Що робити на молитві

Відповідальне ставлення до молитви – частина цього процесу, тобто коли ми підводимося і йдемо далі. Молитва впорядкована. Вона не хаотична. Деякою мірою вона організована. Я хотіла б поділитися, як проводжу свої три молитовні години і як Господь допомагає мені зростати в моєму молитовному житті.

Отож заходжу в каплицю і спочатку прославляю Бога. Я дякую Господу за Нього Самого.

Ісус сказав: «Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Лк. 19:40). Якщо вам коли-небудь буде важко славити Господа, просто читайте псалми, тому що вони повні хвали.

Я досвідчую під час особистої молитви, що хвала відволікає мою увагу від повсякденного життя і допомагає відкритися на Духа. Ми не схожі на радіо. Ми не можемо просто вимкнути те, що зараз робимо, і раптово зануритися в Бога. Ви несете в собі те, що робите впродовж дня, а також події і випадки з вашого життя. Коли ви приносите їх на молитву, єдиний спосіб не дозволити їм відволікати вас – це підкорити їх Господу в дусі хвали.

Я також читаю Святе Письмо і вірю, що все, написане в Слові Божому, містить послання до кожного з нас, особливо читання зі щоденної Меси.

Не має значення час та де у світі в той день ті Писання проголошую. Я часто думаю, що десь якась людина навертається до Бога тим Євангелієм.

Відчуваю, що нема кращого способу увійти в єдність із розумом і духом Церкви, ніж читати ці щоденні Писання. Я перечитую їх багато разів, а тоді намагаюся заглибитися в ті Писання, аби дізнатися, що вони, можливо, скажуть мені.

Я також молюся Вервицю. У групі я швидко відмовляю Вервицю, але у свій молитовний час стараюся молитися повільно і розважати над її таїнствами.

Відтак просто сідаю і розмовляю з Ісусом. Перше, що робить людина, коли спілкується з іншою людиною, – дивиться на співбесідника. Якщо хтось говорить вам «привіт», ви дивитеся на ту особу. Якщо та особа далі говорить до вас, ви продовжуєте дивитися на неї.

Св. Тереза щодо розпізнавання присутності Господа казала: «Невміння усвідомити, що Хтось є присутній, що Бог поряд, лежить в основі всіх наших проблем з молитвою. Ми не будемо робити стосовно Нього того, чого сподіваємося від інших стосовно нас, коли вони розмовляють з нами, – дивитися на Нього».

Нам важко уявити, що Ісус насправді поряд із нами. Ось чому св. Тереза говорить про цінність святих образів, статуй та ікон або, особливо для нас, католиків, Євхаристії, яка допомагає зосередитися на справжній, відчутній присутності Ісуса.

У мене є прекрасний образ святого обличчя Ісуса, і я часто його використовую, щоб порозмовляти з Ним. Цікаво те, що, коли ви почнете говорити з Ним і навчитеся слухати, тоді Він почне говорити з вами. Це головний метод молитви св. Терези: «Тільки дивись на Нього».

Вона казала: «Перед початком і під час молитви нехай твій внутрішній погляд спочиває на Єдиному, який там, а якщо трапиться, що відволічешся, віднови свій погляд. Не переставай нагадувати собі, що Ісус дивиться на тебе, а ти дивишся на Нього».

Зрештою ніхто, крім Ісуса, не може навчити вас, як молитися. Брак наставництва – не проблема. Є багато книг, які допомагають і ведуть у молитві. Але проблема полягає у відведенні часу для молитви, у посвяті себе, щоб піти і сидіти з Ісусом.

Подивіться на Ісуса й апостолів. Він не просто навчав їх; Він брав їх із Собою, проводив з ними час. Молитва насправді починається з проведення часу з Господом.

Зруйнований намет

Ще молодою сестрою часто бувала на конференціях про життя в присутності Божій. У нинішньому суспільстві через дуже великий галас і складність знайти місце тиші люди кажуть, що їм важко усвідомити присутність Ісуса.

Кілька років тому на щорічних реколекціях я зазнала тиску жахливих спокус і пригнічення. Тієї ночі я досвідчила кожну спокусу, яку тільки можна придумати. Йдучи на Месу наступного ранку, я почувалася дуже розбитою і знеохоченою через ті нападки і спокуси минулої ночі.

Коли я приступала до Причастя, то вчинила акт віри. Я сказала: «Ісусе, я знаю, що буду приймати Тебе, але почуваюся дуже пригніченою, дуже занепалою духом і дуже негідною, щоб Тебе прийняти».

Ось що я відчувала, коли приймала Причастя. Прийнявши Святе Тіло Христове і повернувшись на своє місце, я одержала чітке видіння намету. Пам’ятаю, що я дивилася на той намет і думала: «Ну, цей бідний намет справді зруйнований». Пригадую, як оглядала його і говорила: «Напевно, він потрапив у жахливу бурю».

Коли я дісталася до своєї лавки і вклякла, то побачила чоловіка, який збирався зайти в намет. У видінні я говорила чоловікові: «О, вам не можна туди заходити, там безлад. Намет весь розбитий. У ньому великі діри».

Чоловік подивився на мене і, всміхнувшись, сказав: «Що ви маєте на увазі? Я тут живу».

У той момент я усвідомила, що я є тим зруйнованим наметом: що я була розбита спокусами до гріха і збентеженням та всіма тими речами, які знесилили мене тієї ночі. Тепер Ісус показував мені, що, хоч я розбита і таке інше, Він, як і раніше, живе в мені і щойно знову прийшов до мене у вигляді Святого Тіла.

Це було дуже упокорююче: я ніколи раніше не думала про себе як про старий, зруйнований намет! Потім було так, ніби Ісус завів мене до намету. Я бачила Його, як Він сидів за столом, і я сиділа там разом з Ним. Він узяв мої руки у Свої і говорив зі мною через стіл.

Коли Він говорив зі мною, я пильно оглядала намет і казала: «О мій Боже, подивись на цей намет! Що подумають люди? Подивись на цей неохайний намет!»

Я попросила вибачення і вивільнила свої руки з рук Ісуса, витягла стілець, стала на нього і почала латати діри в наметі. Я думала: «Що люди скажуть, якщо побачать ці діри?» Тож я жваво взялася до роботи, щоб мій намет виглядав гарно в очах інших людей.

Саме тоді я відчула, що Ісус обережно спустив мене додолу. Він поглянув на мене з великою добротою і сказав: «Брідж, якщо ти захопишся цими дірами і їх залатуванням, то забудеш про Мене. Але якщо ти захопишся Мною, тоді Я полагоджу твій намет».

Я усвідомила, що витрачаю надто багато часу, турбуючись про свої спокуси і гріхи, про те, як буду з ними справлятися, і про те, що думають інші люди. Господь показав мені, що навернення і покаяння відбувається тоді, коли ми стаємо поглинуті Ісусом і повертаємося до Нього. Коли ви повертаєтеся до Ісуса, ви автоматично відвертаєтеся від гріха. Неможливо всю увагу віддати Ісусові і в той же час повернутися до гріха.

Саме це трапилося з усіма великими святими в Церкві: вони повернулися до Ісуса і відвернулися від гріха. Подивіться на св. Франциска з Асижу. Він став цілковито захоплений Ісусом і повністю забув про ті речі, якими хотів займатися у своєму житті, а також про все те, що було в його житті неправильним. Бог заопікувався всім тим. Те саме стосується св. Павла, св. Петра, св. Ігнатія, св. Марії Магдалини і св. Томи Аквінського – перелік далеко не повний.

Ми всі повинні пам’ятати, що, коли ми згрішимо, ми не повинні ставати заручниками гріха і в думках постійно повертатися до нього, але нам треба повернутися до Ісуса. Коли ви починаєте старатися задовольнити Його і жити з Ним, тоді Він змінює ваше життя.

Господь подав мені другий урок, використовуючи намет. Знову я сиділа з Ним за столом. Я визирнула з намету і побачила людей, які мали багато проблем, хвороб і труднощів. Вони прямували до намету. Я вигукнула: «О, мені треба йти, тому що всі ці люди потребують мене». Затим підхопилася і забідкалася: «О Боже, як я дам раду з усіма цими проблемами, з такою великою кількістю людей і проблем?»

Коли я стояла біля входу в намет, намагаючись збагнути, як буду їм допомагати, то знову відчула, що рука Ісуса тягне мене назад. Він помахав пальцем і, ледь усміхаючись, сказав: «Вони не йдуть до тебе, щоб ти розв’язувала їхні проблеми. Вони йдуть до тебе лише тому, що Я живу в тобі. Якщо ти встанеш і скажеш: «Я повинна це зробити», тоді ти забудеш, що Я Цілитель, і Я Той, Хто приносить мир. Я Той, Хто зціляє хворих. Усе, що Я потребую, – щоб ти була Моїм знаряддям. Отже, ти просто сядь тепер і дозволь Мені піти до дверей».

Я зауважила, що всміхаюсь, звертаючись до Ісуса: «Так, тепер я знаю, чому Ти казав, що, коли хтось уповає на Тебе, він перемагає. Якщо я намагатимусь зробити це сама, то зазнаю поразки».

Завдяки тому досвідові прийшло глибше усвідомлення, що саме Ісус має владу і саме Він виконує всю роботу. Св. Павло каже: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Часто, коли я отримую запрошення їздити по світу і проповідувати людям усіх станів – єпископам, священикам, лікарям, – у мене з’являється відчуття: «Це зробити неможливо». І я чую, як Ісус говорить: «Ти не можеш, але Я можу. Дозволь Мені зробити це через тебе».

Це правда. Я не можу цього зробити. Того дня, коли вважатиму, що можу, означатиме, що я втекла і залишила Його сидіти там, за столом, у тому розбитому наметі.

Той день, коли почну робити це сама, буде днем, коли зазнаю невдачі і допущуся помилок. Саме в той день Брідж почне будувати власне царство замість Царства Божого.

Попередній запис

Краса Сповіді

Наступний запис

Господь – Цілитель