Чи забобонність може спотворити віру?

По-справжньому віруюча людина завжди триматиметься осторонь забобонів та марних вірувань, оскільки вони зовсім не потрібні її переконанням. Така особа не шукатиме ілюзорної підтримки в марних діях чи пізнанні окультних речей, адже вона щиро вірить у батьківську доброту провидіння. Двох тисяч років християнства виявилося замало, щоб викорінити забобонні звички, які дотепер живуть у суспільній підсвідомості релігійно-культурного середовища, як, наприклад, у деяких культових місцях: достатньо подумати про певні народні набожества, які так часто зустрічаються в країнах Середземномор’я. Деякі єпископи, визнаючи, що в їхніх єпархіях «пропаганда магії та забобонности набуває загрозливих масштабів», уважно аналізують цю небезпечну дійсність: «Нескладно зауважити, що найпоширеніші серед людей відхилення від строгої доктрини входять, зазвичай, до категорії “збочений надмір релігійности” (ККК, 2010). Справжня християнська віра видається переповненою ідолами, оскільки під сумнів поставлена влада єдиного Господа, Який об’явився Своєму народові. Формально не заперечуючи Божу всемогутність, її фактично спорожнюють, ставлячи поруч із творіннями та силами, які займають її місце або ж є альтернативою Бога»[1].

Щоб проілюструвати цю думку, повернімося до поняття забобонности та застосуймо його до тієї релігійної практики, якою живуть певні віруючі особи.

Забобонність – це відхилення від справжньої віри, коли молитвам чи сакраментальним жестам приписуємо «магічну» силу, щоб «автоматично» отримати певну ласку чи захист від наявної небезпеки. Наприклад, забобоном було б вірити в те, що достатньо запалити свічку перед фігурою святого, аби «купити» його ласку або ж змусити здійснити наші бажання. Для більшої впевнености в тому, що молитви будуть вислухані, деякі люди запалюють свічки перед усіма образами та фігурами, які є в церкві: свічка до Серця Христового, інша – до Богородиці, ще одну ставимо перед святим Антонієм, не забуваємо і про отця Піо. Тоді можна бути впевненим, що все спрацює… Найоптимальнішим часом для цієї набожної діяльности є богослуження або ж проповідь, а от після запалення свічки-талісмана така особа виходить із церкви, не беручи участи в спільнотній молитві та Службі Божій. Не смійтеся, адже таке трапляється дуже часто! Таку інфантильну поведінку, яка ображає справжній Божий культ, проявляємо й у вірі в об’явлення та фальшиві дива, у сприйнятті сакральних речей як магічних талісманів та в поширенні дивних і смішних набожеств, наприклад, так звані «ланцюги святого Антонія»[2] або ж «тортик отця Піо»[3]. Це стосується й тих, хто носить освячений медальйон як талісман. Для деяких християн забобонність стає навіть стилем життя, який дуже складно змінити.

РОЗМОВА З ОДНІЄЮ НАДЗВИЧАЙНО ВІРУЮЧОЮ ХРИСТИЯНКОЮ…

Якось я розмовляв з однією жінкою і зауважив на її шиї золотий ланцюжок. Я зацікавився різними медальйончиками, які були причеплені до нього, тож запитав:

– Прошу пані, скажіть, будь ласка, для чого ці медальйончики?

– А! Дуже гарні чи не так? – відповіла задоволено моя співрозмовниця. – Мені їх подарували: цей хрестик – на мої хрестини, медалик із Богородицею – на Перше Причастя, ось це – знак зодіаку, який мені подарували в день моїх заручин, а ріжок… Це вже я купила собі на щастя!


[1] Див. Conferenza Episcopale Сатрапа, “Іо sono il Signore vostro Dio”, цит., с. 357.

[2] Ланцюг святого Антонія розпочинається листом, в якому загрожують невдачами, банкрутством чи смертю тому, хто, отримавши такий лист, не надішле його іншим трьом особам.

[3] Тортик Отця Піо працює таким самим чином, тільки в кондитерському варіянті.

Попередній запис

Хто щасливіший: скептики чи забобонні люди?

Наступний запис

Про які саме забобони йдеться?