Неділя М’ясопусна подає нам науку про Страшний суд. Сам Ісус розповідає про цей суд метафорично, як то Він, Син Людський, прийде у Своїй славі разом з Ангелами, сяде на суддівському престолі й збере всі народи світу та буде судити і відділяти одних від одних, як пастух відлучає овець від козлів. – Вівці – це ті, що лагідні, спокійні, податливі на провід, готові йти за добрим пастирем Христом. Козли ж – ті, що недовірливі й неподатливі на провід, що все роблять по-своєму, не йдуть за пастирем. – Добрих Господь поставить праворуч Себе і назве їх благословенними, бо вони мають ласку Божу, а злих – ліворуч Себе, назве їх проклятими і віджене від Себе в огонь вічний, бо вони без ласки Божої (Мт. 25:31-46).
Сьогодні ми призадумаємось над потребою Божої благодаті, чому вона необхідна для нашого спасіння? – Найперше пригадаймо собі те, чого ми навчилися в катехизмових поученнях, а саме: що ласка Божа – це надприродний Божий дар, який дає нам Бог через заслуги Ісуса Христа для нашого спасіння. – На питання – скільки є видів ласки Божої? – відповідаємо так: є два види ласки – освятна та діюча. Освятна ласка – це Божий дар, що дає нашій душі нове, надприродне життя, тобто робить нас учасниками Божого Царства. Як діє освятна ласка? По-перше, вона освячує нас і вчиняє милими Богові. По-друге, під її впливом ми стаємо Божими дітьми. По-третє, робить нас святинею Святого Духа. По-четверте, вчиняє нас спадкоємцями неба. Діюча ласка – це надприродний Божий дар, що просвічує наш розум, щоб ми могли краще пізнати правди Божі, й зміцнює нашу волю, щоб виконували добрі діла та уникали гріха.
Із навчання релігії Святої Церкви знаємо, що шоста правда віри твердить, і ми в це віримо, що «Божа ласка до спасіння конечно потрібна». На питання «Чому?» є така коротка відповідь катехизму: «Освятна ласка є необхідна для спасіння, бо вона єдина дає нам надприродне життя і завдяки цьому можемо дістатися до вічного щастя – неба».
Первородний гріх Адама та Єви знищив надприродне життя в них самих і в усіх їхніх нащадках. Отже, всі люди, хоч створені Богом за співдіяння батьків, народжуються тільки до природного життя; вони, коли приходять на світ, уже не успадковують ласки надприродного життя, бо ту ласку втратили прародичі людства. Втративши ласку надприродного життя, людство позбулося також вступу до вічного щастя – неба; а з тим прийшла всяка неміч і слабість, схильність до гріха і тілесна смерть як кара за первородний гріх прародичів.
Щоб учинити можливим спасіння людей після первородного гріха, милосердний Бог дає засоби, яким ту втрачену ласку можна було б наново одержати. Насамперед Він дав Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, щоб викупити нас із неволі гріха, щоб надолужити за всі гріхи, якими Бог Отець був ображений. Людям самим не до снаги надолужити Богові за безмежну образу, яку спричинює гріх. Тільки Ісус Христос – Син Божий – міг надолужити Богові Отцеві. Людина ж замала, щоби без посередництва Божого – Божої допомоги – це зробити. Тож сам Бог – Друга Особа Божа – Ісус Христос прийшов на світ, щоб спасти людство. Терпіннями і смертю Він відкупив нас із неволі гріха та надолужив за кари, які гріх стягнув на людство. Це діло відкуплення можемо назвати ласкою Божого милосердя над людством, яке втратило спадщину надприродного життя.
Надзвичайне багатство богословського мислення про благодать і надприродне життя знаходимо у святих Церкви, а особливо треба згадати святого Кирила Александрійського, що навчає про наше прибране синівство як про «наше підвищення, через Ісуса Христа, до тієї гідности, що перевищує не лишень людську природу, а й усяку природу».
Але щоб скористати з тієї ласки відкуплення, Ісус Христос навчив нас, що треба вірити в Його науку й охреститися. – Через віру ми пізнаємо Його науку, а через Хрещення дістаємо ту ласку, що дає нам надприродне життя і робить нас Божими дітьми та спадкоємцями неба. Тайна Хрещення дає нам освятну ласку, яка змиває з нас первородний гріх; а якщо людина, що хреститься, перед тим вчинила особисті гріхи і за них щиро жалує, то Хрещення змиває також особисті гріхи і кару за них. Не можна спастися без Божої ласки, тому Хрещення потрібне, щоб ту ласку набути, адже сам Ісус Христос сказав: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5). «Хто увірує й охриститься, буде спасений» (Мр. 16:16). Отже, без відродження, що відбувається через хрещення, неможливим є спасіння, а це відродження стається через влиття освятної ласки. – Святий Павло каже, що ми є спадкоємцями неба, якщо є дітьми Божими; а ми є дітьми Божими через освятну ласку. – «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові…» (Рим. 8:14-17).
Щоб пояснити необхідність освятної ласки, аби увійти до Царства Небесного, Ісус Христос розповів притчу про весілля, яке справив цар для свого сина. На ту учту володар запросив багатьох; кожен гість мав бути одягнений у святкову одіж. Коли цар увійшов до весільної зали, побачив чоловіка, що не був належно вбраний. Тож наказав його зв’язати й викинути геть у темряву кромішню. В екзегетичному поясненні цієї притчі цар – це Бог; син, якому він справляє весілля, – це Ісус Христос; весільний бенкет – це Царство Боже, що вже й у Старому Заповіті представлялося символом містичного шлюбу Бога зі Своїм народом, а в Новому Заповіті – це містичний шлюб Ісуса Христа із Його Церквою. Радість же – від щастя бути запрошеним на весільний бенкет – відповідає радості-щастю участи в Царстві Христовім. – У притчі сказано, що були запрошені вибрані гості, це стосується вибраного народу – Ізраїля, а також вибраних тепер, через Хрещення, християн, які не прийняли запрошення, не виконали волі Божої і тому не стали учасниками щастя Божого Царства. Тоді цар послав слуг, щоб запрошувати всіх, кого лише зустрінуть, – злих і добрих. Так і сьогодні Бог кличе всіх до Свого Царства; Ісус хотів, щоб його Євангеліє було проповідуване всім народам, щоб ніхто не був виключений з нагоди спастися. Тому й сказав Апостолам: «Хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мр. 16:16).
У притчі Ісус навчає, що в Царстві Божому на землі можуть бути і злі, і добрі, але щоб бути допущеним до вічного весільного бенкету, замало належати до Церкви Христової тільки тому, що охрещений, потрібно ту ласку Хрещення, освятну ласку, ту весільну одіж Божого Царства носити-зберігати, а коли її втратили чи забруднили через гріх, наново віднайти, відчистити Святою Тайною Сповіді, яку Ісус Христос установив для нас, немічних нащадків Адама. Те, що сказано в притчі, що цар увійшов, аби подивитися на гостей, означає Божий суд; там він побачив чоловіка, що не мав на собі святкового вбрання, це нам треба розуміти так, що він не мав освятної ласки. За східною традицією цар давав весільну одіж тим, що приходили на його запрошення, і гості мали зодягнути її на себе, а коли хтось не вбирався в ті шати, то мав провину і цар виганяв його з бенкету. Так само є і з нашим спасінням. Через Апостолів, через святу Церкву, її єпископів і священиків, а навіть через наших батьків Ісус Христос запрошує нас до Свого Небесного Царства, хоче, щоб ми спаслися. Він дає нам освятну ласку через Святі Тайни Хрещення і Сповіді та зміцнює ту ласку Тайнами Миропомазання і Євхаристії. А також, щоб одержати освятну ласку й втриматися в ній, Господь дає нам ще діючу ласку, потрібну для того, щоб дати віру, яка веде нас до пізнання Бога; дає ласку, щоб розум пізнав правди Божого об’явлення. «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8). Дає ласку, щоб зміцнювати нашу волю, щоб чинити опір спокусам, щоб уникати гріх, і св. Павло про це навчає: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1Кор. 10:13). Також дає ласку чинити «добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10). «…Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
Бог завжди має милосердну і щедру волю спасти кожну людину, тому Він усім дає Свою ласку. Але деякі люди не осягнуть спасіння, бо не приймають ласки, не хочуть її прийняти, а як прийняли через Тайну Хрещення чи Сповідь, то знову втратили через особистий гріх. І коли вмирають у стані тяжкого гріха, не будуть спасенні.
Щоб Божу освятну ласку втримати і збільшити, треба з нею співдіяти: жити християнським життям, зберігати Божі Заповіді, чинити добрі діла, бути свідомим своєї залежности від Бога, думаючи про Нього і звертаючись до Нього в молитві. Молитвою і добрими ділами ми зможемо втримати в житті освятну ласку, яка потрібна для нашого спасіння. Святий Августин знав, що нам треба співпрацювати з Богом у ділі нашого спасіння, що ми маємо прийняти Його ласку, у ній жити і вмерти, тому навчав: «Бог створив нас без нас, але не спасе нас без нас». Амінь.
о. Северіян Якимишин, ЧСВВ