Історично-літературне середовище книги Об’явлення

Ця остання книга за своїм змістом і способом мовлення є, без сумніву, найбільш загадковою книгою в Біблії. У такому короткому й синтетичному вступі до Нового Заповіту, як наш підручник, могла б закрастися спокуса залишити її збоку. Але тоді наш вступ був би неповним і не задовольнив би тих, хто очікував на якісь вказівки для розуміння того твору, що «містить у собі стільки таїнств, скільки в ньому слів», – як казав св. Єронім.

* * *

Об’явлення було написане тоді, коли його автор перебував на засланні на Патмосі (Об. 1:9), маленькому острівці в Егейському морі, на південному заході від Мілету, за імператора Доміціяна (81-96 рр. по Хр.). Ця книга являє собою немовби «закодоване послання», адресоване вірним в Азії. Хоч воно написане так загадково, його первісні читачі, без сумніву, розуміли зміст і значення тих символів, що їх Іван уживав, описуючи свої видіння; однак для нас сьогодні ця книга залишається в багатьох деталях не розкодованою.

Хай там як, беззаперечним є те, що її метою було зміцнити віру, утішити християн в терпіннях від переслідування та запевнити їх, що вся історія, як би вона не спантеличувала, перебуває в Божих руках і прямує до щасливого завершення для тих, хто зостається вірним Христові.

У тодішній час Церкві загрожували дві небезпеки: перша – це переслідування, яке розв’язав Доміціян, претендуючи стати для своїх підданих не лише імператором, а й «господом і богом»; друга – це комплекс оманливих теорій, що походили з ідолопоклонницьких релігій і з поганської культури та намагалися змішатися з християнською вірою, нівечачи євангельську правду, проповідувану апостолами. На ці небезпеки звертали увагу ще послання Павла, Петра та Івана.

Вкрай важкі тогочасні умови й необхідність дати Іванові змогу донести свій голос до християн дали, так би мовити, нагоду Святому Духові надихнути останнього апостола до написання цього твору, що не лише мав стати пересторогою та підтримкою на дусі для тодішніх азійських Церков, а й мусив залишатися пожиточним для Церкви в усіх часах. Іван завчасно бачить, яка доля очікує Церкву і яким буде завершення її земного існування перед остаточним переходом до блаженної вічности.

Але те, що він пише у своїй книзі, не є якоюсь «хронікою-прогнозом» подій кінця світу. Він подав у ній значення історії Церкви, значення сучасних йому переслідувань та переслідувань усіх часів, що наприкінці людської історії наберуть безпрецедентних масштабів. Боротьба між добром і злом, між Церквою і ворожими їй силами, між Богом і сатаною, що вже точилася на світовій арені в часі переслідування Доміціяна, породжувала гостре запитання: де ж та стільки проповідувана могутність Ісуса Христа, якщо лиш одна людина в силі знівечити Його діло?

Іван доволі незвичним способом провіщає, чим закінчиться це лихоліття, і водночас за допомогою своїх символічних видінь описує, яке буде остаточне завершення всієї історії спасіння: Христос, Господь історії, буде також і останнім суддею, якому належатиме остаточне слово; хто залишиться Йому вірним, той братиме участь у Його славі та в Його тріюмфі.

Усе це міститься у двох серіях Іванових видінь, метою яких не було «наживо» відтворити історію Церкви ні в часі автора, ні впродовж століть історії, ані наприкінці світу. Його видіння – це символічне змалювання того, що відбувалося в кінці першого століття і що відбудеться наприкінці людської історії. Символіка, яку він застосовує, відображає тогочасний юдейський спосіб мислення, що частково залишається поза межами наших знань.

Усі числа, наприклад, мають не реальне, кількісне значення, а символічне. Так, число 7 виражає повноту; число 12, пов’язане з кількістю ізраїльських племен, вказує на Церкву; число 1000 означає цілість. Інші символи запозичено з природи або вони являють собою звуки, кольори чи якісь предмети.

Надзвичайно багато різноманітних символів стосуються Христа, вказуючи на атрибути Його божественного буття та на Його статус відкупителя і судді. Треба зауважити, що Іван часто описує свої видіння, послуговуючися термінологією, запозиченою із пророчих книг Старого Заповіту, тож без знання цих книг неможливо обійтися, читаючи Об’явлення. Так, опис небесного двору в 4-ій главі, образ Сина Людського та багатоголового і багаторогого дракона походять із книги Даниїла (гл. 7). Інші видіння виявляють схожість із видіннями Єзекіїля, Ісаї, Захарії та ін. Хто добре знає Старий Заповіт, той запримітить багато паралелей із цими книгами.

Усе це переплетення виразів – це не якесь перефразування чи плагіят, а постійне звертання до тих пророків, що провістили месіянську епоху та остаточне Боже втручання в історію світу. Тепер, коли Месія прийшов у світ і є Господом слави і могутности, ці пророчі тексти отримують наочне підтвердження, і їхнє здійснення – це гарантія, що Христос доведе до кінця розпочате під час першого Свого приходу діло.

Перед цією книгою ми, християни, у певному сенсі перебуваємо в такому ж становищі, як і давні євреї, коли вони читали ті пророчі книги, що говорили про прихід та про діяльність Месії. Хто з них, читаючи ці пророчі сторінки, міг уявити, яким буде реальне життя Ісуса з Назарету? Лише після того, як Він прожив Своє земне життя та звершив чин відкуплення, стало зрозуміло, що реально означали ці пророцтва.

А тим часом, слухаючи пророцтва, Ізраїль мав зміцнювати свою віру в присутність Бога в його історії, що, поза всяким сумнівом, мусила вилитися в месіянську епоху. Із цієї віри зроджувалася надія, що жодна подія, якою б вона не була приголомшливою, не зможе перевернути значення цієї історії, що обов’язково мусила осягнути призначену їй Богом мету. Усі події, що з морального погляду загрожували Ізраїлеві впродовж його історії, починаючи від Авраама й закінчуючи Ісусом, показали, що над вибраним народом чувала така мудрість і могутність, що проти неї не мали б успіху ніякі ворожі сили, які б це не були політичні гіганти, що з епохи до епохи переймали домінуючу роль на сцені людської історії.

Про цю велику правду, що була основою їхньої історії, нагадувала євреям, зокрема, Книга Даниїла. Іванове Об’явлення відіграє подібну функцію в Христовій Церкві. Воно належить до числа найцінніших книг, що їх Церква має у своєму розпорядженні. Жодна інша книга так не розбуджує віри й не утверджує надії, як оця. І жодна інша книга так ефективно не нагадує про нерідко призабуту правду про нестабільність і непевність земного життя, все значення якого спрямоване до життя вічного.

Об’явлення більше, ніж будь-яка інша книга Нового Заповіту, призначене для Церкви загалом, а не безпосередньо для кожного християнина зокрема. Утім, кожен мусить винести з цієї книги розуміння, що, лише перебуваючи в лоні Христової Церкви, він зможе отримати запевнення, що братиме участь і в Його вічному тріюмфі.

Попередній запис

Розділ 19 – ПОСЛАННЯ ІВАНА

Наступний запис

Структура і зміст Об’явлення