Як народилися Євангелія

Перша чудесна історія в цій книжці – це добра нагода поставити питання, яке не раз буде з’являтися під час нашої прощі крізь життя Ісуса: чи це направду сталося? Щоб відповісти на нього, подивімося на те, як писалися Євангелії.

У написанні Євангелій було кілька окремих стадій[1]. Першою було прилюдне служіння Ісуса. Далі прийшла «усна традиція», коли розповіді про Ісуса з Назарету усно передавалися від людини до людини. Упродовж цього періоду не було великої потреби робити письмові записи. Ісусові учні, послідовники та інші свідки були ще поряд, переповідаючи особисті і, безумовно, яскраві описи своїх зустрічей з Ісусом. І справді, вони, мабуть, палали ентузіазмом та охоче відповідали, коли люди запитували: «Що Він казав? Що Він робив? Яким Він був?». Деякі події мали численних свідків; інші – лише кілька; ще інші – лише одного[2]. Але навіщо книги, коли ви маєте свідків? Так чи інакше, майже всі ранні учні були, наймовірніше, неписьменні.

До речі, навіть на цій ранній стадії вже є імовірність того, що постануть відмінності між різними усними традиціями. Передусім, не кожен свідок опише подію достоту так само. Кожен наголосить одну або іншу річ, залежно від того, що йому видалося особливо важливим. Крім того, як зауважив дослідник Святого Письма Н. Т. Райт, оскільки Ісус був мандрівним проповідником, Він, імовірно, повторював ті самі речі раз у раз, але говорив їх трохи по-різному перед різними слухачами. «Безумовно, місцевих варіяцій було доволі»[3]. Тож ми вже бачимо, як деякі варіації прокрадаються в історію Ісуса на цій ранній стадії, яка допомагає відповісти на питання, чому Євангелії не завжди згоджуються одна з одною.

Після того як ці ранні свідки повмирали (і стало зрозуміло, що Ісус, як дехто сподівався, не повернеться скоро), почалася наступна стадія. Це вимагало редакторської роботи тих, хто укладав Євангелія для ранньої Церкви, загалом відомих як «євангелистів»: Матвія, Марка, Луки і Івана. («Євангеліє» означає в перекладі «добра новина». Слово «євангелист» походить від грецького evangelion, «добра новина» або «добра звістка»). За деякий час Церква затвердила ці чотири книги як визнані, або «канонічні» Євангелія, з огляду на їхній широкий вжиток, богословську ортодоксальність і зв’язок з апостолами[4].

Кожен євангелист писав для трішки іншої авдиторії, а тому акцентував різні частини розповіді, опускаючи те, що комусь видалося би важливим, або додаючи уривки, які інші вважали неістотними. Поки тривав процес редагування, автори вставляли в текст різноманітні коментарі та виправлення з метою пояснення і повчання, чого, мабуть, не було в оригінальних розповідях і текстах.

Скажімо, автор, наприклад, Лука, вважав, що мусить пояснити деякі юдейські релігійні практики, які були невідомі його читачам. Тимчасом як хтось на взір Матвія, що писав переважно для юдейської авдиторії, так не робив.

Три Євангелія – Матвія, Марка і Луки – глибоко переплетені. Хоча й існують суперечливі теорії про те, як вони поєднані, цілком зрозуміло, що це так. Більшість вчених виходять з того, що Маркове Євангеліє з’явилося першим, коли євангелист писав для неєврейської спільноти приблизно 70 року від Р.Х. Євангеліє від Матвія, написане приблизно 85 чи 90 року і звернене переважно до юдейської авдиторії – це розширена і відредагована версія Марка, доповнена іншими історіями, зокрема, розповідями про народження Ісуса. Хоча Лука і був поганином (неєвреєм), він дещо знав єврейські традиції, коли писав своє Євангеліє приблизно в той самий час, що й Матвій; він також спирався на Марка, і також доповнив свою розповідь іншими історіями. І Матвій, і Лука одночасно черпали з незалежного джерела переказів – яке вчені називають «Q» (від німецького Quelle, що означає «джерело»).

Хоча Матвій, Марко і Лука ретельно редагували свої книги, звертаючись до певної спільноти читачів, їхні Євангелія настільки подібні, що їх називають синоптичними Євангеліями, оскільки вони містять численні фрагменти, які можна розглядати разом (від грецького synopsis, «дивитися разом»). Євангеліє від Івана, написане дещо згодом, найімовірніше, для християн зі східного Середземномор’я наприкінці І століття, відчутно відрізняється від синоптиків. Євангеліє від Івана знайомить нас з кількома добре відомими персонажами, яких навіть не згадано в інших трьох Євангеліях: зокрема Никодимом, чоловіком, сліпим зроду, жінкою-самарянкою і Лазарем. Кілька епізодів Ісусового прилюдного служіння, які переповідає Іван, перегукуються з розповідями синоптиків.

Сам Ісус виглядає інакше в Євангелії від Івана. Вже більше не земний оповідач невибагливих притч, і не простий тесля, що почувається як удома з галілейськими рибалками, Іванів Ісус часто виглядає всезнаючим мудрецем, який говорить врочисто, навіть пророче: «Я – дорога, і правда, і життя»[5] Як на мене, Ісус в Івана виглядає більше Богом, ніж людиною. Як пише дослідник Нового Заповіту Джозеф А. Фітч Майєр (ТІ): «Як ми уявляли би собі Ісуса, якби в нас було лише Четверте Євангеліє? Що знали би ми про людськість Ісуса?»[6]

Даніель Дж. Гарингтон (ТІ), мій професор Нового Заповіту в Бостонському коледжі, зазвичай говорив нам, що Новий Заповіт пропонує нам «загальний обрис Ісусового життя». Ми могли би, каже він, уявити собі євангелистів, що сидять за столом з клаптями паперу, на яких записано притчі і приповідки, дискусії з учнями і дебати з релігійними провідниками, а також історії зцілень та інші чудеса. Зібравши їх разом, вони вибиратимуть важливе й оминатимуть неістотне, створюючи для нас повну історію.

Але не цілком повну чи складену зі скрупульозною точністю. Тут не мовиться про те, що Євангелія неправдиві чи неточні. Радше уважні читачі виявлять деякі вади послідовности. Загалом Євангелія погоджуються одна з одною і щодо історії, і щодо черговости. Так часто буває в синоптиках, де Ісусові слова часто точно повторюються і Його дії майже тотожні. Коли Ісус кличе збирача податків на ім’я Леві (або Матвій), Він промовляє однакові слова у всіх синоптичних Євангеліях: «Іди за Мною!»[7]

Але в деяких місцях євангелисти – які зовсім не були схожі на тих, кого ми вважаємо нині професійними істориками – не погоджуються щодо важливих подробиць. Ісус вирушає лише в одну подорож до Єрусалиму в синоптичних Євангеліях, тимчасом як в Івана – у кілька. Історія про Ісусове народження в Євангелії від Матвія описує Марію і Йосипа, які живуть у Віфлеємі, втікають до Єгипту і тоді вперше переселяються до Назарету, тимчасом як Лука повідомляє, що вони обоє спочатку живуть у Назареті, подорожують до Вифлеєму перед народженням Дитини, і тоді вже знову повертаються додому. Марко та Іван нічого не знають про ці передання. У деяких євангельських текстах Ісус розповідає притчі без пояснення, попри видиму неспроможність учнів їх зрозуміти. В інших Він пояснює, щоб вони розуміли («Зерно – це слово Боже»)[8]. В одному переказі Блаженств Ісус каже: «Блаженні убогі», тимчасом як у другому: «Блаженні вбогі духом»[9]. І що більш суттєво, істотно різняться деякі історії про воскресення. В одних розповідях воскреслий Христос виглядає тілесною істотою; в інших Він, очевидно, може ходити через стіни.

Іноді такі відмінності відображають різні наміри євангелистів. Лука, наприклад, виявляє у своєму Євангелії велику турботу про бідних (і тому, мабуть, вирішив написати «вбогі», а не «вбогі духом»). Але в інших випадках відмінності в Євангеліях зрозуміти не так легко.

То що насправді робив Ісус? Що насправді Він казав? Спираючись на чотири Євангелія, ми здебільшого можемо розповісти. Але час від часу це непросто сказати цілком точно.

Різне відтворення подій у Новому Заповіті часом таки важко «гармонізувати», навіть відданому християнину. Тому важливо використовувати віру і розум, читаючи Святе Письмо, для того щоб якнайкраще зрозуміти історію, її контекст та її смисл. Євангелисти не будуть одностайні в усьому, тому що мали у своєму розпорядженні різні джерела, орієнтувалися на конкретні потреби своїх спільнот і вважали щось особливо важливим. Жоден з них, до речі, не думав, що важливо розповідати про дитинство чи доросле життя Ісуса – якби вони писали сучасні біографії, то жодна з них не одержала б позитивної рецензії! Але вони не писали біографію чи історичну книгу; вони писали релігійний документ, щоб допомогти людям пізнати Ісуса Христа і повірити в Нього.


[1] Цей процес докладно описаний у книзі Майєра «Маргінальний юдей», 1, 41-48. Ідею багатоетапного формування Євангелій підтримують майже всі дослідники Нового Заповіту

[2] Інші проміжні постаті на взір Симона Киринея, який допоміг нести Ісусів хрест, також могли свідчити як очевидці

[3] Wright, Jesus and the Victory of God, 170

[4] Harrington, Jesus, 7. Традиційно вважають, що Марко покладається, здебільшого, на свідчення Петра, Луку пов’язують з Павлом, а Івана – з «улюбленим учнем», згаданим у його Євангелії

[5] Ів. 14:6

[6] Fitzmyer, Christological Catechism, 8

[7] Мт. 9:9; Mp. 2:14; Лк. 5:27

[8] Мт. 13:18-23; Мр. 4:13-20; Лк. 8:11-15

[9] Лк. 6:20; Мт. 5:3

Попередній запис

Маріїне «так»

Наступний запис

Унікальна зустріч