Чи є забобони в спорті?

Авжеж! Світ спорту особливо схильний наслідувати певні забобонні практики чи вірування, щоби виграти матч чи змагання.

Маріо Чіполіні, чемпіон із велоспорту, 26 травня 1998 року, після 25-ї перемоги на етапах «Джиро д’Італія», сказав журналістам газети La Repubblica: «У мене був при собі новий талісман, який дала мені Діямантина (ясновидиця, з якою він пов’язаний із далекого 1994 року). Вона прийшла на гонку – і дивіться: я переміг»[1]. Деколи забобони проникають й у світ футболу, наприклад, у Білорусі в травні 2005 року матч між «Торпедо» та «Локомотивом» розпочався на сім хвилин пізніше, оскільки жодна з команд не хотіла виходити на поле першою (футболісти вважають, що команда, яка виходить першою на поле, програє)[2].

Особливої уваги заслуговує випадок, що трапився в Танзанії, де дві головні команди місцевої вищої футбольної ліги, «Симба» та «Янга», повинні були сплатити штраф у розмірі 500 доларів за кожного гравця, оскільки їхні гравці перед грою провели чаклунський обряд, щоб завдати шкоди суперникам: певні обряди на стадіоні, дивні жести та поведінка, які годі було зрозуміти. «Ми повинні були втрутитися, – заявив генеральний секретар Футбольної Федерації Танзанії Майкл Вамбура. – Адже ці обряди компрометують наш футбол. Багато хто, наприклад, вірить, що якийсь старий чаклун може накласти закляття на футболістів іншої команди, вплинувши таким чином на результат гри. Ми пробували викорінити такі речі через штрафи, технічні поразки, але мушу визнати, що проблему не вирішено і ми просто не знаємо, що робити»[3]. До слова, тоді ці дві команди зіграли внічию! І таких випадків на Чорному континенті – безліч!

У світі спорту існують певні безглузді вірування та забобонні звички, які спричиняють те, що певні спортсмени поводяться просто ірраціонально: хокеїст команд ліги «Оттава Сенаторз» Брюс Гардінер, наприклад, перш ніж вийти на поле, змочує ключку в… унітазі; Патрик Рой із хокейного клубу «Колорадо Евеленш» пише на щитках імена своїх дітей; директор англійського футбольного клубу «Оксфорд Юнайтед» звертається до єпископа, щоб той вигнав бісів із покриття стадіону тощо. Багато спортсменів використовують ці обряди, щоб перемогти стрес, повірити в себе та полегшити концентрацію перед грою. Забобони стають їхнім єдиним дозволеним допінгом[4]

Згідно з думкою Джузеппе Кальдерайо, спортивного лікаря та психолога, можна провести аналогію між певними забобонними жестами конкретних спортсменів та сучасними неклінічними формами терапії, єдиною метою яких є певне суспільне впорядкування: «Деякі забобони, задля запобігання чи уникнення нещастя, можуть мати вигляд можливих форм психологічної підтримки, оскільки є визначена чітка мета. До того ж, ці магічні жести все ще можуть задовольнити потреби та очікування багатьох осіб: спортсменів, тренерів, керівників та вболівальників, які, можливо, невпевнені, але при цьому, однозначно, забобонні. Врешті-решт, забобонність включає в себе страх та невпевненість в особливих ситуаціях, і всі ми за певних обставин можемо піддатися такій тенденції»[5].

Спектр забобонів просто вражає своїми масштабами внаслідок того, що кожен із нас формує власну думку через конкретні збіги чи спогади, пов’язані з дитинством, коли ми за певних обставин вигравали, а за інших – програвали нашим товаришам.

ЗАБОБОНИ В ЦИТАТАХ

  • Оноре де Бальзак (1799-1850 рр.): «Людина не така вже й нещасна, коли вірить у забобони»; «Забобонність має присмак надії».
  • Е. Бурке (1729-1797 рр.): «Забобонність – це релігія слабких людей».
  • Цицерон (106 до Р.Х. – 43 Р.Х.): «Забобонність – це нездоровий страх перед Богом».
  • Б. Кроне (1866-1952 рр.): «Може це і неправда, але я буду обачнішим».
  • Д. Дідро (1713-1784 рр.): «Уникати забобонности – це теж забобонність».
  • У. Еко (нар. 1932 р.): «Бути забобонним – погана прикмета».
  • 3. Фройд (1856-1939 рр.): «На землі і на небесах набагато більше речей, ніж ви можете усвідомити завдяки вашій філософії»; «Якось я, на превеликий мій подив, зрозумів, що правильнішим розумінням снів є не медицина, а народні вірування, які вкорінені в забобонності».
  • Й. Ґете (1749-1832 рр.): «Забобонність – це поезія життя: серед численних реальних речей вона прагне до найдивніших стосунків».
  • С. Гітрі (1885-1957 рр.): «Я не вірю в забобони, адже вони приносять нещастя».
  • Д. Леопарді (1798-1837 рр.): «Забобонність – це релігійне зловживання, породжене невіглаством. Сучасна людина могла б сказати, що це наслідок невігластва релігійних осіб».
  • М. Лютер (1483-1546 рр.): «Забобонність, ідолопоклонство та лицемірство не скаржаться на бідність, а от істина ходить і просить милостиню».
  • М. Монтень (1533-1592 рр.): «Забобонність має в собі щось від малодушности».
  • Платон (427 до Р.Х.): «Невігластво є причиною всіх бід».
  • К. Симак (1904-1988 рр.): «Вампіри, перевертні, ельфи та всі їхні колеги зникли з нашого життя, оскільки вони могли жити лише на хмаринках нашого невігластва та забобонности. Зараз ми заново зіткнулися з невіглаством і забобонами, що зумовлено катастрофічним браком знань».
  • Ф. Вольтер (1694-1778 рр.): «Забобонність спричинює світову пожежу, філософія ж її гасить»; «Забобонність належить до релігії, як астрологія – до астрономії; це божевільні дочки мудрої матері».

[1] Цитовано за Binco Е. в Маgіа. Non è vero та сі credo (Mondo Nuovo, 175), – LDC, Torino 1998, c. 17.

[2] Див. http://it.uefa.com/footballeurope/news/Kind=2/newsId= 378244.html

[3] Див. http://wvw.missionaridafrica.org/archivio_rivista/2005_02/05.htm

[4] Див. Allemann К. в La Gruyere від 27 вересня 2003 року.

[5] Див. Magia е superstizione presenti anche nel mondo sportivo: http://www.numedionline.it/numedi/arc002/web0102/05.html

Попередній запис

Чи існують нові форми забобонів?

Наступний запис

Чи сучасна молодь менш забобонна, ніж їхні батьки й дідусі?