Що збагачує моє життя?

На останній сторінці німецької газети «Час» є рубрика, яка називається «Що збагачує моє життя». Тут читачі розповідають на перший погляд банальні речі, однак для них вони мають велике значення. Вони діляться своїми переживаннями, які ще й досі живлять їхню душу. Найбільше все зводиться до того скарбу, який людина носить всередині, і який робить її по-справжньому багатою.

В одному журналі для молоді підлітків не питали про те, що збагачує їхнє життя, а спитали, що для них святе, священне. Однак відповіді були дуже схожими. Святе – це те, що для мене цінне. Воно може не мати жодного значення для світу, однак для мене воно дуже вартісне, тому що приносить у моє життя щось таке, чого ніхто від мене відібрати не зможе. Святим є те, що має в собі якусь незвичайну силу. Зі святим я завжди поводжуся уважно та обережно. Я боюся це втратити, тому що воно дає змогу мені відчути мою справжню сутність.

Обидва вислови «що мене збагачує» та «що є для мене святим» тісно пов’язані між собою. Німецьке слово «багатий» (нім. «reich») колись означало «король, правитель». Тобто, багатий у значенні царський, княжий, шляхетного походження. Воно стосується не більшости людей, а царя, всього того, що визначає його як царя. Це щось особливе, цінне. Саме тому це поняття таке близьке до святого. Святе – це те, що належить Богові, щось, що недоступне для людини. Святе – це щось особливо цінне, те, що не можна купити ні за які гроші, тому що воно має таку цінність, якої не торкнутися руками.

Людині притаманне прагнення нагромадження матеріяльних статків. Однак може трапитися те, що людина стає їхнім рабом. Всі її думки – про багатство. У своєму корені прагнення матеріяльних благ – це потреба спокійного життя. Тоді не треба турбуватися про своє життя, бо ти маєш вдосталь і не боїшся свого майбутнього. Однак, найчастіше, що багатша людина, то більше турбується про своє багатство. Варто добре сховати своє майно, якнайдалі від заздрісних очей.

У багатстві прихована небезпека, що ми можемо намагатися заповнити ним свою внутрішню пустку. Тоді людина не здатна зупинитися, а внутрішня порожнеча стає бездонною діжкою. Скільки б ти туди грошей не кидав, вона не наповниться ніколи. Таким чином багатство відрізає нас від нашого серця та від нашої душі. Одна жінка розповіла мені про свого чоловіка, який був успішним бізнесменом. Однак вона вже навіть не могла з ним спілкуватися, бо всі його слова були тільки про гроші і владу. Вона вже не могла добратися до його серця, бо воно було присипане грошима.

Ісус усвідомлює це людське прагнення багатства, однак Він скеровує це прагнення всередину людини: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6:19-21). Те багатство, яке людина збирає на землі, колись обов’язково пропаде. Причиною цього можуть бути якісь зовнішні обставини, різні випадки, грабіж, фінансові кризи, різні економічні махінації. Краще збирати внутрішні скарби. Цей внутрішній скарб – це скарб людської душі. Якщо загляну у свою душу, то побачу там джерело любови, яке ніколи не висохне. Там я знайду ще й джерело творчости, яке внутрішньо збагачує моє життя. У своїй душі також відкрию джерело радости та дружби, яке мене ощасливлює.

Ісус розповідає нам дві маленькі притчі для того, щоби пояснити, що таке справжнє багатство. Один чоловік знайшов дорогоцінну перлину в полі, продав все, що мав, і купив те поле з перлиною (див. Мт. 13:44-46). На полі нашої душі лежить справді цінний скарб. Однак знайти його можна лише розкопавши землю. Ми мусимо стояти на своїй землі обома ногами. Це називається смиренням, humilitas. Скарб знайде той, хто пройде крізь свою темряву, свій бруд. Перлина живе в ранах устриці. Також і ми знайдемо дорогоцінну перлину, якщо доберемося до своїх ран. Рани змушують нас прокинутися, ввійти всередину, і там, в основах своєї душі, знайти дорогоцінний скарб.

Те, що робить людину по-справжньому багатою – це наша людськість, яка ніколи не відкидає дві речі: нашу силу й нашу слабкість, здорове і зранене, блискуче і брудне. Обидві сторони слід прийняти. Тоді ми відкриємо в собі те справжнє багатство, якого ніхто відібрати не зможе. Воно закладене в нас самим Творцем як недоторканна гідність. Воно вирощене нашою життєвою історією. Саме наша історія з усіма подіями, з досвідом радости та смутку, успіхів та невдач, давала змогу нашому внутрішньому багатству рости. Людина має той скарб з досвіду та спогадів, який живе в її душі. Ми можемо без страху поглянути на цей скарб, не боятися, що хтось може його вкрасти. Навіть смерть нездатна відібрати його від нас, мало того, – він піде з нами у вічність.

Прагнення маєтків та багатства походить від внутрішньої потреби людини в спокої та мирі. Це потреба жити без турбот. Однак жодне земне багатство не в змозі подарувати людині життя без турбот. Людина почне жити в мирі, коли прийме сама себе, коли перебуватиме в гармонії з собою. А жити в мирі та гармонії з собою зможемо лише тоді, коли плекатимемо в собі щось вартісне та святе, те, що зворушує та заспокоює. Якщо ми в мирі не зустрінемо нічого, окрім нашої життєвої історії з її ранами та крихкістю, то не зможемо цього витримати, втікатимемо від себе. Лише усвідомивши, що всередині нас живе щось царське, шляхетне, ми зможемо з радістю перебувати наодинці з собою. Людина знайде спокій, коли відкриє в собі святість, на яку світ не має впливу. Тепер неспокій світу не знищить його. Це священний простір у людській душі, де вона може бути цілісною, перебувати в гармонії зі собою. Біблія каже, що в цьому священному просторі ми зустрінемо суботній спокій Бога. Про це розповідає історія сотворення світу: «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив» (Бут. 2:2-3). Людина знаходить спокій у святий день, у день, коли сама його ефективність та успішність належить Богові та нам.

Попередній запис

Не вимірювати своїх потреб чужими мірками

Наступний запис

Відпочити в собі, не дозволити поганяти собою