ЩО НА НАС ЧЕКАЄ ПІСЛЯ СМЕРТІ?

Між мною та смертю не більше кроку! 1Самуїла, 20:3

Кажуть, що життя – лише підготовка до смерті. Псалмоспівець запитував: «Котрий чоловік буде жити, а смерті не бачитиме?..» (Пс. 89:49).

Ми живемо в епоху вільнодумства й сміливих експериментів у різних галузях. Ми прагнемо змінити світ і його закони за допомогою знань, науки, винаходів, відкриттів, філософії та матеріалістичного мислення. Багато зусиль уже було витрачено, щоб звести на престол таких псевдобогів, як гроші, слава, людський розум, але як би ми не старалися, підсумковий результат буде той самий: «людям призначено вмерти один раз…» (Євр. 9:27).

Смерть нас оточує з усіх боків. Виття сирени машини «швидкої допомоги», реклама похоронних бюро, кладовища, повз які ми часто проїжджаємо, катафалки на дорогах… Усе це – нагадування про те, що коса смерті будь-якої хвилини може підсікти й нас. Ніхто не знає свого часу, але кожен знає, що він може пробити в будь-яку мить.

Хтось влучно зауважив: «Лише одне про життя можна сказати з упевненістю – що воно закінчується смертю». Оскар Уайльд висловив цю думку по-своєму: «Пережити в наші дні можна що завгодно – крім смерті». Останніми роками виходить дедалі більше книг про смерть. Великою популярністю користуються розповіді людей, які пережили клінічну смерть. Замість того щоб шукати шлях примирення з Богом, люди відвідують заняття, присвячені науці вмирати. Там їх вчать приймати смерть як природну частину людського існування. Якщо вдуматися, то всі люди нагадують засуджених до смертної кари, які чекають на виконання вироку. І не так важливо, як і коли ми помремо, головне питання – куди ми підемо після смерті.

Вранці людина сідає за кермо машини й не знає, що ця поїздка в її житті остання (щороку в середньому близько сорока тисяч американців гинуть в автокатастрофах). Незважаючи на всі запобіжні заходи, ще 469 тисяч осіб гинуть у власних оселях від нещасних випадків, перебуваючи, як їм здається, у цілковитій безпеці. У той час як стільки говориться про успіхи в медицині й велике число фахівців зайняті заходами безпеки, смерть продовжує косити людей. Зрештою, вона завжди перемагає.

Учені за останні століття відвоювали в смерті кілька років життя, але вона, як і раніше, чекає на кожного з нас, а середня тривалість життя сьогодні не набагато перевищує біблійні сімдесят років.

Від серцевих хвороб і раніше вмирали в розквіті віку багато наших співгромадян. Життя тисяч людей забирає рак. Захворювання крові й раніше несли смерть, хоча медицина й скоротила число помираючих від них. Герпес і СНІД – хвороби 80-х у США. Вони поширюються по всьому світу. Якими б оптимістичними не були прогнози, на скільки б не збільшилася тривалість життя в порівнянні з 1900 роком, як би не змінювалася кількість убивств, самогубств та інших форм смерті, факт залишається фактом – усім нам доведеться зустрітися з нею.

Битва завдовжки в життя

Боротьба зі смертю починається від самого народження. Мама впродовж перших років життя свого малюка ні про що так не дбає, як про захист його здоров’я. Тут і турбота про їжу, одяг, оточення дитини, і візити до лікарів, і щеплення. Але, незважаючи на всі ці заходи, вмирати дитина починає від самого народження.

Мине порівняно небагато часу, й у дорослому організмі з’являться перші симптоми в’янення й розкладання: дантист виявить карієс, ослабне зір, і, як наслідок, з’являться окуляри на носі, зморшки на шкірі, сутулість, сповільниться крок, хода стане менш упевненою. З роками наші кістки стануть більш крихкими, підвищиться стомлюваність. Це смерть наблизилася до нас іще на один крок, а ми навіть не помітили.

Ні, звичайно, медичне страхування, при необхідності – госпіталізація, допоможуть на час повернути втрачені сили, пом’якшать удар. Можна завбачливо застрахувати життя, щоб після смерті були гроші на похорон і погашення боргів. Але з придбанням такої страховки знову приходить думка, що наше життя – постійна боротьба зі смертю та думкою про неї. Здається, що ми беремо участь у забігу, й мета його – перехитрити смерть, виграти в неї ще трохи часу. Але скільки б сил ми до цього не докладали, смерть все одно виявиться сильнішою.

Нам дістався таємничий суперник! Його так само важко зрозуміти, як саме життя. Життя в різноманітних проявах, втілене в рослинах, тваринах, людях, звично оточує нас з усіх боків і вражає своєю строкатістю, тільки коли ми замислюємося про нього. При цьому його таємницю не розкрито, ми не можемо ні відтворити життя, ні по-справжньому пояснити. Смерть теж із великими труднощами піддається поясненню, хоча в її реальності сумніватися, на жаль, не доводиться. Ми не любимо говорити про неї, рідко замислюємося про її значення. Ми радіємо зародженню нового життя, народженню дитини. Але ось людина померла, ще одне життя закінчилося, і ми всіма силами намагаємося забути про це, налаштуватися на щось позитивне.

Зараз населення нашої планети становить приблизно 6,4 мільярди людей. Через сто років майже всі вони помруть, почуття покинуть тіла цих людей. Але що буде з їхніми душами – головною і безсмертною частиною особистості? Ось це дійсно таємниця. Що йде з тіла зі смертю? Куди йде?

Чому люди відкидають Бога?

Кілька років тому в місті Денвер, штат Колорадо, помер один журналіст. Але перед смертю він записав на магнітофон звернення до тих, хто прийде проводжати його в останню путь. «Ось ви й у мене на похоронах, – звучав із динаміків знайомий для багатьох голос. – Я атеїст зі стажем і завжди зневажав усю цю богословську нісенітницю. Священики – боягузи, що ховаються за моральні принципи. Чудеса – плід їхньої уяви. Якби сьогодні чотирьох репортерів послали висвітлювати страту й вони так само перебрехали б факти, як це зробили євангелісти в Біблії, їх вигнали б із газети в шию. Я не хочу, щоб мене ховали під духовні піснеспіви. Нехай моїми похоронами керує розум, а не сліпа віра».

Як ці слова не схожі на проникливий опис таїнства смерті Альфреда Теннісона в його вірші «В пам’ять…»: «Правиця Божая на ньому, він засинає міцним сном…»

Протягом двох тисяч років у кожному поколінні з’являються огудники церкви, Священного Писання та Ісуса Христа. Без пред’явлення будь-яких доказів вони повстають на Бога. Джордж Бернард Шоу, Роберт Інгерсолл, Б. Ф. Скіннер, а з ними безліч інших мислителів аргументовано намагалися вигнати з людських умів страх смерті.

Є опис смерті в джунглях, де життя людей вільне від будь-якої «богословської нісенітниці», адже про Ісуса Христа ці люди навіть не чули. Яке ж ставлення до смерті там? У деяких племенах старих проганяють у джунглі, щоб їх там розтерзали дикі звірі й молоді члени племені не бачили б їхньої смерті. В інших племенах ті, що оплакують близьку смерть свого родича, знімають одяг і розфарбовують тіла білою фарбою на знак жалоби. Жінки співають сумні пісні й голосять, сповіщаючи іншим членам племені про те, що душа вмираючого готується залишити тіло. Смерть у суспільстві, яке не зазнало християнського впливу, пройнята жахом і страхом. Серед мусульман прийнято з нетерпінням очікувати приходу смерті, оскільки вони переконані, що правовірним, тобто тим, хто вбивав невірних, воював за свою віру, смерть несе благо й задоволення.

Порівняйте все вищеописане зі смертю християнина. Прихід Ісуса Христа на землю став початком нового ставлення до смерті. Люди завжди бачили в смерті ворога, але Ісус Христос здобув над нею перемогу й, як написано в Біблії, вирвав у неї жало. Ісус Христос не прикрашав дійсність і спонукав людей заздалегідь готуватися до неминучої смерті. Господь сказав: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мт. 10:28).

Я згадую, як Хеллен Моркен на смертному одрі, в оточенні чоловіка й дітей, співами зустрічала кінець свого земного життя. Так вона й пішла у вічність – із хвалою Богові на устах. Я згадую святих, описаних Олександром Смеллі в книзі «Люди заповіту». Автор розповідає про християн, які жили в середньовічній Шотландії за часів гонінь, коли смерть за віру ніяк не можна було назвати швидкою та безболісною. У ті люті часи ще не існувало таких «гуманних» видів страти, як електричний стілець, розстріл або смертельна ін’єкція. У ті часи перед смертю людей мучили: викручували пальці, катували «іспанським чоботом», підвішували за ребра й четвертували. Не дивно, що перед смертю герої книги Олександра Смеллі відчували страх. Але кожен із них зустрів смерть мужньо й помер із радістю, передчуваючи зустріч зі своїм Спасителем.

Біблія говорить про існування двох смертей: смерті тіла та смерті вічної. Ісус Христос закликав людей боятися вічної смерті більше, ніж смерті тіла. Під вічною смертю Він розумів пекло, остаточне відлучення від Бога. Він указував, що смерть тіла ніщо в порівнянні з вічною смертю душі, яка зберігає й у вічності всі риси особистості.

Попередній запис

Самотність скорботи

Наступний запис

Смерть святого