Дорогі брати й сестри! Свята Тайна Покаяння є ліком для наших хворих душ. У сьогоднішній науці роздумуватимемо над тим, як маємо сповідатися, або які є умови доброї сповіді.
Є п’ять умов, і їх ми маємо виконати, щоб наша сповідь була нам корисна.
1) Перша умова – пригадати свої гріхи, тобто зробити іспит совісти.
Дорогі брати й сестри! Блудний син, знаходячись у нужденному стані, почав думати над собою. Побачив, що погано зробив, покидаючи дім свого доброго батька.
Подібно і ми, коли приступаємо до Святої Тайни Покаяння, насамперед повинні прослідити наш душевний стан; старанно застановитись, які гріхи ми поповнили, а з них ще не сповідались. Свій іспит совісти починаємо молитвою до Святого Духа, зі щирим бажанням пізнати свій справжній стан. Тому іспитуємо себе в нашому ставленні до Бога, до ближніх і до себе самих. Іспитуємо себе старанно, точно, а не поверхово. Переходимо по черзі десять Божих Заповідей, Заповіді Церковні, головні гріхи та обов’язки свого стану. До цього можемо користуватись зразками іспиту совісти, що їх маємо в молитовнику. При тяжких гріхах треба собі пригадати, як часто ми їх скоїли, та призадуматись, чи якісь особливі обставини не зменшують гріха або його не побільшують. Розсліджувати повсякденні гріхи не є конечно, але дуже корисно. Однак не сміємо замовчувати тяжкі гріхи, а лише вишукувати повсякденні.
Іспит совісти перед сповіддю ми собі полегшуємо, коли кожного дня ввечері іспитуємо свою совість. Це побожна і спасенна практика в нашому християнському житті. Кожного вечора можемо Бога перепросити й доступити в Нього прощення гріхів.
2) Друга умова – жаль за гріхи
Дорогі брати й сестри! Блудний син каявся, що згрішив. У його серці зродився жаль, що він покинув свого батька, який його щиро любив. Справжній жаль мала жінка, що з плачем впала до ніг Христа Спасителя (Лк. 7:37-50); мав жаль св. апостол Петро, що, «вийшовши звідти, він гірко заплакав» (Лк. 22:62), після того, як вирікся свого Учителя. Справжній жаль є болем душі, актом нашої волі, а не лише почуттям. Він також поєднаний з упованням на Боже милосердя. Інакше був би розпачем, як в Юди. До справжнього жалю доходимо, коли роздумаємо, що через гріх ображаємо Бога, нашого любого батька і найбільшого добродія. Жаль із чистої любови до Бога називаємо досконалим. Хто збуджує такий жаль, отримує відразу, ще перед сповіддю, відпущення гріхів. Досконалий жаль потрібно часто в житті збуджувати, головно в небезпеці й у годині смерти.
Справжній жаль, хоч недосконалий, є також і тоді, коли жалуємо за гріхи з огляду на справедливу Божу кару, якої слід нам сподіватись. Хто збуджує в собі такий жаль, доступає прощення гріхів щойно через розрішення священика. Але той, хто сповідається без справжнього жалю, досконалого чи недосконалого, не отримує від Бога прощення гріхів.
Як рільник, що сіє зерно на необробленій землі, працює даремно, подібно не матимуть успіху слова священика, коли вони падають на нерозкаяне серце, що не має наміру порвати з гріхом. Жаль за гріхи – це єдиний ключ до Божого милосердя.
Якось до святого Франциска Салезького прийшов на сповідь грішник і почав йому оповідати свої гріхи, але з такою байдужістю, що, видавалося, розповідав якусь історію. Святий єпископ спостеріг його настанову і лихий стан душі та з жалю за його душею почав сам плакати. «Що вам сталося, отче?» – спитав каянник. «Нічого злого, Богу дякувати, але з вами недобре». «О ні, зо мною все дуже добре», – відповів каянник. «Якщо так, то сповідайтесь далі». І знову почав цей грішник легкодушно розказувати свої страшні гріхи, без найменшого жалю. Тоді Святий почав ще ревніше плакати. «Скажіть, отче, що вас так турбує?» – знову питає каянник. «Дорогий приятелю, – сказав Святий, – я плачу, бо ви не плачете!»
Ця відповідь так вразила каянника, що він відразу вибухнув щирим плачем. Св. Франциск Салезький навчив його, як збуджувати жаль за гріхи, висповідав і розрішив його. Той чоловік став прикладом покаянного життя.
3) Постанова поправи – це третя умова доброї сповіді
Блудний син постановив вернутися до свого батька і перепросити його. «Устану, і піду я до батька свого…» Також і ми, коли приступаємо до Св. Сповіді, маємо постановити поправу, щоб більше не грішити.
Постанова поправи – це рішення нашої волі, що в майбутності, при Божій помочі, будемо уникати всякого гріха і всякої нагоди до нього. Із справжнім жалем, тісно поєднана постанова поправи.
Не всі люди мають сильну постанову, бо не один постановляє собі, але тих постанов не виконує. Дехто робить найкращі постанови, але лише в годині недуги чи нещастя. Не всі наважуються уникати кожного гріха. Необхідно постановити уникати всякої близької нагоди до гріха. Треба також пам’ятати, що й найкращі постанови будуть безуспішними, коли Бог не уділить нам Своєї ласки. Тому-то при наших постановах ми не повинні уповати на свої немічні сили, а надіятись на Божу ласку і щиро її випрошувати.
4) Четверта умова – це покірне визнання гріхів перед священиком
Блудний син вернувся до свого батька і покірно визнав свій гріх. Коли ми зробили іспит совісти, щиро пожалували та сильно постановили поправитись, тоді приступаємо до сповіді з вірою і надією, що Бог нам простить. Сповідаймося так, щоб ми в совісті були спокійні. Не розповідаймо того, що не стосується сповіді. Не чекаймо, щоб нас священик випитував, це для нього прикра річ. Сповідаємось за себе, а не за сусідів. Наші гріхи слід говорити не заголосно і не затихо.
Добре є також, крім тяжких гріхів, визнавати на сповіді й наші повсякденні гріхи.
5) Виконати покуту – п’ята й остання умова
Дорогі брати й сестри! Блудний син бажав, щоб батько прийняв його до свого дому хоч би за наймита. Він був готовий відбути кару, аби лиш надолужити за свій гріх. Також і ми маємо бути готові виконати все те, що нам накаже священик за покуту. Вона може бути різна: молитва, піст або милостиня. Не дозволено самому змінювати накладену покуту. Можемо, однак, накласти собі додаткову покуту.
Коли б хтось забув сказати в сповіді якийсь тяжкий гріх, сповідь є добра і можна причащатися. Однак із цього гріха треба висповідатись на найближчій сповіді. Але коли б хтось навмисне затаїв якийсь гріх, то така сповідь не є добра і не можна причащатись. Хто так поступив би, мав би ще один новий гріх (святотатство) і тоді потрібно сповідь повторити.
Що таке загальна сповідь і хто потребує її зробити? Загальна сповідь – це повторення разом усіх сповідей або лише певного числа сповідей. Вона необхідна для тих, що поповнили святотатську сповідь, або для тих, що сповідались без жалю і рішучої постанови поправи.
Дорогі брати й сестри! Нам потрібно сповідатись добре, зі щирим жалем за гріхи та сильною постановою поправи. Четверта заповідь церковна приказує нам: Кожного року хоч раз сповідатися і в часі великоднім причащатися. Нам буде дуже корисно часто визнавати свої гріхи й занедбання перед священиком, щоб, таким чином, дедалі більше очищувати своє серце.
о. Теодор Галіцький, ЧСВВ