ЯК УКЛАДЕНИЙ СТАРИЙ ЗАПОВІТ

1) Слово «Біблія» запозичено із самого ж Писання. У Книзі Даниїла (середина II століття до Р. X.) збірку священних текстів названо арамейською мовою «хасефарім», тобто «книги». Таке саме значення має й грецьке слово «та біблія», вжите в передмові до перекладу Книги Ісуса, сина Сираха (132 р. до Р. X.), та в Першій книзі Макавеїв (бл. 100 р. до Р. X.).

Книги Біблії визнано богонатхненними (гр. «теопнеустой»), тобто такими, що написані з особливою допомогою з неба (див. 2Пет. 1:21; 2Тим. 3:16) й адекватно відображають Традицію (Передання) та віру Громади-Церкви. У них звучить Слово Боже, сповіщене нам через вибраних людей: пророків, мудреців, псалмопівців і апостолів.

Збірка богонатхненних книг називається каноном (від євр. «кане» і гр. «канон»), що в обох випадках означає «порядок» або «правило»). Кількість канонічних книг Старого Заповіту була остаточно встановлена в І ст. після Р. X. Новозавітний канон у своєму нинішньому вигляді сформувався в IV ст.

2) Майже всі книги старозавітного канону написані давньоєврейською мовою. Виняток становлять 1 Книга Ездри та Книга Даниїла, які частково написані арамейською мовою, котрою користувалася низка племен, що жили в Сирії та Межиріччі.

Давньоєврейський алфавіт (так само, як арамейський та інші східні алфавіти) не має голосних. Тому за тим, щоб зберігалося правильне читання, стежили книжники, які називалися «масоретами» (від євр. «масора» – передання). Близько VI ст. після Р. X. масорети створили знаки для голосних літер. Записаний у такий спосіб текст прийнято називати Масоретським (МТ). Найраніші рукописи єврейської Біблії, які збереглися до нашого часу, походять з II ст. до Р. X.

Канон Старого Заповіту в єврейській Біблії сформувався з таких збірок:

  1. Тора, або П’ятикнижжя:

Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня.

  1. Невіїм, або Пророки:

А. Невіїм рішонім, або Перші пророки: Ісус Навин (євр. Ієшуа), Судді, 1-2 Самуїла (євр. Шмуель), 1-2 Царів;

Б. Невіїм ахароніїм, або Пізні пророки:

а) Великі пророки: Ісая (євр. Ішаяху), Єремія (євр. Ірмеяху), Єзекіїль (євр. Єхезкель);

б) 12 Малих пророків:

Осія (євр. Гошеа), Йоіл (євр. Йоель), Амос, Авдій (євр. Овадья), Йона, Михей (євр. Міха), Наум (євр. Нахум), Авакум (євр. Хаввакук), Софонія (євр. Цефанія), Аггей (євр. Хаггай), Захарія (євр. Зехар’я), Малахія (євр. Маляхі).

  1. Ктувім, або Писання:

Псалми, Приповісті (Притчі), Йова, Пісня Пісень, Рут, Плач Єремії, Проповідник (Екклезіяст), Естер, Даниїл (євр. Даніель), Ездра, Неємія (євр. Нехемія), 1-2 Хронік (Параліпоменон).

Крім канонічних, до православних і католицьких видань Біблії додають також ті твори старозавітного письменства, які не увійшли до канону. Ці книги в православній традиції називають неканонічними, а в католицькій – девтероканонічними.

Ось їх перелік:

2 і 3 Ездри, Товит, Юдит, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сираха (Бен-Сира), Послання Єремії, Варух, 1-3 Макавеїв. Окрім того, існує декілька неканонічних вставок у канонічні Книги Естери, Даниїла і Псалми.

У протестантів ці книги називаються апокрифічними та зазвичай відсутні в їхніх виданнях Біблії. А от православна традиція (так само, як і католицька) називає апокрифами старозавітні писання пізнього часу (ІІ-І ст. до Р. X. – І-ІІ ст. після Р. X.).

До найважливіших юдейських апокрифів належать такі:

4 Книга Макавеїв, Книга Еноха, Книга Ювілеїв, або Мале Буття (Апокаліпсис Мойсея), Псалми Соломона, Вознесення Мойсея, Апокаліпсис Варуха, частина пророцтв Сивіли, Вознесення Ісаї (над нею попрацював християнський автор). Крім того, до апокрифів належать і деякі книги, які цілими або частково вцілілими були знайдені в бібліотеці громади Кумрана біля Мертвого моря (Апокриф на теми Книги Буття, Слова Мойсея, Діяння Світил, Псалми Ісуса Навина, Апокаліпсис Мелхіседека та ін.).

Неканонічні книги визнають лише як літературу «біблійного кола», корисну для повчання. Апокрифи розглядають як твори, що не мають віровчительного авторитету. Проте до деяких із них (наприклад, до Книг Еноха) у давній Церкві ставилися з великою повагою.

3) Неканонічні книги написані грецькою мовою, за винятком Книги Ісуса, сина Сираха (її єврейський текст знайшли наприкінці XIX ст.). Існує припущення, що єврейська або арамейська мови були оригінальними також і для деяких інших неканонічних книг.

4) Старий Заповіт був першою в історії книгою, перекладеною іноземною мовою. Початки грецького перекладу Біблії сягають першої половини III ст. до Р. X. Переклад закінчено на зламі II та І ст. до Р. X. Він відомий як переклад Сімдесяти (LХХ), або Септуагінта. Ця назва пов’язана з переказом, згідно з яким перші книги Старого Заповіту перекладали 70 єврейських учених, що приїхали задля цієї мети до Олександрії з Юдеї.

До IV ст. після Р. X. зроблено декілька латинських перекладів Писання. У IV ст. за дорученням Папи Дамасія блаженний Єронім виконав новий переклад з єврейського оригіналу; його назвали Вульгатою.

У IX ст. святі рівноапостольні Кирило та Методій переклали слов’янською мовою богослужбові тексти Біблії. У XV ст. архиєпископ Геннадій Новгородський за допомогою двох домініканців-слов’ян переклав решту частин Біблії.

5) У грецькій, латинській, слов’янській і російській традиціях поділ Старого Заповіту на збірки трохи відрізняється від початкового, юдейського:

  1. П’ятикнижжя.
  2. Історичні книги: Ісус Навин, Судді, Рут, 1-4 Царств, 1-2 Хронік, 1Ездри, Неємія.
  3. Учительні книги: Естер, Йов, Псалми, Проповідник, Пісня Пісень.
  4. Пророчі книги: Ісая, Єремія, Єзекіїль, Даниїл, Малі пророки.
Попередній запис

«...ЗРОБІТЬ УЧНЯМИ ВСІ НАРОДИ» (МТ. 28:19)

Наступний запис

МЕТОДИ ТЛУМАЧЕННЯ