Ісус – Господь, мій Господь

Мета теми: проголосити Ісуса Господом кожної сфери свого особистого життя, визнаючи Його виконавчу, законодавчу і судову влади.

А. Ісус – Господь

Третього дня після Його мученицької смерті Бог Своєю владою воскресив Ісуса. Він не дозволив, щоб тіло Його Сина піддалося розкладу. Навпаки, Він підніс і прославив Його.

«Ісус живий!» – кричала первісна Церква. Ісус живий! – це Добра Новина, яку звіщали християнські спільноти. Ісус живий! – це центр життя Церкви.

Воскресіння, вознесіння і прославлення Ісуса є вершиною справи Його спасіння. Якщо б Ісус залишився в гробі, марною би була наша віра. Якщо б Христос не прославився, марною була би наша проповідь, тому що ми б вірили в розп’ятого, переможеного смертю.

Ісус, Син Божий, Який прийняв вигляд слуги і помер за нас на хресті, був піднесений Богом і був установлений Господом всесвіту, щоб «перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних» (Фил. 2:10).

Титул «Господь» (з лат. – Dominus) означає, що Він є абсолютним господарем минулого, теперішнього і майбутнього. Люди, тварини і всі створіння підкорені Йому. Він – переможець смерті і диявола. У Його владі небо, земля і море. Він є Суддею живих і померлих (Дії 10:42); Спасителем (Дії 13:23); Вождем, який веде до життя (Дії 3:15); Месією, якого передвіщали пророки.

У Римській імперії кесареві Августу присвоїли титул Dominus – «Господь», що виражало його законодавчу, виконавчу і судову влади на території всієї імперії. Один римський солдат вітався з іншим словами: «Цезар – господь». А інший мав відповідати: «Господь – Цезар».

Але християни змінили це, вітаючись: «Ісус – Господь», відповідь: «Господь – Ісус». Ця суперечка за владу у світі була одним із мотивів, через які вибухнуло переслідування християн римлянами.

Б. Ісус – Господь, мій Господь

Влада Ісуса над всесвітом повинна поширюватися в особливий і конкретний спосіб на тих, хто вірить у Його Ім’я.

Його влада має стати ефективною в житті кожного віруючого. Мова йде про те, що Він є вирішальним у кожній сфері мого життя, керуючи моїм існуванням. Він керує бажаннями і схильностями, Він приймає усі рішення в моєму житті, великі й малі. Святий Павло рішуче заявляв, що для того, щоб заволодіти спасінням, необхідно визнати владу Ісуса.

«Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9).

Досить було розбійникові на хресті визнати Ісуса своїм Царем і Господом, щоб того самого дня перед ним відчинилася брама раю.

Щоб досвідчити спасіння, потрібно визнати Ісуса Господом кожної сфери нашого життя. Це жодним чином не скасовує нашої особистісності чи свободи. Навпаки, ми самі вирішуємо, що відтепер Ісус є Тим, Хто приймає усі рішення в нашому житті.

Влада Ісуса є тотальною, або це не влада. Він не приймає ні половини нас, ні будь-якої частини. Для того, щоб Ісус був Господом кожного, потрібно віддати Йому всі сфери нашого життя. Потрібно відкрити перед Ним навіть найпотаємніші закутки нашого серця і дозволити, щоб Він, як єдиний центр нашого життя, ввійшов туди, взяв контроль над ними і освітив їх Своїм світлом.

Ісус не просить багато. Ісус просить усе. Він хоче бути єдиним центром нашого існування. Або все, або нічого. Або холодний, або гарячий, але не літеплий. Літеплих Він вивергає зі Своїх уст (Об. 3:15-16). Його не влаштовує можливість бути супутником, який обертається навколо нас. Якщо через гріх ми присвоїли Божий трон і поставили себе в центр всесвіту, то, визнавши владу Ісуса, ми повертаємо Його в центр нашого життя.

Його не влаштовує можливість формальної присутності в нашому житті. Він хоче бути реальною дійовою особою, яка справді керує нашим існуванням. Ісус лише тоді стає нашим Господом, коли в Його руках сконцентровані виконавча, законодавча і судова влади. Тому Його влада не може бути такою, яку нині мають конституційні монархії Європи.

Наприклад, королева Англії – начебто найважливіша особа Об’єднаного Королівства. Її портрет зображено на грошах і поштових штампах. Є він і в урядових установах, зокрема, в англійському парламенті. Вона живе в палаці, її возить карета, запряжена дванадцятьма білими кіньми.

Однак не вона править. Верховна влада належить не королю, а прем’єр-міністрові й парламенту. В парламенті висить фотографія королеви, але не вона приймає важливі рішення. Королева очолює бали, важливі свята й річниці, але вона не править країною. Вона тільки затверджує договори і закони, які розробили прем’єр-міністр і парламент.

Є багато християн, які надають Ісусові стільки ж влади у своєму житті, як Англія – своїй королеві. Кожен створює закони, відповідно до того, як він хоче жити, планує своє життя, сам приймає рішення, а потім приходить до Ісуса, щоб Він лише їх потвердив, не даючи Господу можливості співучасті в їх створенні. Ісус є «Королем», але вони є «прем’єр-міністрами». Ісус володіє найважливішим титулом, але вони є тими, хто звершує законодавчу і виконавчу влади.

Є люди, які носять зображення Ісуса на золотому медалику на розкішному ланцюжку. Ісус і Його царювання є для них лише чимсь зовнішнім, тому що вони самі вирішують, що добре, а що погане, володіючи, таким чином, також і судовою владою.

Інші мають образ Ісуса у своєму домі як звичайну прикрасу, тому що тим, хто царює в цьому домі й у цій сім’ї, є не Ісус, а вони самі.

На почесному місці у вітальні одного будинку висів дуже гарний образ Господа Ісуса. Він був обрамлений золотом і оксамитом, підсвічений лампою, що ще більше виділяло його, і викликав захоплення в усіх мешканців дому.

– Цей образ у нас уже тридцять років, – розповідав батько сім’ї. – Сам єпископ освятив його.

– Проте лише два роки тому Святий Дух зробив Ісуса Господом наших сердець, – додала дружина.

* *

Християнин – це не той, хто має вдома чи носить на шиї образ Ісуса, а той, хто сам є образом Ісуса в своєму домі і поза ним. Християнин промовляє своїми устами: «Господи, Господи» і водночас живе згідно із Євангелієм.

Основною відмінністю між християнином і нехристиянином є та, що поганин говорить, розважається, думає і живе згідно із пожаданнями тіла, за світськими законами, сам встановлюючи собі правила життя. У християнина – Ісус його Цар і Господь. На відміну від поганина, він живе згідно з волею Божою, керуючись цінностями Євангелія, критеріями Христа і натхненням Святого Духа.

Прийняти владу Ісуса означає прийняти Ісуса та Його єдину норму і приклад життя.

Не досить, щоб Ісус був нашим Спасителем. Необхідно також, щоб Він став нашим Господом, який звершує законодавчу, виконавчу і судову влади.

В. Як визнати Ісуса своїм Господом?

Якщо Ісус ще не є або ще не повністю є Господом твого існування, сьогодні час визнати Його таким. Нині є час і місце, щоб зробити це. Зважся підкоритися Господу Ісусу.

Визнати владу Ісуса означає віддати Йому кермо автомобіля, на якому їде наше життя, для того, щоб Він вирішував, коли збільшити швидкість, коли пригальмувати, коли розвернутися. Означає повернути Йому трон, який через гріх ми захопили, і дозволити Йому бути центром, а не одним із супутників нашого життя.

Є люди, які поступаються Ісусові місцем за кермом, але залишають собі мапу і вказують Водієві, що Він повинен робити. Прийняти Ісуса Господом нашого життя, означає вручити Йому місце за кермом і мапу.

Мапу шляху, який Бог приготував для нас, ми знаходимо у Євангелії. Це, звісно, включає в себе нашу відмову від контролю над своїм життя.

Через гріх ми робимо замах на верховну владу Бога, намагаючись узурпувати Його трон, скіпетр і корону. Але сьогодні маємо нагоду повернути Йому місце, яке Йому належить, повернути скіпетр нашого життя, повернувши Йому Його корону.

Як проголосити Ісуса Господом?

  • Публічно і голосно: всі повинні зрозуміти, що ми визнали Ісуса єдиним Господом, Якому служимо, за Яким слідуємо і Якого любимо.
  • Із гордістю: знаючи, що це привілей, – бути слугами єдиного Господа, Який робить нас вільними.
  • Безумовне і тотальне підкорення: вручення себе цілком і без жодних умов, дозволяючи Ісусові звершувати законодавчу, виконавчу і судову влади.

ВИЗНАННЯ ІСУСА ГОСПОДОМ

Ті, хто хоче віддати Ісусу всі аспекти свого життя, відповідають: «Ісус – мій Господь!»

  • Моїх сім’ї і друзів.
  • Моїх теперішнього, минулого і майбутнього.
  • Моїх навчання і роботи.
  • Моїх здоров’я і хвороби.
  • Моїх багатства і бідності.
  • Моїх друзів і знайомих.
  • Мого тіла і моєї душі.
  • Усіх моїх особистих стосунків.
  • Моєї сексуальності і чуттєвості.
  • Моєї батьківщини і мого дому.
  • Мого будинку і моїх матеріальних благ.
  • Моїх надій і страхів.
  • Мого політичного та суспільного життя.
  • Моїх пам’яті й уяви.
  • Моїх інтелекту та волі.
  • Моїх зору і слуху, рук і ніг.
  • Мого способу розважатися.
  • Мого способу їсти, одягатися, думати і говорити.

МОЛИТВА

  • ІСУСЕ, я вірю, що через Твоє воскресіння Бог прославив Тебе і дав Тобі Ім’я, що понад усяке ім’я.
  • Я стаю на коліна перед Тобою, як знак того, що я визнаю Тебе ГОСПОДОМ, МОЇМ ГОСПОДОМ – Господарем усього мого життя та цілковито і без умов віддаюся Тобі, щоб Ти зробив із мене те, що хочеш. Господи, я вже не хочу бути центром свого життя.
  • Я повертаю Тобі корону, скіпетр і трон, які я захопив через мій гріх.
  • Вручаю Тобі кермо і мапу мого життя і приймаю Твоє Євангеліє, як провідник мого життя…
  • Хочу бути Твоїм, тільки Твоїм і нічиїм більше. Проголошую Тебе ГОСПОДОМ мого життя. Моїм єдиним ГОСПОДОМ.
  • Особливо віддаю Тобі, Твоїй владі ту сферу мого життя, керувати якою я не завжди хотів.
  • Ти і тільки Ти виконуєш законодавчу, виконавчу і судову влади в моєму житті.
  • Я цілковито і назавжди віддаю Тобі своє життя. Ти приймай рішення згідно зі Своєю волею. І нехай, як Марія, я буду рабом Твого Слова, що є єдиним способом бути справді вільним.
  • Я вже не хочу жити, живи Ти в мені. Дай мені Своє життя замість мого, яке я Тобі сьогодні назавжди вручаю.
  • Я знаю, що Ти сприйняв усерйоз мої слова, так само, як я сприйняв усерйоз Твій поклик. Ісусе, Ти Господь, мій Господь, мій єдиний Господь.

ІСУС – МІЙ ГОСПОДЬ, НА СТО ВІДСОТКІВ І НАЗАВЖДИ

Попередній запис

Віра і навернення_Частина 4

Наступний запис

Дар Духа