«Я почув ваші молитви…»

Була осінь 1976 року. Я навчався у випускному класі середньої школи, коли сестра Кейсі, найстарша з шести моїх братів і сестер, подзвонила додому з важливою новиною. Вона сказала, що це стосується тата і що вона хоче, щоб ми всі зібралися і поговорили про його проблему залежності від алкоголю. Отож на наступні вихідні двоє моїх старших одружених братів і сестер, а також мама, моя молодша сестра і я зібралися, щоб почути новину Кейсі.

Я пригадую, що був знервований, почувався дещо незручно, не знаючи, чого сподіватися від тієї розмови. У нашій сім’ї не було заведено сідати разом за кухонний стіл і обговорювати важливі сімейні справи, особливо ті, що стосувалися батька. До цього моменту ми були, я б сказав, типовою католицькою сім’єю німецького походження з провінційної Америки. Ми відвідували католицьку школу, щотижня ходили на Месу і, принаймні в моєму випадку, сприймали віру некритично. Віра належала до тем, які не обговорювалися. Ми знали, чого сподіваються від нас, і ми це виконували, але ніколи відкрито й особисто не ділилися тим, що стосувалося нашої віри.

Кейсі розповіла нам, що відвідує малу молитовну групу у своїй парафії, яка збирається раз на тиждень. На своїх зустрічах вони часто моляться за потреби одне одного. Протягом багатьох місяців вони молилися за мого батька. Минулого тижня після молитви за тата й інших людей до неї незалежно один від одного підійшли двоє чоловіків і сказали, що мають слово від Бога для нашої сім’ї. Слово знання стосувалося мого батька та решти членів сім’ї, і воно звучало приблизно так: «Я почув ваші молитви, де ваша віра? Проголошуйте перемогу, Я обіцяв і вірний Своєму Слову».

Кейсі сказала, що обидва чоловіки були переконані, що Господь зцілить батька, але не раніше, ніж наша сім’я прийме це слово серйозно і з вірою.

Я слухав її, і мене переповнювали суперечливі почуття й емоції. Я почувався незручно, говорячи про духовні речі в такий особистий спосіб. Я ніколи раніше не чув, щоб хтось говорив, що отримав «слово від Господа». Невже це можливо, щоб хто-небудь насправді почув Господа? Це, напевно, був витвір їхньої уяви. І все-таки в той самий час я знав, що моя сестра при розумі, а впевненість і спокій в її голосі стримували від відкинення її слів, як мрійливих думок.

Незважаючи на незграбність і незручність моменту, я хотів вірити Кейсі. Я хотів, щоб Бог був тим реальним Богом. Я хотів, щоб Він допоміг нашій сім’ї звільнитися від тієї тяжкої проблеми, з якою ми жили все своє життя.

Мій батько був алкоголіком. Він був сином алкоголіка. Його брат помер від випадкового прийому приписаних ліків з надто великою дозою алкоголю. Мій прадід був алкоголіком. Мій батько повернувся із II Світової війни, нагороджений орденами, прослуживши з відзнаками в Третій армії генерала Джорджа Патона, беручи участь у битві при Балджі. Він був суворим командиром танку, вільно розмовляв по-німецьки і провів майже всі чотири роки служби на передовій. Він повернувся з війни також із залежністю від алкоголю. Так, як і інші чоловіки, він вживав алкоголь, щоб заглушити біль і жах війни, які ніколи його не залишали.

Мій батько був доброю людиною і хорошим татом. Він любив свою сім’ю, громаду і Церкву. Він був успішним бізнесменом, міським радником, людиною, яка зробила б усе, щоб тільки допомогти потребуючим.

Алкоголізм батька кинув глибоку тінь на наше сімейне життя. В очах друзів і сусідів ми виглядали відносно дружною сім’єю, але насправді все було не так. Ми були розбиті, хворі і знівечені алкоголізмом батька. Виховуватися в домі алкоголіка – щось дуже дивне. Багато приховування, вдавання, будування дальшої єдності у відчайдушному зусиллі заглушити біль, про який, здавалося, ніхто не був у змозі говорити.

Коли батько запивав, що переважно траплялося раз чи двічі на тиждень, то пив він дуже багато. У тверезому стані батько був одним із найдобріших, найпривабливіших людей, яких коли-небудь можна зустріти, але коли він був п’яний, то часто вживав нецензурні слова.

Понад усе я хотів бачити свого тата здоровим. Він неодноразово проходив лікування, принаймні одного разу – на вимогу місцевого суду, але ніщо насправді не змінилося. Навіть наші зусилля якось вплинути на нього сім’єю не давали тривалих результатів. Він деколи переставав пити на місяць чи більше, але з часом повертався до старого. Пияцтво тривало так довго, що я не сподівався, що ситуація коли-небудь зміниться.

Я був наймолодшим сином у сім’ї, і мені залишалося менше року до вступу в коледж, тому я був стурбований тим, як пиятика батька буде впливати на маму і сестру, коли я поїду з дому. Як підліток, я був переконаний, що моя присутність принаймні тримає ситуацію під контролем. Я молився багато разів, щоб трапилося щось таке, що змінило б ситуацію ще до того, як я залишу дім. Улітку, перед моїм випускним класом, мої відчайдушні молитви ставали все відчайдушнішими, переходячи від прийняття всього як Божого плану щодо нас, як хреста, який маємо нести, до крику про допомогу, який піднімався з глибоких почуттів безсилля і страху.

Слова Кейсі були для мене променем надії. Бог чує наші молитви? Він може діяти тут і тепер? Він зцілить тата? То були запитання, на які я найбільше хотів отримати відповіді, але мої сестри продовжували доводити, що тато в Божих руках і що важливішим є те, чи готові ми покаятися і поставити Господа в центр свого життя. Якщо б ми це зробили, то Бог би виконав Свою частку. Вони вірили, що наша відповідь у довірі до отриманого слова проторує дорогу для Господа, щоб Він міг діяти в нашій сім’ї. Їхня впевненість переконала мене, що відбувається щось справжнє.

Той вечір був поворотним пунктом для всіх нас. Пізніше, лежачи в ліжку, я волав до Бога, як ніколи раніше. Я виповз з ліжка, став на коліна і покаявся за своє невірство. Я сказав Господу, що знаю: те, що почув від Кейсі, є словом, зверненим до мене і моєї сім’ї. Я хотів відповісти на нього всім своїм життям, але не знав, як це зробити, я плакав над жалюгідним станом своєї віри, над своїм життям і над зруйнованою сім’єю. У той момент я відчув величезне потішення та запевнення, що все буде гаразд, що Господь справді близько, бо Він почув наші молитви і незабаром почне діяти.

Попередній запис

ВСТУП

Наступний запис

Прорив