адже від неї залежало багато інших. Аби перемогти себе, я докладала стільки зусиль, що моя наставниця, у присутності якої я взялася складати цю жертву, змилостивилася наді мною: бачила, що не можу подолати відрази. Але я затялася, що радше втрачу життя, аніж спротивлюся послухові. “Іди, – відповіла наставниця, – ти не вартуєш того, аби це робити, і я забороняю тобі зараз робити це”. Тоді я сказала собі: “Треба померти або перемогти”.
Три, а то й чотири години стояла я перед Найсвятішими Тайнами і зі сльозами на очах благала допомоги. “О, мій Боже, чи Ти покинув мене? Чи ж у моїй жертві може бути якась засторога? Щось таке, що не було витравлено досконалим цілопаленням?”, – запитувала. Але Господь, прагнучи випробувати до кінця вірність моєї любові, як згодом дав мені зрозуміти, лише споглядав, як у Його недостойній слугині змагається любов до Бога з природною відразою. Врешті-решт, любов перемогла. Без підтримки і зброї. Адже сказано: “Любов не потребує жодних засторог”. Тож я пішла до своєї наставниці і благала її дозволити мені вчинити те, що вона вимагала від мене. Ніколи ще не відчувала я такої відрази, але таки подолала себе, хоч відраза появлялася щоразу, коли я приступала до свого обов’язку, а виконувати його мусіла біля восьми років.
42 Перемога над відразою і нові щедроти ласк
Так сталося, що після цієї першої жертви такими щедротами ласк Господь обдаровував мою душу, що я благала: “О, мій Боже, стримай цей струмінь благодаті, який мене заливає, або збільш русло моєї душі, аби вона могла його прийняти!” Бракує слів, аби розповісти про цю зливу чистої любові, а була вона така велика, що й уявити важко. Коли ж наближався час моїх обітів, мені почали натякати, що я не здатна проникнутся духом Відвідин, якого не знайдеш на дорогах, що ведуть до облуди й обману. Не гаючись, я розповіла про це моєму Господу. “Скажи своїй настоятельці, – відповів Господь, – аби не боялася тебе прийняти. Я відповідаю за тебе, і якщо вона визнає Мене спроможним платити, Я за тебе ручаюся”. Коли я переказала ці слова настоятельці, вона порадила мені просити Господа, аби на знак доказу зробив мене корисною для Згромадження, щоб я могла ретельно виконувати усі його Устави.
43 Господь розвіює сумніви провідниць Згромадження
На те у Своїй милостивій доброті Господь так мені відповів: “Добре, доню Моя, усе це тобі дам. Ти будеш корисна для Згромадження більшою мірою, аніж вони собі уявляють, але в спосіб, відомий тільки Мені. Віднині Мої ласки спливатимуть на дух твого Уставу, на волю твоїх провідників і на твою слабкість. Їх буде так багато, що не зважатимеш на те, що відволікає тебе від ретельного виконання Уставу, який з Моєї волі має бути для тебе на чільному місці. Більше того, Мені дуже приємно, що виконуєш волю своїх провідників, ставиш її понад Мою, коли вони забороняють тобі виконувати Мої поради. Дозволь їм чинити з тобою, що хочуть; Я зроблю так, що Мої наміри будуть реалізовані навіть через засоби, які їм здаватимуться неприйнятними. Залишаю за Собою лише керівництво твоїм серцем, оскільки заснував у ньому царство Моєї чистої любові, і ніколи не віддам його іншим”.
Наша настоятелька і наставниці були задоволені, бо результати виявилися такими очевидними, що не викликали сумніву в правдивості цих слів. Відтоді я не відчувала неспокою у своєму серці і дбала лише про послух, навіть якщо це викликало страждання. Натомість, повага і прихильність були для мене мукою, я вважала їх справедливою карою за свої гріхи. А гріхи мої здавалися мені такими великими, що всі тортури, які тільки можна собі уявити, було би мені легко витримати, якби ними я могла спокутувати свої гріхи і надолужити Божій справедливості.
44 Маргарита Марія складає обіти 6 листопада 1672 року
Нарешті мрія моя здійснилася – я стала монахинею. Того дня мій Божественний Учитель взяв мене за наречену. Бракує слів, аби розповісти, як Він це вчинив. Скажу тільки, що появлявся мені і сприймав мене як наречену з Тавору. Було це для мене важчим за смерть, бо не вважала себе гідною мого Нареченого, якого бачила зневаженим і скатованим на Голгофі. Але Господь сказав мені: “Дозволь, аби все чинив у Свій час. Зараз хочу, аби ти стала іграшкою Моєї любові, яка прагне бавитися тобою на Свій розсуд, як бавляться діти з ляльками. І ти не повинна противитися цьому. Будь Мені покірною і нічого не втратиш”. Обіцяв, що вже ніколи мене не покине, кажучи: “Будь завжди готова зустріти Мене, бо віднині хочу облаштувати в тобі Своє помешкання, аби в ньому залишатися і розмовляти з тобою”.
45 Обдарована таємничою Присутністю Бога
Відтоді обдаровував мене Своєю Присутністю в такий спосіб, якого не знала раніше. Бачила і відчувала Його поруч, розуміла Його значно краще, і це було не тілесне розуміння, яке могло відвертати мою увагу від Нього. Не могла перешкоджати цій Присутності, бо вона не залежала від мене. Я була настільки занурена в прірву своєї нікчемності, що не могла піднятися з неї, розуміючи безмірну велич Бога, з шани до якої хотіла би завжди стояти па колінах з обличчям, похиленим до землі. Що і робила, наскільки дозволяли мені мої обов’язки і моя слабкість. Оскільки Господь не дозволяв мені відпочивати в позі, не відповідній шані, я не мала відваги сісти, хіба що перебувала в чиїсь присутності. Господь зробив так, що я побачила свою нікчемність і мені було соромно появлятися на люди.
Це пробуджувало в мені прагнення забуття, аби ніхто про мене не згадував, хіба що зневажав погордою і обмовами, оскільки нічого іншого я не вартувала. Це Господь, єдина любов моєї душі, так чинив зі мною, аби я не відчувала ніякої радості серед створінь, хіба тільки, якщо вони ставали приводом для мого упокорення. Не допускав також, аби мені хоч колись Його бракувало, і Сам доповнював те, чого мені не вистачало з боку створінь чи з мого власного боку. О, мій Боже, аби розповісти про це, мені довелося б дуже довго писати, а це так для мене боляче.
46 Святість любові і святість справедливості
Господь обдаровував мене Своїми розмовами, інколи як Приятель, інколи як Наречений, що палає найпалкішою любов’ю, чи ж Батько, сповнений любов’ю до Своєї єдиної дитини. Оминаю наслідки цих розмов. Скажу лише, що показував мені дві святості в Собі: святість любові і святість справедливості. Обидві були дуже суворі і не припиняли діяти в мені. Перша діяла так, що я наче перебувала в якомусь особливому чистилищі, аби допомагати душам, яким Господь дозволяв звергатися до мене за допомогою. Що ж до святості справедливості, такої страшної і грізної для грішників, то Господь дав мені відчути тягар Своєї справедливої суворості, аби терпіла за грішників, зокрема за посвячені йому душі. “Покажу і дам Тобі відчути згодом, скільки маєш витерпіти за них з любові до Мене”. Але ж, Боже мій, Ти, котрий знаєш мою неосвіченість і невміння розповісти усе, що відбувалося між найвищою Твоєю Величчю і негідною і нікчемною Твоєю невільницею, завдяки Твоїй любові і ласці, допоможи мені розповісти бодай найзрозуміліше і найвловиміше з усього, що дозволило би збагнути, до якого надміру щедрості піднеслася Твоя любов до такої негідної і нікчемної істоти, як я.