47 Намагається зійти з доріг незвичайних
Оскільки я нічого не приховувала від своєї наставниці і настоятельки, хоч часто сама добре не розуміла те, що їм розповідала, вони мені пояснили, що це дороги надзвичайні, не властиві донькам Найсвятішої Діви Мари. Це мене дуже вразило і я робила усе можливе, аби зійти з цієї дороги. Але намарно, бо Дух той так заволодів моїм розумом, що я вже не могла послуговуватися ним вільно. Усі мої почуття були підпорядковані Духові. Я робила над собою зусилля, аби практикувати ті методи розважання, яких мене навчили, але даремно. Я нічого не могла запам’ятати і навчитися, окрім того, що навчив мене мій Божественний Учитель. Намагаючись дотримуватися послуху, боролася проти Нього, аби звільнитися від Його влади, яка підпорядкувала Собі мою. “О, чому, мій найвищий Господи, не дозволяєш мені йти усталеними дорогами, якими йдуть доньки Найсвятішої Діви Марії?”, – скаржилася Йому. “Чи ж для того привів мене до Свого світлого дому, аби погубити? Дай ці надзвичайні ласки вибраним душам, які зможуть на них відповісти і любитимуть Тебе сильніше, ніж я, яка Тобі опирається. Адже я нічого іншого не прагну, окрім Твоєї любові і Твого Хреста. Цього мені достатньо, аби стати доброю черницею; і це все, чого прагну”.
“Що ж, поборемося, доню Моя”, – почула у відповідь. “І побачимо, хто переможе: Творець чи створіння? Сила чи слабкість, Всевладність чи немічність; але той, хто переможе, залишиться переможцем назавжди”. Було мені соромно слухати ці слова, а Господь продовжував: “Знай: не ображають Мене ані боротьба, ані опір, адже опираєшся Мені з послуху, за який Я віддав Своє життя. Хочу, однак, тобі пояснити, що Я повний господар Своїх дарів і Своїх створінь, і ніщо не може завадити Мені у виконанні Моїх намірів. Саме тому хочу, аби ти чинила так, як радять тобі твої наставники, навіть якби не робила нічого, що Я тобі наказую, без їхньої згоди, бо Я ціную послух і без нього ніхто Мені не може подобатися”.
Ці слова припали до душі моїй настоятельці. Вона порадила мені віддатися Його всемогутності, і я зробила це з великою радістю та спокоєм, які sз самого початку відчувала у своїй душі, хоч терпіла жахливу тиранію.
48 Господь жадає поновлення офіри
Після Св. Причастя Господь зажадав, аби я поновила офіру, тобто від щирого серця відмовилася від власної волі і від себе самої. “Тільки, о мій Найвищий Господи, не виявляй назовні нічого надзвичайного з того, що є в мені, хіба що те, що в очах людей може мене ще більше принизити, зробити гідною зневаги і знищити повагу до мене”, – попросила Учителя. “Не бійся, доню Моя, – відповів. – Я Сам усе впорядкую і стану на сторожі цього ладу. Тебе ж зроблю безсилою, аби Мені не опиралася”. “Але як же це так Господи? Чи Ти дозволиш мені жити без терпіння завжди?” – запитала.
49 Хрест з квітами і терням
Спочатку мені з’явився великий, покритий квітами Хрест, кінця якого не могла побачити. “Ось ложе Моїх чистих наречених, і Я вчиню так, що на ньому ти таки пізнаєш насолоду Моєї чистої любові. Знай, що ці квіти зів’януть, а залишиться тобі через твою слабкість лише заховане під пелюстям терня. Ти так боляче відчуватимеш його доторки, що треба буде усієї сили Моєї любові, аби ти могла витримати цей біль”.
Слова ці дуже мене втішили, бо я думала, що вже не знатиму ні погорди, ні упокорень, ні терпінь, яких так прагла, боячись, що не знайду терпіння більшого за те, яке відчуваю, розуміючи, що страждаю замало, оскільки любов Його не дає мені спокою ні вдень, ні вночі. Я прагнула тільки Хреста, тому хотіла бачити своє тіло, обтяжене суворою працею, а працювала скільки ставало мені сили, бо не могла ні миті прожити без терпіння. Бо чим більше терпіла, тим більше задовольняла ту святу любов, яка запалила три прагнення в моєму серці: перше – аби страждати, друге – аби любити і приймати Св. Причастя, третє – аби померти і з’єднатися з Ним. Ці три прагнення поглинали мене повністю.
50 Доглядає за ослицею і ослятком. Отримує надзвичайні ласки
Відколи мій Спаситель супроводжував мене скрізь, не турбувалася ні про місце, ні про час. Була абсолютно байдужа до своєї особи. Була також переконана, що отримала цю байдужість без жодної заслуги з мого боку, лише завдяки Його чистій любові. Якби мною не послуговувалися, я завжди була задоволена. Випробувала це на собі, коли доручили мені відправити реколекції перед облечинами і водночас доглядати за ослицею і ослятком, забороняючи прив’язувати їх.
Наказали тримати ослицю на малому клапті землі, аби вона не наробила шкоди, але втримати тварин було неможливо. Отож, я не мала спокою аж до вечірніх дзвонів, які скликали на молитву “Ангел Господній” і на Вечірню. Вранці я змушена була переривати Утреню, аби нагодувати ослицю з ослятком. Але мені подобалися ці обов’язки, я могла їх виконувати усе життя, тож зовсім ними не переймалася. До того, Господь був завжди зі мною, і ніякі турботи не заважали мені спілкуватися з Ним. Саме тоді отримала я від Нього великі ласки, які роз’яснювали мені таємницю Його Святої Муки і Смерті.
Писати про це – все одно що потрапити в прірву, так довго довелося б розповідати, що краще не починати зовсім. Скажу тільки, що саме це дало мені таку велику любов до Хреста, що не можу ані хвилини прожити без терпіння – терпіння без скарги і потіхи, полегші чи співчуття. Хочу померти з Володарем моєї душі, який згинався під Хрестам образ, болю, упокорення, забуття і погорди. Так тривало протягом усього мого життя, яке завдяки Його милосердю, проминуло в гарті, що випливало з Його чистої любові. Любов ця завжди намагалася дати мені достатньо поживи, але я ніколи не казала: досить.
51 Вимога Божої святості
Якось мій Божественний Учитель дав мені одну пораду: “Знай, – звернувся до мене з приводу мого занепаду, – Я святий і навчаю святості. Я чистий і не терплю найменшої плями. Тому ти повинна усе робити в простоті серця, з праведним і чистим наміром у Моїй Присутності. Я не можу витримати найменшого твого відвернення від Мене, тому дам тобі відчути наступне: якщо надмір Моєї любові зробив Мене твоїм Учителем, який вдосконалює тебе на Свій розсуд стосовно Своїх намірів (а Я не можу терпіти душ байдужих і гидких), – то хоч і поблажливий Я до твоїх слабкостей, буду суворим і непримиренним до твоєї невірності”.
І я часто переконувалася в цьому протягом усього життя. Можу навіть сказати, що Він не подарував мені жодного мого вчинку, в якому була бодай дрібка моєї власної волі чи недбальства, – навіть за найменший ганив чи карав, але завжди робив це згідно Свого милосердя і безмежної доброти. Стверджую, що не було для мене нічого боліснішого і жахливішого, аніж бачити Господа хоч трохи на мене загніваного. Порівняно до цього усі інші гризоти, догани чи умертвлення видавалися нікчемними. Не гаючись, я просила покути за свої негідні вчинки, і Він задовольнявся покутою, яку накладав на мене послух. Особливо суворо дорікав за недостатню шану до Найсвятіших Тайн, зокрема, під час розважання і користування молитовником; відтак за брак простоти і чистоти намірів, а також за порожню цікавість.
52 Господь відкидає вчинки, які випливають з власної волі
Хоч Його чисті і всевидячі очі бачать навіть найдрібніші прогріхи супроти Його любові і покори, і суворо за них ганять, але брак послуху стосовно настоятелів та Уставу карається ще більше. Навіть найменша непокора чернечої душі духовному проводові Чину є для Нього нестерпною. “Помиляєшся, – сказав мені Господь, – вважаючи, що можеш мені подобатися вчинками чи умертвленнями, вибраними на власний розсуд, – ти повинна підпорядкуватися волі настоятеля і не відступати від неї”.
“Знай, що відкидаю усе це, як зіпсутий власною волею плід, бо в чернечій душі вона викликає відразу. Я радше пристав би на те, аби ти жила безтурботно з послуху, аніж обтяжувала себе постами і умертленнями з власної волі”. Коли якось я таке вчинила, вибравши умертвлення і покуту на власний розсуд, а не з Його наказу чи поради настоятельки, не дозволив навіть, аби їх Йому пожертвувала. Дорікав мені за них, накладаючи покуту, так само, як за інші мої провини, а кожна з них має свою кару в тому Чистилищі, де очищає, аби зробити мене не такою негідною Його Божественної Присутності і Його діянь. Адже усе Він чинив у мені.
Якось, коли я закінчила бичування, яке тривало протягом одного Ave Maris Stella, яке мені наказали промовляти, почула Його слова: “Ось Моя частка”. А коли продовжувала себе бичувати, промовив: “А це вже частка сатани”, і я відразу припинила бичування. Коли іншим разом бичувала себе за душі в Чистилищі, і хотіла це робити довше, аніж мала на те дозвіл, душі оточили мене зі скаргами, що ці удари падають на них. Я збагнула: краще померти, аніж бодай на крок перейти межу послуху. Бо за переступи Учитель змушував мене покутувати.
Однак ці покути не були для мене важкими, оскільки усю суворість моїх терпінь і кар Господь занурював у солодощі Своєї любові. Я часто просила, аби замість неї дав мені скуштувати гіркоту Його переслідувань, опущеності, конання, однак Він відповідав, що я повинна підпорядкуватися Його наказам, а не нагадувати Йому Його права.
“Дам тобі в майбутньому зрозуміти, що Я мудрий і розсудливий провідник, який уміє вести душі дорогою безпечною, якщо, забуваючи про себе самих, вони покладаються на Мене повністю”.