Чи існують нові форми забобонів?

Звісно, що так! Забобонність часто вважають хворобою душі та духу. Вона, як вірусна недуга розвивається завдяки постійним «генетичним мутаціям», щоб створити нові форми заразних вірувань. Водночас зі зникненням певної кількости народних вірувань, пов’язаних здебільшого з природою (погода, народна медицина), виникли інші форми забобонности. У наші дні джерело ірраціональности може бути заховане в салонах моди і в мистецтві: архітектура, спорт, театр, ігри тощо. Ви ніколи не цікавилися, чому артисти бояться фіолетового кольору? Це пов’язано з літургійним кольором богослужень Римо-Католицької Церкви у Великий піст. Колись на цей час зачиняли всі театри та цирки, що для акторів означало період застою. Тобто для людей, пов’язаних із театром, наставали часи скрути та голоду. До слова, саме артисти особливо захоплюються різними шарлатанськими забобонами. Наприклад: у січні 2006 року акторка Гвінет Пелтроу вирішила скористатися послугами послідовників Кабали[1] для благословення свого нового лондонського будинку, оскільки вважала, що він переповнений негативною енергетикою, яка могла позначитися на її вагітності. Вона прислухалася до поради співачки Мадонни, яка є вірною послідовницею цієї містичної єврейської течії, і запросила десятьох чоловіків-кабалістів до свого будинку в Белсайз Парк (північ Лондону), а ті вже провели особливий обряд, використовуючи баранячий ріг[2]. Світ музики взагалі дуже сприятливий для забобонів: відомий тенор Лючано Павароті, наприклад, вірив, що скривлений цвях приносить удачу, а зранку, коли прокидався, намагався вставати з правої ноги, щоб удень уникнути невдач[3].

Вражає також кількість забобонів, пов’язаних зі шлюбом. Окрім старої приказки «Облита наречена – щаслива наречена», яка потрапила в Італію з Англії, зараз спостерігаємо традицію, за якою наречена повинна вдягнути «щось старе, щось нове, щось блакитне й не своє». До того ж, якщо ви забобонні, то знайте, що вам принесе нещастя: пошиття власного шлюбного одягу, примірка повного строю або ж зустріч з іншою нареченою перед входом до церкви…

В Італії вважають, що особливий успіх принесе рожевий одяг, якщо його вдягнути в ніч святого Сильвестра (31 грудня). Особливо це стосується нижньої білизни. І, будь ласка, не питайте мене, звідки взявся цей забобон!

У березні 2005 року одна новина викликала неймовірний ажіотаж в англійській пресі. Йдеться про забобон, що походить із Карлайлу (Північна Англія). Жителі цього міста перебували в розпачі через кам’яний пам’ятник, який місцева влада поставила за п’ять років до описуваних подій. На цьому монументі були вирізьблені слова прокляття, які архиєпископ Глазго 1525 року адресував мародерам та розбійникам, що панували в цих краях. Бідні жителі міста вважали, що це прокляття звернене до них. Вони були переконані, що від часу встановлення пам’ятника місто пережило численні випробування та труднощі: спалахи ящуру, повені, безробіття і, наостанок, виліт місцевої футбольної команди в нижчу лігу. Міськрада Карлайлу вже хотіла звернутися до екзорцистів, паралельно підраховуючи суму, необхідну для зруйнування монумента, щоб усе налагодилося[4]. Хтось каже, що забобонність – погана прикмета, але мені здається, що забобонність веде не до невдач, а до неадекватної поведінки.

Інша форма забобонности присутня навіть у наукових колах. Брак самокритики, труднощі з дискусіями щодо обмежености науки, як і поспішні публікації недостатньо вірогідних результатів, величезний обсяг реклами, що спокушає глядача та збільшує економічну продуктивність – це лише деякі грані забобонного мислення, яка стало на перешкоді справжньому науковому прогресу і, відповідно, добробуту людини.

ЗАБОБОНИ І ПОЛІТИКА

Відомим став жест «кози» (піднятий угору кулак з розтисненими мізинцем і вказівним пальцем, і долонею, направленою вперед), який використав 1975 року Президент Італії Джовані Леоне, коли під час спалаху епідемії холери відвідував лікарню Кутуньйо в Неаполі, адже цей забобонний жест повинен був відігнати загрозу зараження. Він не був єдиним політиком, що використав цей жест, що нібито відганяє злих духів, і спадкоємців було чимало: Беттіно Граксі та Джовані Горія, які публічно продемонстрували «козу». Дехто згадує, що навіть Муссоліні під час відвідин британського прем’єра Ідена в Палаццо Венеція використав цей жест у ту хвилю, коли гадав, що ніхто його не бачить.

Є подібний жест іншого типу, який використав Берлусконі за спиною іспанського міністра закордонних справ під час одного зі самітів. Інше значення має жест, який продемонстрував Білл Клінтон під час перебування в Римі, щойно вийшовши з літака. Цей жест, який у США є привітальним, викликав, як і очікувалося, досить бурхливу реакцію.

Якщо далі говорити про Америку, то набагато тривожнішими були прояви забобонности колишнього Президента Рональда Рейгана, який під час свого мандату вирішував більшість справ лише після консультацій зі своїм астрологом. Звільнивши Білий Дім, він попросив, щоб номер його нової адреси змінили з «666», як із «числа диявола», на 668.

І навіть королева Британії Єлизавета 1965 року виявила свою забобонність, коли, перебуваючи в Дуйсбурзі, попросила, щоб номер притулку, який вона мала відвідати, змінили з «13» на «12А».

Забобони та політичні структури завжди трималися разом. Щоб не відходити задалеко, згадаймо, як у XIX столітті в Італійському Королівстві тогочасні правителі намагалися вберегти себе від нещасть завдяки різноманітним амулетам, які деколи видавалися дійсно дивними. Віктор Емануїл II Савойський, перший король Італії, наприклад, відрощував нігті на пальцях, щоб згодом придворний ювелір прикрасив їх золотом і діямантами, після чого він… дарував їх своїм коханкам як талісмани. Після смерти короля його наступник Умберто І віднайшов один із таких нігтів, який попередник подарував його матері Розіні і вручив його як талісман графові Мірафйорі.

Massimo Polidoro (див. статті на: http://www.psicolinea.it/c_e/non_e’_vero_ma_ci_credi.htm

Prigionieri della superstizione: http://www.golemindispensabile.it/Puntata24/articolo.asp?id-1097&num=24&sez=325&tipo=&mmp=&ed=&as)


[1] Кабала – духовно-містичне вчення, основними джерелами якого є єврейські релігійні книги Йєцира, Багир, Зоар і писання Арі (прим. ред.).

[2] Новина від 3 січня 2006 року в Quotidiano Nazionale (див. http://qn.quotidiano.net/chan/musica:5397116:/2006/01/04)

[3] Див. Burgio A., Dizionario delle superstizioni, – Hermes Ed., Roma 1992. c. 209.

[4] Див. http://www.voceevangelica.ch/index.cfm?method=articoli.notizie_gen&id=2509

Попередній запис

Чому маги мають таку шалену популярність?

Наступний запис

Чи є забобони в спорті?