“Продовжуймо крокувати, браття мої, відповідно до своїх можливостей, услід за нашим отцем і одночасно висловлюймо подяку Спасителеві, Який дав Своїм слугам на цій дорозі, яку вони долали, самовідданого провідника, а через нього відродив нас наново в блиску його святого життя. Отже, просімо в Отця милосердя, щоб під патронатом Святого Духа і ми заслужили на досягнення тієї ж межі – постійного щастя і вічної радості, до яких він так розсудливо і назавжди увійшов. І нехай так станеться” (LIB, №109).
***
Це слова Йордана де Сахе, наступника Домініка, який очолив Орден і забажав описати портрет отця проповідників. Ця молитва виражає ту ніжну прив’язаність, яку відчували до Домініка його брати і сестри. Харизма великих засновників полягає в тому, що вони притягують до себе душі, сповнені прагненням присвятити себе Богові та служити Йому тим способом, який вони обрали. Це є дуже незвичайний дар, який, якщо був би тільки людським, не міг би так довго тривати, але який буде тривати вічно, бо походить від Бога.
Св. Домінік беззаперечно мав такий дар. Ми навели безліч свідчень, можна було б додати ще інші, як, наприклад, ще одне свідчення брата Вільгельма з Монтферата.
“Брат Домінік часто приходив до єпископа Остії, і так я познайомився з ним. Мені сподобалася життєва позиція благословенного Домініка, тому я відразу відчув приязнь до нього” (VIE, С. 43).
Такий вплив Домініка полягав насамперед у незвичайній силі його особистості. Можна сказати, що вона випромінювала, чи радше виявлялася, через його покору. Покора великих святих – як ґрунтовні знання відомих учених, які вміють промовляти – і до дітей.
Від першої хвилини відчувалося, що брат Домінік сповнений Божим Духом, Духом, який огортає під час довгих ночей, проведених у молитві. Домінік був людиною, в якому перебував Святий Дух. І Святий Дух зробив його Своїм видимим помешканням. Цього просто не можливо було не відчути. “Моральна досконалість і сила любові до Бога, яка його надихала” (LIB, №103) впадали у вічі, проникали в усіх, а навіть у тих, кого картав, у ретельності свого безперервного повчання.
Ось, що розповідає далі отой особливий свідок, яким був Йордан де Сахе, який знав Домініка дуже близько і старався розповісти все, що запам’ятав, для користі тих, хто не знав Домініка, як це є в нашому випадку.
“Легко здобував собі, з першого погляду, доброзичливість усіх” (LIB, №103).
Сама його присутність справляла дуже велике враження. Зворушував серця тих, до кого звертався. Умів слухати їх із неслабнучою увагою. Не належав до тих осіб, які слухають з обов’язку або з огляду на те, що посідають відповідне становище. Слухав, бо його переповнювала любов. “Приймав усіх на лоно свого милосердя, а тому що любив усіх, також усі любили його”, – це прозвучало незабаром після його смерті.
У вічі кидаються його глибокі людські риси характеру. Суворість чернечого життя зовсім не ослабила його гуманізму. “Справжній послідовник убозтва, який виявляв особливу стриманість у споживанні їжі й пиття, який уникав будь-якого комфорту, цілком панував над своїм тілом” (LIB, №108). Не належав до тих аскетів, які, викликаючи неспокій, для декого можуть стати ходячим докором сумління. Жінки вважали Домініка гарним, їм подобалося його обличчя і показна статура. Щоби переконатися в цьому, достатньо прочитати фрагмент із свідчення с. Цецилії:
“Ось портрет благословенного Домініка: середній зріст, худорлява фігура, гарне обличчя, трішки рум’яне, волосся і борода рудуватого відтінку, гарні очі. З його чола і очей променів якийсь блиск, який викликав повагу і щире ставлення оточуючих. Завжди був усміхнений і радісний, змінювався хіба що тоді, коли бачив чуже страждання. Долоні рук мав витончені й гарні, а голос глибокий, чистий, можна сказати дівочий. До кінця своїх днів мав густе волосся, а наприкінці життя – трішки позначене сивиною” (VIE, С. 124).
Навіть якщо плин часу і став тією причиною, що після багатьох років у спогадах с. Цецилії зберігся дещо прикрашений портрет її духовного отця, все одно насамперед він був отцем.
Уміючи бути братом для всіх, св. Домінік понад усе був отцем. Отець – це той, хто дає життя. Домінік мав багато духовних дочок і синів, які завдячують йому не тільки фізичним чи духовним життям, але й монашим. Усі, хто вступили до його Ордену, знають, що черпають духовні сили з постійно діючої молитви отця проповідників. Так, як тут, на землі, Домінік прагнув заснувати такий Орден усіма силами душі, так само постійно прагне його і з небесних висот, як це стверджує Йордан де Сахе в одній гарній молитві.
“О святий священику Господа, славний сповіднику, відомий проповіднику, благословенний Домініку, мужу, якого обрав Господь! У свій час серед усіх ти був об’єктом Його щедрості й уподобання за своє праведне життя, через чуда і повчання. Тепер ми радіємо, що ти є нашим особливим заступником перед Богом. До тебе, якого почитаю понад усіма святими, взиваю […]” (VIE, С. 129).
Св. Домінік любив усіх, як батько, і всі теж любили його, як батька. Після смерті його оплакували як отця, відхід якого створив велику духовну пустку.
Як духовний отець, Домінік дбав про формування своїх духовних синів, опираючись на важливість як наведених прикладів, так і повчань. Указав їм дорогу. Задав тон. Заохотив, а в потребі зганив, тобто зробив дітей духовно сформованими жінками і чоловіками, що є справжнім завданням духовного отця.
Залишив ім’я, яке з християнською гордістю носять домініканці й домініканки. А завдяки грі слів назва Ордену вказує як на приналежність до Господа, так і до Домініка.
Як засновник Домінік є патріярхом, бо від нього беруть свій початок багато монаших Згромаджень, є ніби отцем численного духовного потомства, в якому кожний син і кожна дочка заснували власну чернечу родину, яка знову розділилася на ще кілька родин. Усі ці родини єднає патріярх. З нього бризнуло життя, яке передається з покоління в покоління разом з його іменем і духом родини.
Щороку сьомого листопада, коли Церква згадує всіх померлих, що належали до Ордену домініканців, під час набоженства читають лист Йордана де Сахе, адресований домініканській братії. Цим листом ми вирішили завершити наші реколекції, які ми прожили разом зі св. Домініком.
“До моїх найдорожчих братів у Христі Ісусі! Прошу вас і перестерігаю, навіть заклинаю вас Тим, Хто відкупив вас Своєю Божественною Кров’ю і повернув вам життя через Свою смерть: не занедбуйте своїх завдань чи намірень вашого життя. Пам’ятайте своїх попередників. […] Один з них перевищив усіх решту – це наш славний світлої пам’яті о. Домінік. Коли жив серед нас, керувався духом. Не задовольняючи тілесних пожадань, опановував його: у споживанні їжі, одязі, способі життя виявляв справжнє убозтво. У молитві постійно, особливо піддавшись співчуттю, охоче проливав сльози за своїх дітей, що означає, що піклувався про їхні душі. Не відступав перед труднощами, спокійно протистояв.
Якого рівня мужності у вірі осягнув серед нас, свідчать його справи, а підтверджують це його християнські чесноти і чуда. Нам об’явлено, в якому пошануванні перебуває сьогодні перед Господом Богом за посередництвом знаків і засвідчено чудами впродовж останніх днів, коли ми перенесли його святі останки з першого гробу в достойніше місце.
Отже, нам потрібно прославляти за нього нашого Спасителя, Сина Божого, Ісуса Христа, Який зволив вибрати Собі такого слугу і настановити його над нами як духовного отця, щоби нас духовно сформувати з допомогою чернечого життя і заохотити його сяючою святістю” (Літургійний формуляр Ордену проповідників // Літургія Годин. – Париж, 1983. – С. 398).
КІНЕЦЬ