Що відбувається, коли молимося

Нелегко сидіти перед Господом. Іноді той, хто перебуває в молитві, може відчувати нудьгу або не має, що сказати. Нас може відволікати багато серйозних справ. Легко сказати: «О, яка з того користь?» або «Що доброго це дає мені? Я нічого не відчуваю!»

Може здаватися, що нічого не відбувається, поки ви молитеся, але доказ сили молитви приходить пізніше, коли працюєте чи служите. Ви усвідомлюєте внутрішню силу, яку дала вам молитва, а також одкровення і мудрість, які отримуєте пізніше, коли в них є потреба.

Коли я кажу, що проводжу три години в молитві щодня, люди іноді запитують: «Де ви берете час?» або «Що ви говорите аж три години? Мені б набридло». Дехто говорив: «Я не міг би помолитися навіть і півгодини!»

Господь попросив мене про три години. Він не просить цього від усіх. Для мирянина, священика чи сестри, яка працює повний робочий день, молитися три години, мабуть, буде неможливо і навіть небажано. Але чи ви священик, чи сестра, чи мирянин, чи диякон, ви повинні знайти час на молитву. Я гадаю, ті з нас, хто служить при Церкві, повинні віддавати Богові не менше ніж годину молитви. Але кожен з нас повинен знайти час, що відповідає його чи її покликанню.

Я почуваю себе дуже привілейованою, бо, живучи як сестра в монастирі, я маю Святі Тайни в себе вдома. Я можу піти до Господа в будь-який час. Але я заохочую всіх мати спеціальне місце, куток чи кімнату, відведені для молитви. Це спеціальне місце з іконою чи образом Ісуса допоможе вам залишити на хвилину турботи цього світу і притягне вас до тіснішого єднання з Господом.

Унікальна річ, яку зробив для мене Господь завдяки дисципліні молитовного життя, – Він дав мені велику науку про зцілення. Він показав мені, як різні книги Писання співвідносяться з тим, що Він навчає, – бо Він завжди вчив, коли зціляв. Він показав мені, як Його наука і Святе Письмо співвідносяться з моїм служінням у нинішній час.

Я хотіла б поділитися наукою, яку засвоїла якось, коли сиділа перед Господом. Я просто дивилася на Святі Тайни, поклонялася Ісусові і говорила Йому, що не маю багато, що сказати, окрім того, що люблю Його.

Я відчула, ніби Ісус промовляє до мене: «Невже ти не знаєш, що ти не повинна Мені щось говорити? Просто перебувай зі Мною. Входь у Мою присутність. Головне не те, що ти робиш для Мене, але те, що Я хочу зробити для тебе».

Потім побачила у видінні чоловіка, який виходив зі свого будинку і сідав на сонці. Коли він сидів на сонці, він зовсім нічого не робив, але колір його шкіри почав мінятися. Люди, які бачили його, знали, що він був на сонці, тому що про це свідчила його шкіра. Чоловік також знав це, бо відчував уплив сонця – тепла й світла.

Я почула, як Господь каже: «Отже, щось подібне до цього відбувається, коли ти входиш у Мою присутність. Ти досвідчиш вплив часу, проведеного зі Мною. Люди побачать це у твоїх вчинках».

Це була велика наука для мене – знати, що я не завжди повинна щось говорити, але все, що маю робити, – це бути з Ісусом.

Молитва і святість

Молитва єднає нас з Ісусом. Вона робить нас свідомими того, що є святим. Молитва допомагає нам розрізняти, що походить від Бога. Молитва також робить нас чутливими до того, що не є святим; до того, що не походить від Бога.

Мій особистий молитовний час дав мені нове усвідомлення того, як примножується у світі гріх. Він також дав мені зрозуміти, що я можу пропустити власні гріхи і недосконалості, спостерігаючи все це беззаконня світу.

Я поїхала до Нового Орлеана на п’ятиденні реколекції. Якось уночі, здригнувшись, я прокинулася. Одразу подивилася на стелю, і там, ніби на кіноекрані чи на екрані телевізора, побачила зображення прекрасного саду. У ньому росло багато квітів, а серед цих квітів було трохи бур’янів.

Господь сказав мені: «Брідж, це твоя душа». Квіти були чеснотами, які я старалася зрощувати, силкуючись стати святою. Але, прогулюючись садом, милуючись квітами, я бачила бур’яни і говорила: «О, вони такі малі і не завдадуть жодної шкоди». Я легко доторкалася до них і казала: «Я не буду вами клопотатися. Ви просто маленькі бур’янці».

Тоді Господь сказав мені: «Ті бур’яни символізують гріх. Ти порівнюєш себе зі світом, з усім злом цього світу».

Ви знаєте, як це буває. Ми чуємо про всі ті жахливі речі, які відбуваються у світі, а потім кажемо: «О, але ж я не вбиваю, не краду. Я не торгую наркотиками. Я не продаю своє тіло, займаючись проституцією» і так далі.

Господь сказав мені: «Ти не покликана порівнювати себе зі світом. Ти покликана порівнювати себе зі Мною. Я твій зразок. Не світ. Ти ніколи не повинна приймати гріх».

Я усвідомила, що потрапляю в ту саму пастку, про яку проповідувала. Я не була пильною щодо гріха у своєму житті.

Продовжуючи споглядати видіння, я побачила, як входить садівник. Він поглянув на мене і сказав: «Якщо дозволиш, я вирву ті бур’яни в коренем за тебе. Тоді квіти стануть яскравіші і буде більше плоду в твоєму саду».

Найбільша хвороба сьогодні – це хвороба не тіла, а душі. Хворобу душі може вилікувати тільки Божественний Цілитель. Господь показав мені, що Таїнство Примирення є засобом, який Він використовує, щоб виполоти гріх; що це є велике Таїнство, щоб допомогти нам зростати у святості. У цьому Таїнстві приходить живий Ісус, щоб боротися з ворогом душі.

Через це видіння Господь показав мені ще дві речі. По-перше, я не можу сама себе спасти. Я не можу самотужки зробити свій сад красивим; я не можу стати святою власними зусиллями. Я повинна визнати, що я грішниця. Якщо я так не вважаю, тоді я самоправедна і горда.

По-друге, я пізнала цінність покаяння і красу Сповіді. Сповідь – це прийти до Ісуса, Який мене любить. Він хоче, щоб я відображала Його красу і любов. Він хоче, щоб я зрозуміла, що Його любов до мене привела Його до страждання і смерті.

Отець Франк Салліван, професор теології в Григоріанському університеті в Римі, якось сказав: «Якщо ви хочете знати, що Бог думає про гріх, читайте про Страсті Ісуса». Страсті Ісуса показують, що Бог думає про гріх, наскільки огидним Він вважає його.

У Страстях Ісуса ми також бачимо велику любов Ісуса до Свого Отця і до нас. Ми бачимо, як сильно Він нас любить, – так, що готовий страждати і померти за нас.

У результаті цього відкриття від Господа я опинилася на колінах біля свого ліжка. Я пообіцяла Господу, що буду старатися ходити до Сповіді раз на два тижні.

Коли я ділюся цим із людьми, вони іноді запитують мене: «Що ви говорите священикові? Я б не знала, що йому казати». Я завжди відповідаю їм: «Запитайте кого-небудь, з ким ви живете, і вони скажуть вам ваші гріхи!»

Попередній запис

Господь живе в зруйнованому наметі

Наступний запис

Краса Сповіді