Що ж таке забобони?

Цицерон виводив термін superstitio (з лат. «забобонність») від слова superstes (з лат. «виживання»); також словник дає ще значення «берегти», «тривати» та «зберігати».

Згідно зі Словником італійської мови Гардзанті (Dizionario Garzanti della lingua italiana), забобон є певною «схильністю, спричиненою незнанням або підказкою, щоб приписати окультним чи надприродним чинникам ті події, які можна пояснити природними факторами».

Згідно зі Словником релігійних термінів (Dizionario di termini religiosi) Аквіліно де Педро, забобонність «полягає в неналежній або невпорядкованій релігійній практиці, наприклад, у приписуванні надприродних ефектів подіям чи предметам, яким вони не притаманні (певна кількість молитов, кінська підкова над дверима тощо); у створюванні культу речей, які цього не заслуговують: ідолопоклонство, ворожіння (карти, гороскопи), марна набожність і довірливість (випробування, магія, безпідставні страхи). Забобонність була дуже поширена в минулому, особливо в Середньовіччі, але й дотепер зустрічається в різних формах»[1].

Енциклопедичний словник морального богослов’я ЕСМБ (Dizionario enciclopedico di teologia morale) терміном «забобон» позначає те, що за межами чуттєвого світу та спричинене загальними віруваннями, що наслідує власні стимули[2]. Це етимологічне визначення, занадто загальне, стосується всіх форм забобонних вірувань, але не відповідає на початкове запитання. Труднощі дефініції того, чим насправді є забобонність, спричинені величезним полем дослідження, яке поширює свою сферу на сукупність наук, не кажучи вже про богослов’я. Йдеться про психологію, соціологію, антропологію, історію, філософію, медицину тощо.

Словник пасторального богослов’я (Dizionario di teologia pastorale), на основі Суми Теології (Summa Theologiae) святого Томи Аквінського, вважає забобони таємними діями, зверненими до невідомих божеств. Забобон – це порок, протилежний до чесноти релігії, «який стосується або може стосуватися неадекватного культу правдивого Бога, який може бути несправжнім (вшановувати Бога античними церемоніями), марним або зверхнім, або ж правдивого культу фальшивому богу, тобто релігійний культ, звернений до створінь, відірваних від зв’язку з Богом»[3].

Критичний словник філософії (Dizionario critico di filosofia) наводить дефініцію М. Блонделя: «Забобонність, здається, народжується з враження, що коли людина вже використала всі можливі ресурси, які досвід, наука, критичні роздуми та воля завбачливо змогли задіяти для аналізу, то завжди й скрізь, на початку, під час та наприкінці найбільш обачного зусилля залишаються певні стійкі елементи. Вони не підвладні контролю та можливості передбачення; користуючись ними, переважає спокуса припустити існування окультних сил, начебто вони перевищують природні, звернутися до магічних рецептів задля досягнення певної мети. Всупереч віруючій людині, забобонні особи прагнуть мати Бога лише для себе (без того, щоб належати Йому) та використати містичні сили для егоїстичних прагнень через натуралістичні процедури»[4]. Термін «забобонність» для філософа означає вірування в прогнози, завдяки яким можна передбачити майбутнє, вловлюючи в теперішньому певні знаки прогнозування, зумовлені надприродними чинниками. Спіноза, наприклад, вважав це наслідком невігластва та уявлення, що не залежить від раціонального підходу; доказом цього він вважав ту обставину, що забобонні люди не спроможні продемонструвати дію своїх вірувань, які систематично заперечують факти, що аж ніяк не заважає таким людям продовжувати вірити в забобони.

Я НЕ ЗАБОБОННИЙ, АЛЕ…

  • я завжди читаю гороскопи;
  • я чіпляю талісман до брелока з ключами;
  • я дуже переживаю, якщо розбиваю дзеркало або розсипаю сіль у п’ятницю;
  • я ніколи не поселюся в 13-й або 17-й номер у готелі;
  • я впевнений, що п’ятниця 17-го приносить нещастя;
  • вдома я вішаю підкову або кролячу лапку, оскільки вони приносять удачу;
  • якщо я бачу чорного кота, то одразу ж переходжу на протилежний бік вулиці;
  • я переживаю, коли кидаю капелюх на ліжко, адже це погана прикмета…

 

Психологічний словник (Dizinario di psicologia) визначає забобон як «вірування або сукупність вірувань, позбавлених раціонального підґрунтя, але безумовно прийнятих і, у випадку їхнього практичного прояву, їх скрупульозно дотримуються, щоб отримати захисну функцію, яку їм приписує суб’єкт»[5].

Сьогодні зазвичай забобони розуміють як «сукупність магічно-символічних дій, які часто йдуть врозріз із релігією; при цьому вони є абсолютно ірраціональними; але забобонами також можна вважати фальшиве бачення певних релігійних практик, яким приділяємо надмірну увагу, зумовлену вірою в те, що правильне їхнє виконання або ж порушення може суттєво вплинути на життя»[6]. У більшості випадків забобонна особа приписує кожному вчинку, об’єкту чи події таємничу ірраціональну властивість, яка може сприяти позитивному вирішенню справ або ж запобіганню негативних наслідків: доторкнутися до кінської підкови, вдягати особливий одяг або ж мати при собі якийсь талісман – це лише деякі з багатьох існуючих забобонів. Забобонна поведінка передбачає переконання в тому, що невидимі незнані сили можна прикликати завдяки зверненню до особливих предметів чи ритуальних дій. Різновидом забобонів є магія, чаклунство та, більш загально, окультизм.

Будь-яка людська поведінка вирізняється складністю та комплексністю. Це зауваження стосується і забобонних осіб. Дати універсальну дефініцію дуже складно, оскільки відтінків і проявів забобонів існує не менше, ніж осіб, які в них вірять. Забобонні особи схильні думати, що існують певні окультні сили, які керують подіями, а наші вчинки можуть вплинути на майбутні події. Насправді ж це трапляється дуже рідко, що з легкістю може засвідчити статистика. Породжені ірраціональністю, невіглаством та підсвідомими страхами, особливо тоді, коли події виходять з-під контролю людини, ці забобонні вірування з’являються повсюди, у кожній країні, у будь-якому культурному чи релігійному контексті. А ще забобони вирізняються дуже довгою тривалістю…

13 – НЕЩАСЛИВЕ ЧИСЛО?

«13» вважають нещасливим числом, окрім випадків, пов’язаних з букмекерською діяльністю. У багатьох країнах «13» замінюють на «12-А», а в Америці цей номер ніколи не використовують у кінних змаганнях. Розповідають, що Віктор Гюго (1802-1885 pp.) ніколи не сідав за стіл, якщо гостей було тринадцять. Коли таке все ж траплялося, він відкладав обід до появи 14-го гостя.

(Див. Burgio A., Dizionario delle superstizioni. Hermes Ed., Roma 1992, c. 192).

A «14»… краще за «13»?

Французи, які вважають «13» нещасливим, мають ще число «14»…

Генрих IV народився в XIV столітті, через 14 декад і 14 років після народження Христа. Він народився 14 грудня і помер 14 травня. В його імені (фр. Henri de Bourbon) – 14 літер. Він прожив 4 рази по 14 років, 14 днів і 14 тижнів. Був королем Франції та Новари 14 трирічних термінів. Жан Шатель поранив його через 14 днів після 14 грудня 1594 року. Після цього королю залишилося прожити 14 років, 14 місяців і 14 разів по 5 днів. Він переміг під Іврі 14 березня. Його дофін (тобто спадкоємець) народився через 14 днів після 14 вересня і був охрещений 14 серпня. Короля вбив Равальяк 14 травня, через 14 століть і 14 Олімпіад (4-річних періодів) після народження Христа. Вбивство відбулося через 28 годин (двічі по 14) після урочистого входу королеви в Собор Сен-Дені для коронації. Вбивцю короля стратили через 14 днів. Це був 1610 рік, який ділиться на 14 без остачі (115*14=1610).

(Journal des Regnes de Henri IV)


[1] Див. http://www.totustuus.biz/Magistero/trrs.html#a285.

[2] Див. Dizionario enciclopedico di teologia morale (DETM). – Paoline, Roma 1974, c. 1067.

[3] Dizionario di teologia pastorale, II. – Paoline, Roma 1962, c. 1697; див. також Summa Theologiae, II-II, q.92, a.1.

[4] Див. Dizionario critico di filosofia (Lalande A.). – ISEDI, Milano 1971, c. 897.

[5] Галімберті У., Dizionario di psicologia. – Garzanti, Milano 2001, c. 1018.

[6] Centini M., Medicina e magia popolare in Liguria. – Servizi Editoriali, Genova 2005, c. 163.

Попередній запис

Опитування в державній школі Північної Італії

Наступний запис

Різні форми і прояви забобонів