Чування – тверезість – перемога

У книжці «Дике серце. Таємниця чоловічої душі»[1] Джон Елдредж пише, що, читаючи у Святому Письмі про духовні обладунки, замислюємося, про що йдеться. А далі пояснює, що це означає, що маємо швидко вдягти на себе ці обладунки! Треба підперезатися «ременем правди», надягти «броню праведности», взути черевики «в готовість Євангелії миру», узяти до рук «щита віри», захистити голову «шоломом спасіння»[2]. Усе це означає нашу віру в Ісуса. Проти всіх залякувань диявола, проти пробудження в нас страху й відчуття поразки в цій духовній боротьбі не маємо іншої зброї, крім нашої довіри до Ісуса. Тільки перебуваючи в близьких стосунках із Ним, можемо, по-перше, відчути себе в безпеці, а по-друге, пізнати правду про все наше життя. Можемо також довідатися правду про ті спокуси, які в ослабленому серці починають набувати привабливости та поступово підкоряти нас. Маємо змогу побачити їхню справжню огидність і нищівну силу. І тоді вони почнуть втрачати свою привабливість. Однак досягти цього зможемо лише в тому разі, якщо дивитимемося на них із перспективи близькости з Ісусом і нашого почуття безпеки, яке дарує нам перебування поруч із Ним. Це наш єдиний порятунок у боротьбі з найрізноманітнішими спокусами й, передусім, зі спокусою розпачу – складення зброї. Це наша тверезість: «Противтесь йому, тверді в вірі…» (1Пет. 5:9). Тільки сила віри в Ісуса Христа, Переможця над усім злом, є нашою силою. «Будьте тверезі, пильнуйте!» (1Пет. 5:8). Тверезість і пильність, а також відвага, проявлена під час боротьби, становлять щось на зразок противаги сум’яттю, яке призводить до втрати бойового духу та дає змогу просочуватися страхові. Бог закликає довіритися Йому й каже, що перемогти можливо. Якщо постійно проявлятимемо тверезість, зберігатимемо дух боротьби та практикуватимемо молитовну пильність, то зможемо не боятися сум’яття й будь-яких ситуацій, в які на деякий час потраплятимемо через нього, бо знаходитимемо порятунок і спокій саме поруч з Ісусом, котрий любить нас. Варто також прояснити ситуацію, тверезо оцінивши її та обговоривши з кимось. Чутливість нашої молитви допомагатиме нам дедалі виразніше бачити менш чи більш примітивні спокуси диявола – те, як він старатиметься внести сум’яття в наші думки, почуття, дії.

Під час Божественної літургії, після емболізму: «…щоб ми, завжди вільні від гріха та безпечні від усякого сум’яття, сповнені надії, очікували приходу нашого Спасителя Ісуса Христа», – вірні відповідають: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки». Це молитва, яку маємо проказувати у хвилини посилення страху – того страху, що підштовхує нас до різних безладних дій, часто спричинених відчуттям поразки. Це наша відповідь: «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки». Диявола справді переможено, а спокуси – це його агонія, передсмертні конвульсії. Віра в те, що Ісус панує та що Його є Царство, сила й слава навіки, дуже потрібна нам у ті моменти, коли наше серце тріпотить від страху. Його перемога над злом – злом навколо, злом у нас, злом свідомим і несвідомим – незаперечна й безсумнівна. Це лише питання часу.

У Книзі Даниїла (7:2-8) натрапляємо на образ кількох потвор. У четвертої з них було десять рогів (про це написано доволі таємничо), і вона промовляла зухвало. Не відомо, про що говорила жахлива істота, але дуже виразно змальовано атмосферу цього видіння: потвори, що виходять з глибин; чотири вітри, які розбурхали море. З моря – оселі зла – вилазять страшні звірі. Четверта потвора має залізні зуби, топче і нищить усе та ще й говорить невідомо що – якісь таємничі, зухвалі слова. Перед нами постає образ, що є втіленням хаосу, викликає паніку й страх. Сам Даниїл нажаханий тим, що бачить і чує. У його душі панує сум’яття. А далі бачимо цілковитий контраст – образ, сповнений гармонії та спокою. З’являється Бог у білих шатах, волосся якого наче найчистіша вовна. Від цього образу аж віє спокоєм. Бог сидить на престолі, з-під якого випливає вогненна ріка. А потім приходить Син Людський, теж у білих шатах. «І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване» (Дан. 7:14).

  • «Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Старий днями.
  • Одежа Його біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його огняне полум’я, колеса Його палахкотючий огонь.
  • Огненна річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорнулися книги.
  • Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню. А решті тих звірів відняли їхнє панування, а довгота в житті була їм дана аж до усталеного часу та години.
  • Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього.
  • І Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване» (Дан. 7:9-14).

Такі самі слова лунають після емболізму – молитви, в якій просимо визволити нас від сум’яття. Маючи міцну віру, можемо сміливо говорити, що не боїмося будь-яких залякувань диявола, який намагається в такий спосіб змусити нас, піддавшись спокусі, відчути себе переможеними «хоча б цей єдиний раз» і в підсумку визнати, що все наше життя закінчилося поразкою. Злий дух хоче, щоб розпач переміг нас у будь-якому вимірі: чи то власних переживань, чи то стосунків з іншими людьми, чи то цілого нашого життя, минулого, покликання тощо. Диявол жалюгідний, хоча, насправді, на голову перевищує нас в аргументації, тож не маємо змоги перемогти спокусу самостійно. Книга Буття не залишає жодних сумнівів щодо того, що ми самі не маємо жодних шансів, бо він набагато розумніший за нас. Тому ховається за образом змія. У Книзі Буття його названо «арум» (підлість, підступ), а нагих людей – «арумін» (тобто такі, що безпорадні проти цього). Глибоко в нас закладена віра в добро, прагнення добра, і злий завжди використовує це. Тому Єва так довірливо вступає в розмову зі змієм, поводиться щодо нього як «арумін».

І ми теж – покинуті на самих себе, не захищені присутністю Христа-Царя та Його силою – завжди наражені на небезпеку. Тому в таких ситуаціях маємо з вірою звертатися до Ісуса Христа-Переможця. Нам потрібна терплячість і така молитва:

«Вірю, що Ти, Ісусе, поступово зцілюватимеш мене, позбавляючи моїх страхів, моїх хибних стереотипів, моєї податливости на неправду та різноманітні ілюзії, які все ще мають на мене вплив. Вірю, що оберігатимеш мене, що янгол, якого Ти послав опікуватися мною, охоронятиме мене від страху перед вторгненням у мої межі та що в мені буде дедалі менше хаосу. У різних ситуаціях відчуватиму якісь побоювання, неспокій, але щоразу ліпше даватиму собі з цим раду. Умітиму помічати в собі свої давні страхи й психологічні травми, поки вони ще існуватимуть, і знатиму, що вони є, але не проектуватиму їх назовні, не боятимусь їх уже в різних ситуаціях так сильно, як колись, і не спонукатиму людей до поганих учинків. Вірю, Ісусе, що Ти перемагатимеш у мені Своєю гармонією, Своїм спокоєм, Своїм Царством, що в мені буде чимраз більше ладу – ладу, глибоко закоріненого в мою людяність, у всі мої виміри – мислення, почуття, волю, що більше не метатимусь у різних ситуаціях. На все це потрібен час, але вірю, що Твоя перемога над усіляким безладом і смертю дедалі більше буде в мені. Тож тепер мені вже не треба боятися поразки, бо належу до дуже сильної команди. Амінь».


[1] Див. Джон Елдредж. Дике серце. Таємниця чоловічої душі, Львів, Свічадо 2009. – Прим. пер.

[2] Див. Еф. 6:14-17. – Прим. ред.

Попередній запис

Той, що любить сум'яття

Наступний запис

РЕЛІГІЙНІСТЬ ВІДТЯТОЇ ГОЛОВИ