ЄРЕМІЯ ТА ПРОРОКИ ЙОГО ЧАСУ (ЗАКІНЧЕННЯ)

11) Пророк Авакум

Про життя пророка Авакума (євр. Хаввакук) майже нічого не відомо. З його книжок випливає, що він жив в Єрусалимі та проповідував у Храмі. Два моменти опосередковано вказують на те, коли жив пророк: 1) як свідчать слова Авакума, він уже не може вважати біди, які випали на долю Ізраїля, карою за гріхи. А отже, ідеться про період, коли Ізраїль був вірний Богові. Таким періодом було правління царя Йосії, яке перервала його трагічна смерть 609 р.; 2) пророк Авакум говорить про «касдім» як про могутній народ. Попри те, що деякі тлумачі читали замість «касдім» – «кіттім» (тобто вважали цей народ греками або римлянами), більшість екзегетів приймає буквальне значення слова: «касдім» – халдеї. Халдеї захопили владу у Вавилоні наприкінці VII ст.; у союзі зі скитами й мідянами вони зруйнували ассирійську державу. Починаючи від 605 р., халдеї (після перемоги над Єгиптом біля Кархемиша) були панівною державою на Сході (їхнім царем 604 р. став Навуходоносор II). Отож, найімовірнішою датою створення Книги пророка Авакума можна вважати час між 609 і 597 рр., коли Навуходоносор уперше підкорив Єрусалим.

Пророк Авакум – представник нової епохи морально-релігійної свідомости Старого Заповіту. Він порушує питання про страждання невинного (пор. з Книгою Йова). Пророк болісно розмірковує над таємницею зла й просить Бога показати йому, як розв’язати трагічні протиріччя буття. Відповідь він дістає коротку й, на перший погляд, загадкову: «…праведний з віри своєї буде жити». Псалом, яким закінчується книга, показує, що ця відповідь осяяла світлом душу пророка. Він не хоче віри, яка неодмінно чекає на винагороду. Лише в спогляданні Бога Авакум знаходить ту невимовну й сповнену сили сутність, яка розвіює всі його сумніви. Він готовий зустріти будь-яку бурю, якщо тільки Господь не покине його. Головне – це внутрішнє єднання з Богом, а не Його дари, яких шукає корислива віра. Суть книжки можна передати одним словом – віра. Вона означає повну й цілковиту довіру до Бога. Тому апостол Павло, ведучи мову про спасенну силу віри в Христа, наводить слова пророка Авакума: так само, як віра пророка єднає його з Богом, той, хто вірить у Христа, досягає єднання з Ним і, як наслідок, – спасення (див. Рим. 1:17; Гал. 3:11). Перше тлумачення Книги пророка Авакума створили члени Кумранської спільноти в І ст. до Р. X. У цих коментарях слова про віру праведника стосуються людей, які зберігають вірність Законові в день випробувань (VIII:1-2).

а) Пророк запитує: Ав. 1:2-4.

б) Відповідь Ягве: Ав. 1:5-11.

Бог дає зрозуміти пророкові, що час бід ще не скінчився. Надходить новий ворог – халдеї. Авакум не наділяє вавилонське царство конкретними рисами; в інтерпретації пророка «касдім» – це уособлення будь-якого беззаконня та поклоніння грубій силі.

в) Слово пророка: Ав. 1:12-17.

г) Відповідь Ягве: Ав. 2:1-4.

Очевидно, йдеться про вежу Храму, на яку піднімалися пророки, щоб пізнати одкровення Ягве. Бог відповідає пророкові: хай як довго люди чекатимуть на Його пришестя, День Правди настане. Треба знати це й твердо надіятися. Бог має Свій задум щодо світу, і Він його не змінить. Та поки не здійснилося остаточне Богоявлення, перед людьми лежить два шляхи: один – це дорога зарозумілости й нехтування Законом Господнім, ця дорога веде до загибелі; другий – повна довіра до Бога (див. Бут. 15), яка дарує людині справжнє життя (див. Втор. 30:15-16).

ґ) Два шляхи: Ав. 2:5-20; 3.

У 2:5-20 пророк говорить про шляхи зла й безвір’я, а в главі 3 – про шляхи віри. 2:5. У Кумранському варіянті тексту цей вірш звучить так: «Яке ж воно зрадливе, те багатство! Втрачає голову й спокою не має чоловік, що роззявляє, немов ад, свою пельку, що немов смерть, завжди ненаситний, що загортає до себе всі народи, всі племена загарбує собі».

Глава 3 – це гимн. Він змальовує Богоявлення в барвах давньосхідної поезії. Для того, щоб зобразити велич Господа, пророк використовує образи космічної бурі. Водночас ця буря – алегорія історичних потрясінь, які невдовзі почнуться у світі (Теман і Паран – місцевості в південній пустелі, які прилягають до Сінаю. Гимн нагадує про Богоявлення на Сінаї). Хоча той, хто вірить по-справжньому і тремтить перед лицем грізних змін, він, проте, має опору й надію – віру. Він звертається до Бога не для того, щоб Господь дарував йому щасливе життя. Бог – його життя та його радість. Вірного ніщо не може похитнути. Ці слова пророка свідчать про важливий поворот, який відбувся в старозавітній свідомості та звільнив людину від корисливого ставлення до віри.

12) Єремія знову в Єрусалимі. Він виступає проти патріотів, які надіються на Храм (бл. 608 р.) (2Цар. 23:31-37; Єр. 7; 26:7-24)

Люди, які неправильно зрозуміли вчення Ісаї про непорушність Сіону, покладаються на Храм, але – через те, що вони винні перед Господом, – Храм не рятує їх. 7:11. Викриття служителів Храму, яке повторив Христос, прийшовши в Єрусалим (див. Мт. 21:13). 7:23. З огляду на те, що народ не виконав умов Заповіту, він не може очікувати на допомогу від Ягве. Тут пророк указує на умовний характер Заповіту на противагу поглядові, згідно з яким Ягве в будь-якому разі захищатиме Єрусалим і Храм.

13) Проповідь у долині Бен-Гінном (Єр. 19-20)

З долиною Бен-Гінном (Геєнна), або Тофет, що простяглася біля стін Єрусалима, в юдеїв були пов’язані ганебні спогади. Тут за правління Манассії та інших нечестивих царів здійснювали бузувірський культ Молоха (приносили людей у жертву).

19:1. Єремія вдається до символічного дійства, що було традиційним для пророків. Він скликає старійшин у долину Бен-Гінном і, розбивши глечик, оголошує, що так учинять з Єрусалимом. 20:7 і наст, псалом, що відображає всю глибину відчаю Єремії, який не хоче, але мусить виступати проти свого народу. Між його людськими почуттями й покликанням виникає трагічне протиріччя. Деякі вислови цього псалма перегукуються з Книгою Йова (3:3 і наст.).

14) Слово про Навуходоносора (605-604 рр.) (Єр. 25:1-17)

У травні 605 р. халдейський князь Навуходоносор розбив єгиптян поблизу Кархемиша й 604 р. його коронували на царя Вавилону. Єремія назвав Навуходоносора «бичем Божим». Після цієї проповіді пророка арештували.

15) Варух читає пророцтво Єремії (604 р.) (Єр. 36)

Цар Йоаким, попри поразку фараона, продовжував стояти на його боці. Єремія закликає царя визнати владу Вавилону (Навуходоносора).

36:2-4. У цей сувій увійшла більшість ранніх проповідей Єремії (гл. 1-25:14). 36:5. «Задержаний» не означає «посаджено в темницю». Ідеться про домашній арешт або, найімовірніше, про заборону виступати публічно. 36:10. Шафан, батько Ґемарії, був одним з ініціяторів реформи Йосії. Це пояснює, чому він співчував Єремії.

16) Перше виселення юдеїв у Вавилон (597 р.) (2Цар. 23:36-37; 24:1-17)

Йоаким визнав владу Вавилону, але невдовзі піддався на вмовляння фараона й повстав. Він помер, очевидно, у той момент, коли халдейські війська вже були біля мурів міста (див. В. А. Белявский. Вавилон легендарный и Вавилон исторический).

17) Єремія покладає надії на найліпших людей у вигнанні (Єр. 24; 29)

У притчі про смокви йдеться про дві частини народу. Достиглі плоди означають тих, кого переселили в Халдею 597 р. (серед них були представники освічених прошарків суспільства: книжники, левіти, священики й, зокрема, пророк Єзекіїль). Пройшовши крізь горнило випробувань, вони стали основою майбутнього Ізраїля. Своєю чергою ті, що залишилися, опиняться в полоні пізніше (587-582), а дехто з них утече до Єгипту. Вони, згідно з висловлюваннями Єремії, становлять найгіршу частину народу.

18) Єремія проти війни (Єр. 27-28; 21:1-10; 34; 37; 32-33; 38)

На початку царювання Седекії воєнна партія знову зміцніла й за підтримки іноземних послів почала переконувати царя розірвати зв’язки з Вавилоном. Деталі тогочасних подій стали відомими з листування юдейських начальників, знайденого в 30-х рр. XX ст. під час розкопок Лахіса (Лахіша). У ньому згадано про якогось пророка (ймовірно, Єремію).

Гл. 27. Це пророцтво Єремія виголосив бл. 592 р., коли Седекія був вимушений укласти союз із сусідніми народами проти Навуходоносора. Ініціятором союзу був фараон, який хотів ослабити Вавилон і втягнув у боротьбу з ним ще й малі царства – Сирію та Палестину. 28:1-9. Боротьба проти Єремії придворних пророків, які схвалювали війну з Вавилоном. 28:7-10. Єремія викриває догідливість як ознаку фальшивого пророкування. Провина народу велика; того, хто пророкує йому щасливе життя й перемоги, не може надихати Дух Божий. Гл. 21. Цар Седекія, людина слабка й боязка, не бажав війни, а діяв під тиском воєнної партії. Коли 588 р. його змусили розірвати зв’язки з Навуходоносором і халдейські війська увійшли в Палестину, Седекія, боячись майбутнього, звернувся за порадою до Єремії, і той заявив, що опір не має сенсу. 34:11. Приводом для повернення рабів стало тимчасове зняття облоги через те, що халдеї розпочали боротьбу з єгипетськими військами. Невдовзі, однак, халдеї розбили армію фараона й знову взяли місто в облогу (див. Єр. 37:5,11). 32:1-5. Пророка арештували під час облоги Єрусалима 587 р. та утримували в подвір’ї царської сторожі. 32:6-15. Єремії пропонують купити частину землі в Анатоті, придбати яку він мав право як найближчий родич власника. Пророк укладає угоду про купівлю, незважаючи на те, що ворог стоїть біля воріт і земля сплюндрована. Це символічний акт, який знаменує віру в прийдешнє оновлення Ізраїля. 32:17-44. Молитва Єремії розкриває зміст тяжкої долі народу Божого та закінчується пророцтвом про Боже прощення. 33:14-18. Перед лицем загибелі Єрусалима відкинутий усіма пророк благовістить Царство Боже (див. В. А. Белявский. Вавилон легендарный и Вавилон исторический, с. 84-85).

19) Падіння Єрусалима (липень 587 р.) (Єр. 39-43:7; Пс. 79 [78]; Пл. Єр. 1-5; Пс. 137 [136])

39:2. 18 липня 587 р. 39:14. Єремію звільнили з-під варти як людину, яка засуджувала повстання проти Навуходоносора. Ґедалію, сина Ахікама, друга Єремії, призначили намісником Юдеї та доручили йому заопікуватися пророком. Проте, як випливає з гл. 40:1, Єремію, очевидно помилково, відправили разом із вельможними міщанами в табір для переселенців у Рамі. 41:1. Осінь 586 р. 41:5. Це означає, що північани продовжували вшановувати Єрусалимський Храм. Імовірно, що юдеї, які залишилися в Палестині, здійснювали такі траурні паломництва до руїн святині впродовж усього часу полону (див. Книгу Плачу Єремії). 43:7. Тахпанхес (Тафніс) розкинувся на схід від Дельти. Там були прикордонні гарнізони фараона, який охоче брав на службу найманців. Люди, що втекли з Єрусалима, створили в Єгипті особливий сторожовий загін, який автори давніх документів з Елефантини назвали «Юдейським військом».

У єврейській Біблії Книгу Плачу не внесли до складу пророчих писань. У назві ім’я автора не стоїть (у єврейській Біблії її названо за першим словом, а в равинській традиції – «Кінот» – Плач, звідки й грецька та українська назви). Книгу віднесено до розділу Писань (Ктувім). У перекладі LХХ, імовірно, у зв’язку з 2Хр. 35:25, книгу названо «Плачем Єремії» та розміщено після Книги пророка Єремії. Проте низка ознак указує на те, що Єремія не міг бути автором книги. Її укладач явно належав до інших, далеких від пророка кіл. У ній висловлено жаль з приводу того, що Єгипет не надав допомоги євреям (див. Пл. Єр. 4:17). А втім, Єремія рішуче виступав проти того, щоб розраховувати на таку допомогу (див. Єр. 37:5-10). Автор Плачу з великою повагою говорить про Седекію та згадує про надії, які пов’язували з його правлінням (див. Пл. Єр. 4:20). Це в жодному разі не могло прозвучати з вуст Єремії, який викривав царя й пророкував йому загибель. І, нарешті, вишуканий стиль поеми, написаної у вигляді акростиха (алфавітного), свідчить про те, що автор писав за спокійних обставин, а це зовсім не відповідає останнім рокам життя Єремії. Біблісти вважають, що книгу написано в Юдеї між 587 і 582 рр. Можливо, що той, хто писав її, був одним із соратників Ґедалії (див. Єр. 40:6-12). Книга Плачу тісно пов’язана з траурним богослуженням, яке проводили в дні, присвячені спогадам про загибель Єрусалима. Її головна тема – гріх як причина загальнонародного лиха. Автор оцінює історичні події з богословського погляду, викладеного в Книгах Суддів і Царств. У Книзі Плачу ще не порушено питання про страждання невинного (Йов) та спокутну силу страждання праведника (див. Іс. 52-53). Мета Книги Плачу – пробудити в людях усвідомлення гріховности. Це потрібно для того, щоб каяття відродило їх до нового життя, попередньо допомігши подолати озлобленість і відчай.

1:1. Єрусалим зображено у вигляді засмученої жінки. Це пов’язано із символікою шлюбного союзу як Заповіту між Богом і народом (див. Ос. 1-3). 1:8. Від імени народу біблійний поет визнає справедливість відплати. 3:1. Стражденний чоловік, від імени якого промовляє автор, – це Останок Ізраїля. Його молитви складаються з нарікань (1-20) і роздумів про Боже милосердя (21-66). 4:1-10. Опис узятого в облогу Єрусалима.

20) Єремія в Єгипті (Єр. 43:8-13; 44)

Опинившись на землі поган, юдеї повернулися до забобонів, які викорінював цар Йосія. У документах «Юдейського війська», крім Ягве, трапляються згадки й про інших богів.

21) «Книга Втіхи». Пророцтво про Новий Заповіт (Єр. 30-31)

30:1. Початок збірника пророцтв, в яких Єремія розповідає про повернення з полону та про відродження народу Божого (так звана «Книга Втіхи», гл. 30-33). Гл. 30, як вважають деякі дослідники Біблії, походить із раннього періоду служіння Єремії (епоха реформи Йосії). 30:8-11. Пророцтво про Месіянське Царство. Якщо в тексті йдеться про події 626-609 рр., то під полоненими, які повертаються, треба розуміти мешканців Самарії, переселених в ассирійські землі (722 р.).

31. Цю главу написано, ймовірно, в останні роки життя Єремії (або в Массифі, або в Єгипті). 31:2. Ті, що грішили і страждали на батьківщині, «у пустині» (у вигнанні) здобудуть спасення й милість Божу. 31:27-34. Гріх батьків не буде перенесено на нащадків. На зміну Сінайському Заповітові прийде Новий Заповіт, який буде викарбувано в серцях людей. Це пророцтво здійснилося з приходом Христа Спасителя. 31:35-37. Подібно до того, як непорушними є закони світобудови, що їх установив Творець, так само непорушним є і Його Заповіт із народом, покликаним проповідувати Ім’я Господнє у світі. 31:38. Одна з веж в Єрусалимі (Хананеїл) у північно-східній частині муру.

22) Плач за домом Давидовим (Пс. 89 [88])

Попередній запис

IV. ЄРЕМІЯ ТА ПРОРОКИ ЙОГО ЧАСУ

Наступний запис

V. ПРОРОК ЄЗЕКІЇЛЬ