На свою совість можна поглянути з різних сторін. Та головним у цьому є те, що слід запитати своє сумління про те, як я ставлюся до Бога, самого себе, ближнього та сотворінь. Отож перевіримо вдячність свого сумління, тобто нехай вдячність буде суттю наших запитань та відповідей, молитов та роздумів.
Щоб це глибше збагнути, спробуймо спершу зрозуміти, що таке вдячність. Вдячність – це ще одне слово, яке означає віру. Хто дякує Богові, той фактично визнає Бога своїм Господом та Сотворителем і приймає Його у своє життя. Бути вдячним – означає з радістю приймати дари, які Бог дає і послуговуватись ними згідно з Божою Волею. Дякувати – означає вірити серцем, а вірити серцем – означає невпинно перебувати на зустрічі з Богом, відкривати Його в усьому і співпрацювати з Ним.
Вдячність полягає не лише в тому, щоб сказати Богові “дякую”, але й перебувати в співпраці з Ним. У цьому полягає сенс молитовного заклику в “Отче наш”: “Нехай буде воля Твоя”! Тема вдячності заставляє нас відразу постати перед Богом, перед собою, іншими людьми, природою та всіма творіннями і жадає від нас відповіді.
Невдячність є невизнанням Бога, не прийманням дарів, відмовою від співпраці з Богом та іншими і, врешті-решт, зловживанням дарами.
Насінина квітки вдячна, коли росте і своєю красою прикрашає цей світ. Якби всі зернятка відмовилися слухатися та співпрацювати, то створили б загрозу своєму зростанню та дозріванню, ніколи би не мали жодного цвіту, жодного плоду, не мали б умов для життя.
Найбільшу вдячність людина виражає тоді, коли дозволяє Богові, щоб Він діяв у ній і об’являв Свою хвалу через зростання та дозрівання, натомість найбільшою невдячністю є те, коли людина відмовляється співпрацювати і припиняє своє зростання на півдорозі.