Чимало людей заперечує існування пекла передусім тому, що здебільшого самі зацікавлені в цьому. Злодії, якщо б тільки могли, знищили би усіх жандармів. Ті ж, у кого нечисте сумління, намагаються будь-яким чином переконати самих себе, що пекла немає, передусім – вогненного пекла, бо знають, якщо б воно існувало, то було б призначене для них. Вони чинять, немов боягузи, що горланять в усе горло серед глухої ночі, щоб заглушити сумління й не відчувати сильного страху, який їх поглинає.
Щоб додати собі відваги, намагаються переконати інших у тому, що пекла немає. Доводять це в більш або менш наукових філософських книгах, посилаючись у своїх доказах один на одного, і, створивши загальний безлад, роблять висновок: у пекло ніхто не вірить, тому вони теж мають право не вірити в нього.
Такими були в минулому майже всі провідники вольтеріянського невір’я. Вони доводили, що немає ані Бога, ані Неба, ані пекла. Однак з історії ми знаємо, що усі вони у хвилину смерті, пройняті великим страхом, відмовлялися від свого блюзнірства, сповідалися, благали Бога і людей пробачити їхні гріхи. Приміром, Дідро після смерті д’Алямберта писав: “Якщо б я там був, злякався би, як усі інші”. Відомо також, що Вольтер, головний провідник усіх тогочасних безбожників, неодноразово благав на смертельному одрі покликати священика зі Святими Тайнами. Проте сподвижники Вольтера не впустили священика до старого грішника. Так Вольтер і помер у приступі розпачу й люті.
Ті, хто найактивніше заперечує пекло, вірять у нього так само, як і кожен з нас. Лише у хвилину смерті спадає з їхнього обличчя маска з-під неї, проглядається те, що ховалось у глибині душі. А тому, не слухайте доказів тих, котрі керуються тільки особистою зацікавленістю або страхом.
Другою причиною заперечення існування пекла є нечисте серце. Кожен, хто не бажає покинути грішне життя, схильний твердити, що пекла немає.
Так, наприклад, людина, серце, уява, почуття, щоденні звички якої мають перед собою лише одну мету: гріховні пристрасті, яким вона віддавалася сповна, не бажає навіть слухати про пекло! Говорити їй щось, все одно, що горохом об стіну. Навіть посеред галасу гріховних пристрастей, коли в її душі пролунає голос сумління й віри, вона відразу ж накаже серцю мовчати й не слухати голосу правди.
Спробуйте що-небудь сказати про пекло молодикам, яких чимало в наших вузах, підприємствах і організаціях. У відповідь вони лише заскреготять зубами або зайдуться злим сміхом, котрий означатиме більше, ніж усі докази віри й здорового глузду. Вони просто не хочуть, щоб існувало пекло.
Нещодавно я зустрівся з такою людиною. Остання іскра віри привела його до мене. Я повчав його, як міг, переконуючи, щоб він не ганьбив сам себе, жив по-християнськи, а не як тварина. “Все це чудово і гарно, – відповів він, – може, ви й праві. Але, коли мною заволодіває пристрасть, через яку я втрачаю розум, то нічого не чую і не бачу. Бог, пекло тоді для мене ніщо. Якщо пекло існує, я потраплю туди, але мені байдуже”. Він пішов, і я вже ніколи не бачив його.
А що казати про скупих, лихварів та злодіїв! У своїх скринях вони мають безліч незаперечних доказів проти існування пекла! Хіба можуть віддати те, що нагромадили, розлучитися із своїми грішми й коштовностями?
Споглядаючи такі пристрасті, як-от: ненависть, гнів, помста, гордість – як не згадати про пекло! Усі смертні, опановані ними, притиснуті до стіни першими-ліпшими доказами здорового глузду твердять, що повірили би в пекло, якщо б хтось з мертвих встав й запевнив їх, що воно існує. Проте Ісус Христос неодноразово говорив, що марно сподіватися на таке: вони все одно ніколи не повірять.
Хто не хоче вірити в пекло, той у нього не повірить, навіть якщо мертві повстануть з гробу
Якось в Єрусалимі Ісус Христос проходив повз будинок, фундамент якого можна побачити ще сьогодні. Цей дім належав молодому, заможному фарисею на ім’я Нікентій, що незадовго перед тим помер. Ісус, довідавшись про життя Нікентія, вирішив на його прикладі дати повчання Своїм учням і люду, який йшов разом з Ним: “Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому…
Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!… Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас.
А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п’ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!” (Лк. 16:19-31).
Цими словами Сам Син Божий відповів на ілюзії людей, які, щоб утвердитися у вірі в пекло, вимагають чудес і воскресіння мертвих. Та навіть, якщо б діялися навколо них численні чудеса, вони б не повірили. Згадаймо хоча б євреїв, на очах яких Ісус Христос чинив великі чудеса, приміром, воскресив Лазаря у Віфанії. Та це спонукало їх до таких розмов: “Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить? Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують… Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його” (Ів. 11:47-48,53). Такий самий результат мали й пізніші чудеса, які в Ім’я Ісуса публічно чинив св. Петро та інші апостоли і достовірність яких неможливо заперечити. Священики і фарисеї в один голос заявили: “Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити. Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім’я” (Дії 4:16-17). Ось як сприймають чудеса й воскресіння мертвих люди злого серця і духа.
Наведемо відомий вислів Дідро: “Навіть якщо б увесь Париж клявся мені, що бачив мертвого, воскреслого з гробу, я скоріше б повірив у те, що цілий Париж збожеволів, ніж повірив би людям”.
По суті, це зухвале зізнання характеризує невірців, що вирізняються своєю сліпотою й затятістю. Саме цим атеїстичним принципом вони керуються у своєму житті.
Знаєте, що слід зробити, щоб повірити в пекло? Треба жити так, щоб не було приводу боятися пекла. Дивіться на справжніх християн, сумлінних, моральних, ревних у виконанні своїх обов’язків. Чи комусь з них спаде на думку сумніватися в існуванні пекла? Сумніви, радше в серці, ніж у голові, як зазвичай, породжуються в людей малоосвічених і зухвалих. Отже, той, хто живе в згоді із сумлінням, не сумніватиметься в існуванні пекла.